Щоб дух мав свій суверенітет

 

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

3 квітня виповнилося 100 років з дня народження видатного українського письменника Олеся Гончара, який мав багато нагород від Комуністичної партії і від неї ж зазнав цькувань.

4 вересня 1966 року Олесь Гончар записав у щоденнику:»Доводиться виборювати кожен день творчого життя. Навіть якщо йдуть на тебе гори, цілі буруни брехні й цинізму – мусиш вистоювати. Інакше не можна. Дух мусить мати свій суверенітет».

Дружина письменника Валентина Данилівна згадувала про чоловіка:»Тому, щоб «дух мав свій суверенітет», він втікав при можливості то в будинок творчості «Ірпінь», де були спокійні умови для творчої роботи, то в поїздки по районах Таврії».

Олесь Гончар висловлював у щоденнику захоплення красою ірпінської природи.

13.04.1958 р. «Великдень. Соняшно, земля підсихає, протряхає. На луках ірпінських всі земні впадини позарівнювало, позаповнювало весняною водою. З води вилазить, зеленою щіткою вже виблискує на поверхні молода трава.

Пташина якась уже бродить у воді.

А на душі – сум, і зажура, і благодать.

А берези такі білі, ніби на цей день кору перевдягли…

В синім повітрі, в співах далеких, у відпочинку природи почувається, що це таки Великдень».

20.03.1968 р. «Ірпінь. З тихим клекотом, булькотом, із передзвоном іде весняна вода.

Молода, повносила і якась одухотворена – не дивно, що пращурі наші молилися цій стихії, як живій.

Ірпінь весняний, повен життя й пластичності: тече мов тіло молодої жінки».

01.04.1968 р. «Не спиться. Рано, на світанку пішов прощатися з Ірпенем. Річка вже входить у береги, за ніч помітно вода спала.

Над заплавою, над торфовищами вже повно жайворонків у небі…

І ось воно, диво, вічне диво: сходить сонце! Полум’яніє червоно з-за лісу, швидко з’являється… І ні з чим незрівнянне хвилювання, радісно-містичне якесь, охоплює мене всього, проймає. Вічне диво світу! Красивіше за будь-яку красу!

Скидаю капелюха перед ним, стою, дивлюсь і слова якісь рвуться з грудей, хочеться дякувати комусь, молитись»…

03.02.1970 р. «На лижах в морозну місячну ніч по ірпінській казковій долині – одне з найкращих вражень буття».

22.12.1971 р. «Сумно зараз в Ірпені. Після тижня туманів та насурмленості пробилося сонце, але й воно якесь незвичне, низьке серед дня – ніби арктичне… І трава, що внизу між вільхами проглядає з бруду, теж чомусь не радує. Зеленіє друзями, яких уже нема. Довженком зеленіє, Малишком, Смілянським… Тоді було тут куди веселіше! І як гнітить усвідомлення безповоротності».

Олесь Гончар згадував корпус № 1 Будинку творчості «Ірпінь». Тут працював Павло Тичина. Тут Олександр Довженко читав Олесю Терентійовичу «свій геніальний пролог до п’єси «Потомки запорожців». Андрій Малишко читав свої поезії. В цьому корпусі Валентина Данилівна цілими днями передруковувала із шматочків роман «Собор». Олесь Гончар зазначав, що він написав «Собор» за фантастично короткий строк – півтора чи два місяці.

Валентина Гончар писала в спогадах:»У будинок творчості ми брали з собою друкарську машинку «Еріка», приїздив хтось із родичів з Ломівки, щоб побути на квартирі з дітьми, а ми вдвох їхали в Ірпінь. То були форсовані, напружені, наднапружені дні роботи над доповіддю… Я сідала в крісло зі зручною спинкою, прилаштовувала на коліна машинку, а Олесь диктував… Зводив докупи все, що було в нього записане на папірцях, а найперше те, що вимальовувала йому творча уява, коли писався роман чи повість…

-Я тепер знаю, як пишуться романи, – сказав якось Іван Драч, зайшовши до нас у кімнату…

Ми жили тоді в одному ірпінському будиночку, наші кімнати з Драчем були поруч».

В корпусі № 1, у 1972 році,  Гончарі приймали австралійського письменника Алана Маршалла, людину драматичної долі і мужньої вдачі. Ще в ранньому дитинстві Маршалл перехворів на поліомієліт, внаслідок чого в нього були паралізовані ноги. Перекладачем у Олеся і Валентини Гончарів була їхня донька Людмила, яка викладала англійську мову в університеті. Алан Маршалл подарував їй свою збірку оповідань, а також чималого формату книжку про аборигенів Австралії, про яких він тоді розповідав.

Дух Олеся Гончара мав суверенітет в ірпінському Будинку творчості. А про становище в Україні класик української літератури якось у 1979 році написав:»Телевізія передає ще одне свято – ювілей комсомолу України. І знов ані слова українського… Враження, що живеш в завойованій країні».

Незабаром ми відзначатимемо 27-у річницю Незалежності Батьківщини. А коли Україна звільниться від мовної окупації і мовних колаборантів?!

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

Popularity: 1% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code