Небо Миколи Лукаша

 

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

Нещодавно в Києві вийшла друком книга Богдана Жолдака «Під зіркою Лукаша». Це спогади про великого українського перекладача Миколу Лукаша. Богдан Жолдак зазначає: «Микола Олексійович Лукаш (1919 – 1988 рр.) – найбільший український перекладач, один із чільних діячів цієї світової галузі. Педагог, мовознавець, літературознавець, лексикограф, упорядник шести словників, деякі словники вже натепер видані. Блискучий знавець й інших мов, поліглот, легко володів понад двадцятьма мовами, з яких вісімнадцятьма перекладав найцінніші світові шедеври. Бо вважав, що в умовах комуністичної цензури публікувати власні художні правдиві твори не випадає. Отож вирішив збагачувати рідну культуру  за допомогою перекладання закордонної класики. 1964 року його переклад «Декамерона» Боккаччо нечувано поповнив українську літературу втраченими, вже, здавалося б назавжди, словами; він взагалі змінив її, змусивши усіх наших письменників писати інакше. У його доробку більше трьох з половиною тисяч творів, які ще протягом довгих часів покращуватимуть українську культуру».

Інший перекладач і поліглот Анатоль Перепадя говорив: «Такого рівня перекладачів, як Лукаш, в світі немає, бо це феномен. Такого, як він не має жодна нація».

Богдан Жолдак звертає увагу і на такий бік таланту Лукаша:»…Лукаш дуже полюбляв поспівати …  екзотичні пісні… Він же і цілі опери перекладав на українську – а це вже окремий, ще один перекладацький талант, бо тут мало перекласти, тут треба, щоб вона ще добряче співалася, так розставити голосні і приголосні, щоб вони були гарні й зручні до виконання. Це гіперпроблема».

Якось Богдану Жолдаку потрапила до рук відеокамера – річ на той час рідкісна. Він запитав Анатоля Перепадю, щоб такого епохального сфільмувати. Перепадя запросив:»Поїхали в Ірпінь, знімеш Кочура». Жолдак і Перепадя двічі фільмували Григорія Порфировича, теж великого українського перекладача. Вийшло дві з половиною години відеозапису. Років через двадцять п’ять режисер Олександр Домбровський зробив на телеканалі «Культура» півгодинний фільм. В цих інтерв’ю мова йшла і про Миколу Лукаша. Кочур і Лукаш «дружили тісно, а сперечалися запекло». Григорій Кочур розповів про своє знайомство з Лукашем:»Я ж сидів. І сильно мені хотілось «Фауста» перекласти. Коли, значить, я вийшов із ув’язнення, пожив там у цій самій Комі УССР, як ми казали, так, вернувся і бачу, що тут «Фауст» уже перекладений, такий Лукаш є, ну, значить, давай шукати Лукаша, десь я зустрівся з ним, може, в видавництві, ну й так якось сталося, що через півгодини ми вже були на «ти», от, і  він став відвідувати мене в Ірпені, й так-то й так, й дружба зав’язалася вже».

Григорій Кочур так схарактеризував свого колегу:»Лукаш – це явище надзвичайне, такого геніального перекладача, як він, важко уявити собі когось другого, він єдиний у нас, це феноменальний перекладач, от це треба сказати, звичайно, насамперед, і це ніяких сумнівів ні в кого не викликає».

Коли Івана Дзюбу засудили до позбавлення волі за працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», то Микола Лукаш написав лист у ЦК Компартії України з проханням дозволити відбути покарання за Івана Дзюбу. Микола Олексійович свій вчинок мотивував тим, що Дзюба хворий і має на утриманні дружину і дитину, а він, Лукаш – самотній. Коли Микола Лукаш приїхав в Ірпінь і розповів про свій вчинок Кочуру, Григорій Порфирович сказав:»Дзюбі ти цим не поможеш, а тільки собі неприємностей наживеш».

Дійсно, Лукаша виключили з Спілки письменників і припинили друкувати його переклади, прирікши тим самим на напівголодне існування. Тоді ж зі Спілки виключили і Григорія Кочура, який, коли Євгена Сверстюка судили за твір «Собор у риштованні» про роман Олеся Гончара «Собор», сказав на суді, що там все написано правильно.

Тільки під час політики перебудови обидва українські феноменальні перекладачі були поновлені в Спілці.

Мама Богдана Жолдака Єва Нарубина згадує, що якось у Києві показала  Миколі Лукашу на красу зоряного неба. Лукаш відповів:»А я неба ніколи не бачив і не побачу». Він був занадто короткозорий і носив окуляри з товстими лінзами.

Єва Нарубина пише: «А його ж власне небо таке високе, таке багате на великі зорі його задумів, праці, таланту, таке яскраве, що в світі мало хто з людей мав таке небо!»

Анатолій Зборовський

Popularity: 2% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code