Урочистості з нагоди 125-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

Данута КОСТУРА

17 лютого минуло 125 років з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого – могутньої постаті, яка ще досі недостатньо знана в Україні. Поповнити знання про цю унікальну людину українці матимуть змогу на різноманітних заходах, які планується проводити впродовж цього року.

Розпочались святкування 15 лютого урочистою академією на честь Патріарха Йосифа в приміщенні Київського національного університету імені Шевченка.

З вітальним словом виступив проректор університету Володимир Бугров, який, зокрема, сказав, що для університету є знаменним та символічним, що саме звідси розпочинається відзначення 125-ти ліття з дня народження ісповідника віри, предстоятеля УГКЦ Патріарха Йосифа.

Блаженніший Святослав наголосив, що постать Патріарха Сліпого «викувана з криці і є великим скарбом  українського народу, що це – кіборг 20 століття».  Глава Церкви під час свого виступу презентував цінну реліквію – особистий молитовник Йосифа Сліпого. Цей молитовник написаний старослов’янською мовою, польськими літерами , виданий у Будапешті і називається «Хліб душі». Він був конфіскований у Патріарха під час його етапу у Сибір. Блаженніший передав молитовник присутнім, щоб кожен зміг доторкнутися до  реліквії. «Нехай цей рік памяті буде роком молитви у нашій Церкві», – сказав бл. Святослав.

Міністр культури Євген Нищук наголосив, що Патріарх Йосиф був великою людиною з місією посла. «На той час він пробив усі стіни тоталітарного режиму, зумів запалити своїм запалом та ідентифікувати свою Церкву», – сказав міністр.

Директор інституту історії Церкви Олег Турій, координатор наукової програми відзначення ювілейного року патріарха Йосифа, подякував усім, хто долучився до вшанування Патріарха, зазначивши: «Наша програма тільки розпочинається. Сьогоднішній день – це є відкриття цілого ювілейного року, який буде наповнений як культурно-мистецькими, так і науковими програмами».

На урочистостях виступили семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії та один із найвідоміших хорів України – «Дніпро». Завершилась урочиста академія духовним гімном України «Боже Великий, Єдиний».

На наступний день, 16 лютого, у Київському центрі Українського католицького університету відбувся круглий стіл «Патріарх Йосиф Сліпий  – знайомий і незнайомий». У круглому столі взяли участь особи,  які особисто знали патріарха та Апостольський Нунцій  Клаудіо Гуджеротті.

Архієпископ Любомир Гузар говорив про Йосипа Сліпого як про спадкоємця митрополита Андрея Шептицького, провівши між ними паралелі. Блаженніший Любомир один з трьох, якого Йосиф Сліпий висвятив у єпископи. Бл. Любомир поділився своїми спогадами. Однією зі спільних рис Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого була їх любов до своїх матерів. У великій мірі саме матері спричинилися до вибору життєвих шляхів своїх синів.

«Нема сумніву що між ними були поважні різниці. Митрополит Шептицький виростав у непересічній родині. Перед ним відкривалися багато можливостей. Він міг спілкуватися з дуже визначними людьми, включаючи папу Лева ХIII, якого він зі своєю матірю роками відвідував. Йосип Сліпий  виростав у селі, в солідній селянській сімі, йому не було легко йти через життя. Був надзвичайно працьовитим, був людиною праці», – зазначив бл. Любомир.

У них були різні погляди на життя.Але, спілкуючись з митрополитом, Йосиф Сліпий  переосмислював багато речей, зокрема, щодо одруження священників. Під впливом митрополита Андрея він змінив своє ставлення до одружених священників, особливо, коли побачив як вони вірно служать Церкві.

«В уяві багатьох людей Йосип Сліпий  – ходяча суворість. Навіть дехто з учнів у семінарії казав: більш як вогню і води бійся бороди. Але строгість та не була люта, щоб комусь зробити прикрість чи утруднювати життя. Це була строгість, щоб людей до праці заохотити.Він дуже не любив, коли хтось марнував час. Це було свідомо. Я часом кажу, що блаженніший одягав маску суровості, щоби підганяти до праці»,- сказав владика .

Блаженніший Любомир наголосив, що між Андреєм Шептицьким та Йосифом Сліпим «панувала сильна атмосфера довіри».

«Я пригадую, як він нам оповідав, що коли у1939 році большевики  зайняли Західну Україну, митрополит покликав Сліпого і сказав: отче ректор, я хочу вас представити апостольській столиці, як свого наступника, як єпископа. Сліпий сказав,що він не чується в силах на таку відповідальність: я не дам собі раду, я не готовий. А митрополит спокійно каже: отче, інколи сказати «ні» є більша відповідальність, ніж сказати «так». І тоді Сліпий прийняв це призначення», – сказав бл. Любомир.

Блаженніший Любомир виокремив три основні завдання , які ставив і намагався виконати патріарх Йосиф. Перше  – він дбав про власне наукове вогнище. Друге – коли після заслання він у 1963 році приїхав до Риму і почав відвідувати поселення українців у світі, то підкреслював: «пам’ятайте, ми всі є один народ, ми всі є одна Церква» і це було, я думаю , продовженням отого спадку від Шептицького. І третє – потреба взаємної довіри. Бо, як бачимо на прикладі тих двох великих постатей, взаємна довіра – це є дуже важливий елемент в здійснюванні великих проектів. Потрібні зусилля, щоби наш народ завжди був об’єднаний, відчував і розумів, що він є один народ. І при Божій помочі  став одною Церквою. Так,  як проповідували нам Шептицький  і Сліпий», – сказав бл. Любомир.

Тема виступу доктора канонічного права професора отця Михайла Димида(Львів): «Патріарх помісної Церкви». Отець Михайло теж поділився спогадами про Йосифа Сліпого. « Я, молодий українець, народжений у Бельгії, жив у Римі, у тій самій хаті, що і патріарх Йосиф. І не раз з ним розмовляв.  Нас було багато. Йосип був вільною людиною. Це справді була хата, де шанували спільні домовленості, де молоді люди могли мріяти. Я був щасливою людиною. Я не можу забути, як патріарх радів з того, що його питомець Михайло Димид був обраний головою Союзу українських студентських товариств Європи. Від того часу патріарх вже мене не називав пестливим Миханю, а тільки «пане президент». Турбувався чи статус дозволяє мені виконувати мою місію, наприклад, чи є в мене машина. Він завжди з великою пошаною приймав різні делегації. Це було і на рівні послів, оскільки Йосиф Сліпий  був на той час найбільш авторитетним українцем у світі », – згадує о. Михайло.

Отець Димид торкнувся, зокрема, питання становлення патріархату з погляду закону, зазначивши, що контекст непростий. Велич проекту виявляється, зокрема, в деталях. Митрополит Іларіон і великий князь Ярослав Мудрий вважали, що для утвердження канонічного досвіду Церкви потрібні власні устави.

«Згадуємо церковний устав Ярослава Мудрого як джерело нашого права. Ярослав Мудрий, Йосиф Сліпий знали, що без правового підходу не можна творити власну помісну Церкву з належним статусом». З 1975 р.  Йосиф Сліпий став підписувати себе патріархом, після того як о. Іван Гриньох на Службі Божій так назвав його. Майже ніхто не здогадується, що Патріарх висвятив бл. Любомира на основі Уставу Церкви. Він написав його за допомогою спеціалістів у 1972 році, а  представив синоду єпископів дещо пізніше. Цей документ названий «Патріархальний устав української Помісної руської католицької церкви». Це стало реакцією на лист папи Павла VI від 1971 р. який відмовляв синодальним греко-католицьким єпископам у створенні патріархату , мовляв, відсутня територія, де таке право можна виконувати, а ще патріарх мав би більше влади.

У 1977 р. Йосиф Сліпий пише, що кожна східна Церква, коли йдеться про Патріархат, а не єпископство, є законною, суверенною  одиницею. Вона має своє власне канонічне право. Намагаючись конкретно реалізувати автономію , ієрархічну структуру своєї Церкви, в жовтні 1979 р.  патріарх Сліпий вдається до небувалого демаршу – він відхиляє призначення римським архієреєм отця Мирослава Івана Любачівського і викликає цю саму кандидатуру приїхати до Риму для наділення йому єпископської хіротонії. І, як наслідок, папа Іван Павло 11 особисто з Йосипом Сліпим висвятили о. Мирослава  Любачівського єпископом у Сикстинській капелі. «Йдеться про творчу свободу патріарха» , – сказав о. Димид.

Отець Михайло наголосив, що найсильнішим чинником у діянні і творчості українського народу є православна і католицька Церкви і що між ними не має суттєвої догматичної різниці. І нагадав, як митрополит Теодорович приймаючи патріарха Йосифа у Бавн Бруку сказав: «ми такі православні, як ви католики».

« Це – правда. Нам треба всім стати на київський прадідній традиції. Будьмо собою, дивімося на своє власне духовне добро, на спасіння наших душ і тоді буде між нами порозуміння, в першу чергу на церковному полі, а згодом і на національному та державному», – сказав о. Димид.

Єпископ Гліб Лончина (Лондон),  голова оргкомітету з відзначення 125-ліття з дня народження патріарха Йосифа Сліпого говорив про Патріарха, як про оборонця літургійної традиції.

У 1942 р. архієпископ Йосип Сліпий видав статтю «Обрядова однообразність», в якій стверджує, що в нас у кожній церкві по-іншому служать. І ця проблема була  до війни і продовжується сьогодні. Він шукає розвязки цій проблемі, каже, що треба відшукати свою власну традицію, бо до нашої церкви, до наших обрядів зайшли багато різних чужих впливів, які не органічно додалися до обряду.

Але щоб зрозуміти звідки, слід почати з Володимирового хрещення.

Володимир прийняв хрещення і постала Київська митрополія, як частина Константинопольського патріархату. Тим самим наша Церква взяла Візантійський  уряд. Коли у 1596 р. наші єпископи Київської митрополії вирішили відновити свою єдність з Римським престолом, однією із важливих передумов цього поєднання було збереження літургійних традицій нашої Церкви. І на цьому наші владики дуже настоювали. У перші 100 років після Унії, цього дуже дотримувалися, тому що була тяглість до повної єдності, щоб вся українська Церква, яка була за часів князя Володимира, була з’єднана з Апостольським престолом. Йшлося про те, щоб ми не відрізнялися від православних, щоб могли спільно служити, щоб зберігати свою Літургійну ідентичність.

Все це почало змінюватися вже через 100 років після Унії. Почались різні латинські впливи. Якщо у 16 -17 ст. вважали, що потрібно зберегти свою питому ідентичність, то у 18-19 століттях вважали, що треба підкреслити свою католицькість: чим ближчі ми до латинського обряду, тим вірніші ми католики.

Треба було генія, нашого митрополита Андрея у 20 ст, щоби поставити це питання на правильні рейки. Він сказав, що бути правдивими, правильними католиками не суперечить дотримуватися свого візантійського обряду. І навпаки, треба щоб зберігали і розвивали цей обряд. Ніхто за нас цього не буде робити. Треба відшукати і зберегти свої традиції. І тут більше йдеться про традиції 16 -17 ст. Це був час, коли Церква була найвільнішою.

Бл.Йосиф  йшов по цій лінії. «Будьте собою»-  писав у цій статті Йосип Сліпий. Це повторив бл. Святослав у своєму посланні. Ми будемо собою, коли будемо дотримуватися своїх традицій, а не тих, які були нам накинуті.

У 1963 р. Йосип Сліпий приїхав до Риму. Маємо фотографію, де він стоїть з папою Іваном 23-м. Він одягнений у рясу, має 2 панагії і хрест, одягнений у клобук.  Він свідомий своєї східної традиції.

Владика Йосип брав участь у 2-му Ватиканському Соборі. Для нього важливим було збирати наших владик на засіданнях . Наш єпископат об’єднаний у конференцію, а він хотів це перетворити на синод.

На Соборі заохочували, щоб Літургію перекладати на народні мови. Патріарх вирішив розпочати переклад  літургійних текстів українською мовою. Була створена літургійна комісія, яку він очолив.

У 1968  році в діаспорі почали служити Службу Божу українською мовою. Спочатку було незвично, але невдовзі привикли.

Наша Церква йде за духом 2-го Ватиканського Собору. Для нас це означає – зберегти свою Візантійську традицію.

Ірина Ясінська-Ґрейвз, активістка мирянського Патріархального руху (Лоурел,США) поділилася з присутніми своїми щирими, теплими спогадами.

У 8 років вона вперше побачила, як її тато плаче. Виявилось, від звістки, що звільнили Йосифа Сліпого. Потім, коли владика приїхав в Америку, вона була разом з своєю великою родиною на Службі Божій. Була і в інші рази. На одній із зустрічей Блаженніший поклав руку на її голову і благословив. Відчуття, які вона винесла з цієї зустрічі, залишились на все життя.

В один з його приїздів у США, Блаженніший відслужив панахиду біля могили Джона Кеннеді, дякуючи йому за те, що американський президент допоміг йому стати вільною людиною.

Коли владика заснував  філію  Католицького університету у Вашінгтоні, вона стала секретарем. Пані Ірина ретельно писала квартальні звіти і надсилала їх у Рим , чим заінтригувала Патріарха. І не тільки його, бо згодом виявилось, що звіти надсилала тільки вона. На додачу надсилала листівки Блаженнішому з поздоровленнями. І коли приїхала на час своєї відпустки у Рим (знайома, яка працювала в УКУ, таки переконала Ірину провести там свій відпуск), то їй зателефонував Патріарх і запросив до себе у Ватикан. Він прийняв її у приймальні, а потім запросив на обід.

Пані Ірина з гумором розказала про кілька живих епізодів з їх спілкування, де патріарх постає дотепною, щирою людиною.

«Я хотіла своїми спогадами вас хоч трошки запізнати з Блаженнішим, не тільки, як з Патріархом і Главою Церкви, але й як з людиною, яка мала такі самі почування,такі самі пережиття, мрії і надії, як кожен з нас», – сказала пані Ірина.

Пані Ясінська-Ґрейвз сказала, що на її скромну думку наші владики у рік 125 – річчя Патріарха Йосифа Сліпого мають нагоду здійснити його волю і проголосити Греко-Католицьку Церкву патріархальною на чолі з Патріархом.

«Ми  не повинні більше дозволити, щоб наша Церква була пішаком на шахівниці, якою маніпулює і торгує Москва і Ватикан. Перепоною є брак волі таке зробити. Ми, як Східний обряд,  маємо на це право, тим більше  через гори трупів, ріки крові, які пролили наші ієрархи, священики, монахи, монахині, наші вірні, про яких Блаженніший так могутньо говорив на 2-му Ватиканському Соборі. Наші владики мають унікальний момент в історії нашої Церкви. Вони можуть показати, що ні політика Москви, ні політика Ватикану нами вже не може більше крутити. Якщо  владики одноголосно проголосують і поставлять цей факт, як доконаний, ніхто не зможе заперечити наше право на патріархію. Наші владики будуть записані в історії нашої Церкви, як ті, котрі завершили старання Патріарха Йосипа. Це буде найкращим вшануванням 125- річчя Його Святості Патріарха Йосифа 1-го, Патріарха Києво-Галицького і всієї Руси», – сказала Ірина Ясінська-Ґрейвз.

Єпископ Борис Гудзяк, єпарх єпархії Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії сказав, що, на його думку, для всіх тих, хто мав досвід спілкування з Йосифом Сліпим ці дні є дуже зворушливими. Вперше побачив Патріарха у 1968 р. Тоді мав 7 років. Своє покликання  до духовного служіння владика Борис повязує з впливом патріарха, який був для нього ідеалом. Йосиф Сліпий виходив поза межі українського етносу, протестуючи проти тоталітаризму  Він мав неймовірну харизму.

Що тоді відбувалося? На Заході, крім холодної війни , був апогей бітломанії.Це сильний процес денаціоналізації, секуляризації. Американський комерціоналізм глобалізується.Йде критика авторитету. Клич 60-х років у молодих людей: не довіряй нікому, хто має більше , ніж 30 років. Перегляд відносин чоловіка і жінки, статева, соціальна революція. Потужні студентські протести. І у ці буремні 60-ті Йосиф Сліпий формулює ідею патріархальності, повороту до традицій. В той час, коли відбувалася всяка деконструкція, патріарх Йосиф структуризує, творить ієрархії, і кидає кличі, які є архитрадиційні. І це мобілізує навіть українську молодь.

Українська спільнота відчувала тиск асиміляції. 80 відсотків молодого покоління відходило від нашої Церкви. І тут у 70-х роках появляється Йосиф Сліпий.

Йосиф Сліпий відіграв колосальну роль у віднові надії  і тотожності української  спільноти.У моєму місті Сиракюзи мер вручав йому на летовищі ключі від міста. Громада отримала друге дихання.  І так було у багатьох містах Америки.

На 2-му Ватиканському Соборі 1963 року дві тисячі єпископів слухали, як Йосиф Сліпий латинською мовою пояснював хто ми є, що Церква живе, говорив про необхідність утворення Патріархату.

Створюється мирянський рух, який очолив професор Лончина, батько присутнього тут Гліба Лончини. Відбулася колосальна мобілізація і певний об’єднавчий процес, перекладаються українською літургійні тексти , створюється УКУ, новий поштовх отримує наука, культура. І водночас величезний поділ – лише 3 єпископи з 17  на синоді підтримували ідеї Йосифа Сліпого. Ми переживали біль поділу. Це вже в минулому. Блаженніший Любомир дуже багато зробив, щоб не було цих  поділів.

Сьогодні, я вважаю, ми маємо Патріархат, патріархальні права. Практично всюди в нашій Церкві єпископи, священики, божий люд моляться за Патріархат.

Здобутки були великі. Але не все вдалося. Урок цих святкувань повинен бути наступним для нас: дай Боже, щоб ми так працювали, як працював Йосиф Сліпий. Праці ще дуже багато. Плідний підхід до завдань вимагатиме як творчого, так і критичного ставлення до нашої спадщини, до наших національних травм і трагедій, до наших національних перемог і до спадщини патріарха Йосифа Сліпого.

19 лютого у патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася архиєрейська Божественна

Літургія і Панахида за участю єпископів УГКЦ , яку очолив патріарх Святослав Шевчук


Popularity: 2% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code