Іван Рябчук співає і вишиває Кобзаря.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

Назустріч 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї 9 жовтня відкрилася незвичайна виставка – «Вишитий Кобзар». Автор вишивки Іван Рябчук. Він народився в 1941 році в селі Петрівське (до перейменування Юшків Ріг) Таращанського району на Київщині. Потім батьки перебралися в Умань на Чигиринщині. Батько, який закінчив біологічний факультет Дніпропетровського університету, працював викладачем в Уманському педучилищі ім. Т.Г.Шевченка, а мати завідувала бібліотекою Уманського педінституту ім. Павла Тичини.

Іван Рябчук у 1959 році закінчив Львівське музичне училище, потім вступив у Ніжинський педінститут ім. Гоголя. З третього курсу студента Рябчука забрали в армію. Доучувався він уже після відбуття строкової служби. Іван Рябчук з 1970-го по 2009-й рік викладав хорове і оркестрове диригування в Уманському педучилищі, водночас грав на домрі в оркестрі народних інструментів цього ж училища. Оркестр був лауреатом різних конкурсів.

Мати Івана Івановича Віра Павлівна все життя вишивала – рушники, картини, штори, скатертини. Вся хата була в вишивках. Іван виріс у цьому вишитому світі української народної культури. На виставці експонується материна вишивка – ікони, рушники, серветки, скатертина і три краватки, які Віра Павлівна вишила для чоловіка і двох синів. На сорокаріччя Івана Івановича мама вишила рушник з побажанням «Хай щастить тобі, сину». Мами вже немає, а її побажання щастя перед очима в сина. 8 жовтня мамі виповнилося б 95 років, але вона померла в 2002 році. За життя мами Іван Рябчук не вишивав. Тільки допоміг трохи вишити тло на іконах. А коли мама померла почав вишивати. У Віри Рябчук не було доньки, і її мистецтво перейшло до сина. Спочатку Іван Іванович вишив портрет Тараса Шевченка і вірш «Заповіт». Узори взяв у журналі «Жінка». Потім вишив вірш «Думи мої», потім – «Тече вода». Нині в доробку Івана Рябчука понад двадцять серветок, вишитих віршами Тараса Шевченка. Педагог Рябчук показує, що Шевченко – актуальний і в наш час. Ось рядки поета:

«А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п,яного,

Та візантійство прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого».

Іван Рябчук зверху вишив свій епіграф-висновок:»Й тепер магнати і «царі»

Не кращі, як при Кобзарі».

Іван Рябчук жив в Умані. На одній серветці він вишив уривок із «Гайдамаків» – «Гонта в Умані». Цей вірш Рябчук вишив минулого року в Ірпені і в Умані. Іван Іванович вишиває поруч з віршем ініціали Кобзаря,дату і місце написання поезії, а також свої ініціали та дату й місце вишивання.

Кожна людина може знайти в «Кобзарі» щось своє. Ось ще одна вишивка поезії Тараса Шевченка:

«І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча».

А нижче Іван Рябчук вишив:»Мене зворушив вірш цей Кобзаря,

Згадав дитинство й діда Корнія».

Майстер витрачає на одну вишивку від одного до трьох місяців. Встає раненько і береться за вишивку. Як тільки випаде вільний час, відразу ж береться вишивати.Цього року він уже вишив рушник і п,ять серветок. Жінки, які вишивають, говорять, що вишивка Івана Рябчука – ідеальна. Її зворотня сторона така ж гладенька, без жодного вузлика, як і лицьова. Іван Іванович вишиває хрестиком. Серветки облямовує оригінальним вишитим узором і мереживом.

В Ірпінь, рідне місто дружини, Рябчуки переїхали в 2009 році. Іван Рябчук співає в народному хорі ветеранів «Пам,ять» і в народному ансамблі козацької пісні «Хортиця». Виставки його вишивки експонувалися в Ірпені на День Незалежності, на святі міста, в бібліотеці – на день народження Кобзаря.

На презентації виставки в музеї ансамбль «Хортиця» виконав козацькі пісні і пісні на слова Тараса Шевченка. Ольга Файнікова продекламувала поему Тараса Шевченка «Утоплена».

А коли я почув, як дружина Івана Івановича Валентина Павлівна співає арію Наталки Полтавки із однойменної опери Миколи Лисенка та інші українські пісні, то в мене з,явився здогад. Я звернувся до Івана Івановича. Він підтвердив мій здогад. Колись третьокурсник Іван Рябчук почув красивий дівочий спів. Він не втримався, зазирнув в аудиторію і побачив свою майбутню дружину, яка приїхала з Ірпеня вступати в інститут і співала на прослуховуванні.

Нині подружжя Рябчуків має двох дітей і п,ятьох онуків. Серед онуків Рябчуків – Ганя і Іван. Дід Рябчук у вишивці адаптував до своїх нащадків пісню «Несе Галя воду». Він вишив ілюстрацію до пісні, а імена змінив:»Несе Ганнуся воду, коромисло гнеться, а за нею Ваня, як барвінок в,ється». І тут же вишив:»На згадку моїм онукам. Дід. 2004».

На жаль, діти і онуки івана Рябчука не успадкували його талант вишивальника.

Головний зберігач фондів музею Олена Плаксіна з сином Богданом Бабайкіним підготували слайд-шоу, в якому вишивка Рябчука і фото Кобзаря змінюють одне одного під акомпанемент пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні Олександра Малініна.

Чоловіків, які вишивають, не так уже й мало. Але я не знаю чоловіка чи жінку, які б вишили в такій кількості поезії Кобзаря. Шукали в Інтернеті – не знайшли.

Виставку «Вишитий Кобзар» Івана Рябчука варто показати і в інших містах України, і за кордоном для української діаспори.

Анатолій Зборовський, директор Ірпінського

історико-краєзнавчого музею.

no images were found

Popularity: 8% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code