Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

-У мене таке відчуття, ніби я в церкві,- сказала жителька Ірпеня Валентина Головатюк на презентації виставки «Світ української ікони» Валентини Бірюкович. Презентація відбулася в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї 11 травня.

Ікони почали створювати в той час, коли основна маса населення була неписьменною. Тому необхідно було подати Євангелія в малюнках. І в минулому, і нині ікони слугують своєрідними ілюстраціями проповідей священика. Водночас ікони разом з архітектурою і розписом церковної будівлі нагадують, що людина зайшла в особливе приміщення, де звертаються до Бога. Тому суєтні думки слід залишити за порогом. Церковний інтер,єр покликаний створити атмосферу релігійного піднесення і допомогти людині засвоїти основні принципи християнства. Окрім того, ікони мають естетичну, художню й історичну цінність, завдяки чому їх шанують освічені атеїсти.

Валентина Бірюкович належить до покоління шестидесятників. Вона була в гурті молоді, яка наприкінці 1960-х років розпочала відроджувати українські народні свята в Києві.

Нинішньому юному поколінню важко повірити, що в той час навіть колядування викликало підозру в органів державної безпеки. Держава, яка називала себе народною, намагалася викорінити народні звичаї і українську мову. На непокірних чинився тиск. Тих, хто посмів відкрито висловити свою незгоду з політикою Комуністичної партії, кидали до в,язниці, змушували зрікатися своїх поглядів. Часто судили не за політичними статтями. Щоб зламати людину, влаштовували розправу з її родичами.

Валентина Дмитрівна з вдячністю згадує свого чоловіка, який багато зробив для формування її світогляду. А чоловіка її запроторили до в,язниці за сфабрикованим звинуваченням. Він вийшов на волю хворий і помер через сім років.

Валентина Бірюкович працювала архітектором-реставратором. Поступово вона захопилась іконописом. Звернення до створення ікон, мабуть, було не випадковим. Мама Валентини Дмитрівни походила із давнього православного священицького роду. Очевидно, гени предків заговорили. Валентина Бірюкович каже, що іноді відчуває, як у ній озивається дід-священик, який мріяв стати гусаром.

Певний час про захоплення Валентини Дмитрівни знали тільки найближчі люди. Лише у 1990 році відбулася перша виставка ікон Бірюкович у Львівському музеї історії релігії. Потім були виставки у Києві. В.Д.Бірюкович оформляла своїми творами іконостаси церков у Франції і Польщі. Ікони Валентини Бірюкович експонувалися в Італії, Данії і Німеччині. Мистецтво українки здобуло світове визнання. Її ікони зберігаються в приватних збірках багатьох країн.

Майстриня дотримується церковних канонів (без цього ікона стає звичайною картиною), але має власний творчий почерк. Вона малює на дошках, іноді добирає для них старовинні кіоти. В її творчому доробку є і ікони святої Жанни д,Арк. Орлеанська діва є святою в католицькій церкві. В той же час, це феноменальна особистість. У світовій історії поруч з нею нікого поставити.

Високо оцінили талант Валентини Бірюкович письменниця, доктор біологічних наук Наталя Околітенко, настоятель ірпінської церкви Різдва Пресвятої Богородиці о. Мирослав Латинник, художники Сергій Сморчков, Валентин Негреско, Костянтин Могилевський та інші шанувальники української ікони, які прийшли на презентацію виставки.

Валентина Бірюкович перебралася в Ірпінь із Києва і вже 16 років живе в нашому місті. Ірпінь продовжує притягувати до себе таланти.

Анатолій Зборовський, директор Ірпінського

історико-краєзнавчого музею.

no images were found

Popularity: 5% [?]