Данута КОСТУРА
Для кожної людини приходить пора, коли вона переступає певний рубіж – виходить на пенсію. Для одних це жаданий час, який вони розцінюють як довгоочікувану відпустку, для інших надійно отримувати хай невеликі та все ж гроші, а ще для інших цей факт сприймається на рівні трагедії. Бо приходить відчуття непотрібності, відкинутості на узбіччя життя.
Добре, коли такі люди продовжують працювати. І тут виграють науковці, лікарі, вчителі. Оскільки у бюджетній сфері невеликі зарплати , молодь не спішить заповнювати їх місця, то «молоді пенсіонери» залишаючись «у строю», мають змогу поповнити свій гаманець. Скажімо, 65 відсотків науковців продовжують трудитися і після виходу на пенсію.
Після виходу на пенсію ще 10-15 років залишаються на роботі до 80% керівників підприємств і установ. За даними ПФУ у 2010 р. чисельність усіх працюючих пенсіонерів становила 21,2% (2,9 млн із 13, 4 млн українських пенсіонерів). У працюючих пенсіонерів після перерахунків розмір пенсій на 25 % більший, ніж у непрацюючих.
Більшість йде на непрестижну роботу. Це не додає настрою, але не тільки заповнює гаманці, але й вільний час, якого раптом виявилося так багато.
Про людей пенсійного віку склався певний стереотип. Останнім часом він ламається. Скажімо, вважали, що у старості настає зниження загальних розумових здібностей людини. Проте сучасні дослідження це не підтверджують. Уповільнюється хіба – що швидкість реакцій. Але якщо пенсіонера не обмежувати у часі, то він може більш якісно виконати завдання, ніж молодша людина.
У молодому віці є бажання навчатися, вирішувати нові завдання. У старшому віці є багаж знань, досвід і вміння їх використовувати.
Пам’ять про минуле знижується тільки у глибокій старості. Але недавні події можуть забуватися.
Всесвітня організація охорони здоров’я класифікувала пенсійний вік на три категорії: літній вік – 60 – 74 роки, старий вік – 75 – 89 років та довгожитель – 90 років і більше.
Саме пенсіонери, які відносяться до літнього віку ( 60 – 74 роки), ще готові працювати, творити.
Є у нас частина пенсіонерів, які можуть абсолютно спокійно зарахувати себе до європейських. Вони подорожують, мало у чому собі відмовляють, їх життя насичене різноплановими подіями. Позитивно налаштовані, вони пробують себе в різних іпостасях, успішно реалізовуючись у новій якості.
Інша частина цієї непрацюючої групи менш забезпечена, але не менш активна. У їх розпорядженні значно менші кошти, проте це не відбивається на їх позитивному настрої. Одні присвячують себе вихованню внучат, інші повністю віддаються своєму новому чи старому захопленню – вишивці, малюванню тощо. Ще інші знаходять розраду на своїх грядках. А ще інші активні у громадському секторі. Вони щасливі, що мають можливість комусь допомогти, підсобити, підтримати. Це – вроджені волонтери, можливості яких держава, на жаль, недооцінює. Вони, неначе, сповідують вислів давньоримського філософа та державного діяча СЕНЕКИ Луція Анея Молодшого ( 4 – 65 роки до н. е.),
який сказав: «Якщо хочеш жити для себе, живи для інших».
На жаль, наша держава недооцінює таких своїх громадян. Бо саме завдяки, такого плану волонтерам, наше суспільство, зокрема, стає більш людянішим, відкритішим, чистішим.
Для цієї вікової категорії у світі відкрили Університети третього віку. У 2009 році такий університет почав працювати і в Україні. Зараз їх у нас 15 у різних містах. На навчання приймають без екзаменів, по пенсійним посвідченням. Програма безкоштовна. І студенти вибирають хто історію, хто мистецтвознавство, хто освоює комп’ютер чи іноземну мову. Викладають там на волонтерських засадах в основному такі ж пенсіонери, але фахівці з різних дисциплін. Університети переслідують три основні цілі: інтелектуальний розвиток, тренування пам’яті і найголовніше – спілкування. Вони популярні і запитані серед пенсіонерів.
Старий вік ( 75 – 89 років) найбільш незахищений. Працювати більше не можуть, поповнюючи ряди бідних. Вчені вважають, що до бідних належать ті, кому вистачає коштів тільки на їжу. Вони хворіють, а грошей на ліки не має. Добре, коли діти допомагають. Але ж це буває далеко не у всіх. У більшості випадків, вони залишені на самоті , чекають від держави чи громадських організацій подачок, які є для них суттєвими. Їх багато, самотніх, нікому не потрібних. Інколи і рідним дітям. Скажімо, у Києві таких одиноких є 50 тисяч. У нас діють соціальні служби, покликані допомагати самотнім людям. Є і будинки для престарілих. Але не має відчуття, що ці люди захищені державою.
Говорити про українських довгожителів ( 90 років і більше) – це говорити, як про щось рідкісне, унікальне. Разом з тим у світі кількість людей, яким за 90 неухильно збільшується. Це, в основному, люди, які всупереч хворобам, зберігають інтерес до життя, позитивно налаштовані до світу, сповна віддаються своєму захопленню. Люди інтелектуальної праці зберігають ясність розуму до глибокої старості.
І, як приклад, хочеться розказати про громадянина США Григорія КОСТЮКА, літературознавця, потужну особистість, яка у свої тодішні 93 роки , з безліччю хвороб, ледь бачачи і з трудом рухаючись, показувала чудеса пам’яті, сили духу, зацікавленості життям. Людина – епоха. Він був близько знайомий з цвітом української інтелігенції 20 – 30-х років, а згодом був центром, який гуртував навколо себе творчу еліту з американських українців. Він дивував феноменальною пам’яттю, ясністю розуму, цікавістю до людей і до процесів, що проходили в Україні.
Він прекрасно орієнтувався у своєму архіві і бібліотеці. Якщо потрібно було, скажімо, відновити в пам’яті якусь цитату, просив подати книгу, вказуючи поличку, яка по рахунку книга від краю і приблизну сторінку з потрібним текстом. Григорій Костюк не дожив до свого 100-річчя пару тижнів.
Такими ж були і його друзі – інтелектуали Петро Одарченко та Юрій Шевельов.
Григорій Костюк проживав у одному із містечок для людей похилого віку, мешканцями якого мають право бути тільки ті, кому минуло 55 років. Туди можна попасти за пропуском або за підтвердженням приймаючої сторони. Тут є все для наповненого , змістовного життя на пенсії – клуби за інтересами, гольф-клуб, басейн, ресторан , тощо. Практикуються колективні поїздки на концерти , в театри, екскурсії. Місцеве телебачення знайомить з новими мешканцями, розказує про містечкові новини.
Власники котеджів не турбуються за свої газони – порядок підтримують служби. Ваше бажання, пов’язане зі зручностями, скажімо, зависокий стіл на кухні, виконується по першому вашому виклику безкоштовно. Швидка приїжджає за 3 хвилини.
У цьому містечку дитячі голоси можна почути лише по суботах, коли приїжджають родичі. Не побачите ви там і великих собак. Ніхто і ніщо не повинно порушувати спокій старших людей.
Зате побачите акуратних, усміхнених, доброзичливих людей та багато пар, які ніжно тримають один одного за руки. Містечка носять , як правило, життєстверджуючі назви – « Сонячне місто», «Світ дозвілля». Це, справді, сонячні міста.
Але й поза межами таких містечок живуть щасливі пенсіонери. Існують безліч громадських організацій, які навперебій запрошують до активного відпочинку незадіяних пенсіонерів. Не відстає і держава.
Вчені підрахували, що є близько 600 видів різноманітної діяльності для пенсіонерів, бажаючих скрасити своє життя.
США є взірцевою країною, де піклуються про свого старого громадянина до останнього його подиху.
Здоров’я наших сорокарічних таке ж як і у сорокарічних американців. Але якщо порівняти їх через 25 – 30 років, то це вже велика різниця. Старші люди, якщо вони застраховані, проходять обов’язковий щорічний поглиблений медогляд, де, скажімо, аналіз крові робиться за 50 параметрами. Можливо саме завдяки такому підходу середня тривалість життя американців значно більша ніж у нас.
Звичайно, даються взнаки і стиль життя, і харчування .
У наших пенсіонерів нараховують у середньому до 4-5 хронічних хвороб. Вони потребують, бодай, двічі на рік комплексного лікування в умовах денного стаціонару.
Наше здоров’я на 20% обумовлене генетично, на 20% соціальним станом (харчування, умови життя і праці), на 50% тим, як людина сама до себе ставиться і лише на 8-10 % медичною допомогою .
Фахівці із Київського Інституту геронтології вважають, щo задоволеність життям , доброзичливі стосунки, рухливість, помірні навантаження, вміння і бажання спілкуватися з природою, є запорукою здоров’я та довголіття.
Як і розумне харчування. Люди, які дотримуються збалансованої дієти, вживають багато вітамінів та сорбентів повноцінно живуть без серйозних хвороб на 8-10 років довше. За основу треба брати їжу рослинного походження. Їсти краще 4-5 разів на день.
Лікарі б’ють тривогу з приводу сидіння годинами біля телевізора, яке приводить до атрофії м’язів ніг, яке дістало назву «телевізійні ноги». До того ж перестає трудитися мозок.
Передчасна старість, за спостереженнями фахівців, приходить до людей заздрісних, злих, дріб’язкових. Дріб’язковість характеру призводить до стресів, а ті, в свою чергу, через кору головного мозку впливають на весь організм в цілому, різко порушуючи роботу всіх внутрішніх органів і зумовлюючи хвороби.
А ще фахівці радять змінити приятелів-песимістів на приятелів-оптимістів.
Кожна людина має свій біологічний годинник, який розрахований на 120 – 130 років. Звичайно, що кожен хотів би, щоб його біологічний годинник працював якнайдовше. Але, щоб старість стала повноцінним, довшим періодом людського життя, люди похилого віку повинні відчувати свою потрібність, доброзичливість до них молодших, піклування держави.
Данута КОСТУРА
газета “Громадянське суспільство” № 4 (93) та №5 (94)
(фото автора)
Popularity: 5% [?]