Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

Вранці 6 січня перестало битися серце поета, письменника, історика, еколога Данила Івановича Кулиняка. Він народився 2 квітня 1948 року в селі Старий Кропивник Дрогобицького району на Львівщині в сім,ї греко-католицького священика. 1951 року родина була виселена за межі Західної України. Данило навчався в Херсонському мореплавному училищі, звідки був виключений за створення підпільної молодіжної організації «Вісники свободи України». Тоді від ув’язнення Данила врятували неповнолітній вік і зміна вищого керівництва КПРС.

Але Данило Кулиняк закінчив Літературний інститут імені Максима Горького, працював науковцем у Роменському краєзнавчому музеї на Сумщині. Там юнак зацікавився трагічною долею вихідця із Роменщини, останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Цією темою Кулиняк займався упродовж всього свого життя. Він написав про Калнишевського п’ять книжок, залучив впливових людей. Внаслідок було створено Всеукраїнський Благодійний фонд імені Петра Калнишевського (директором став Данило Кулиняк), пам’ять про останнього кошового була увічнена в пам’ятниках, видано збірку документів, на Роменщині щороку відбувається Калнишеве свято.

Після виступу на суді на захист дисидента Івана Дзюби Кулиняка відправили в армію. Потім Данило Іванович працював у Київській держрибінспекції, в редакціях газети «Молодь України», журналу «Надзвичайна ситуація», був кореспондентом української редакції радіо «Свобода».

Данило Кулиняк вперше в українській ще радянській пресі в «Молоді України» 30 серпня 1988 року назвав Василя Стуса жертвою більшовицької каральної системи і виступив з вимогою його повної реабілітації. Після цієї публікації в Україні була надрукована перша велика добірка поезії Василя Стуса. Тоді ж Кулиняк надрукував перше у радянській пресі інтерв’ю з останнім головнокомандувачем УПА Василем Куком, цілу низку матеріалів про Голодомор 1933-го, маловідомих борців за визволення України. Данило Кулиняк вперше, в грудні 1987-го, в «Молоді України» порушив проблему відродження Батурина в серії публікацій «Кому потрібен палац», які мали великий резонанс. Згодом його пропозиції були втілені в життя завдяки Президенту України Віктору Ющенку.

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС Данило Іванович – один із організаторів спеціалізованої науково-культурної експедиції, керівник чорнобильської групи, що діяла в зоні відчуження. В його творчому доробку понад 20 книг поезії і прози, понад три тисячі публікацій в українських і зарубіжних ЗМІ. Він заслужений журналіст України, лауреат різних конкурсів, премій та відзнак за журналістську і літературну роботу, був головним редактором журналу Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих «Зона», членом редколегії журналу «Військо України».

Одна поетеса сказала про Данила Кулиняка:»Це чоловік просторий тілом і душею». Дійсно, він мав велику душу і зробив багато добрих справ, допоміг багатьом людям. Так, коли на початку 1986 року головний лісничий Іванківського держлісгоспу з громадськими інспекторами затримав групу високопоставлених браконьєрів, то його звільнили з посади і самого звинуватили в браконьєрстві. Кулиняк виступив у газеті «Молодь України» на захист відважного природоохоронця. Після кількох судів Василя Демочку поновили на роботі. Можна назвати й інші подібні випадки. Та й я особисто вдячний Данилові Кулиняку. Коли мене виганяли з роботи, цькували, Данило Іванович надав мені підтримку.

Він боровся за збереження рідної природи і рідної мови. Поезія Данила Кулиняка займає значне місце в українській літературі. У Данила Івановича було багато планів. Останні роки він жив в Ірпені. Тривала й тяжка хвороба обірвала життя патріота України.

Вдова Данила Кулиняка письменниця Наталя Околітенко говорить:»Я прожила життя з талановитим поетом».

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею.

Popularity: 5% [?]