Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
21 листопада в Національному музеї літератури України відкрилася виставка «Олесь Бердник. Поза часом і простором». Вона приурочена до 90-річчя видатного українського письменника-фантаста. Олесь Бердник народився в родині сільського коваля 27 листопада 1926 року. Хоча в офіційних джерелах називається дата 25 грудня 1927 року. При реєстрації новонародженого писар помилився. Але ця помилка врятувала юного Бердника від вивезення в Німеччину. Та потім юнак додав собі один рік і пішов добровольцем виганяти окупантів з рідної землі. Був поранений. У 1950 році його засудили до 10 років позбавлення волі за те, що відкрито не погодився з політикою Комуністичної партії. Тюремний строк почав відбувати у в’язниці на станції Біличі. У 1955 році був помилуваний. Повернувшись в Україну Олесь Бердник почав писати фантастичні твори. У 1957 році вийшла друком фантастично-пригодницька повість «Людина без серця», яку Олесь Бердник написав спільно з Юрієм Бедзиком. Юрій Бедзик згадував, що вони писали цю книгу на дачі Бедзика у Ворзелі. Але на виставці експонується виданий роком раніше журнал, де опубліковано скорочений варіант «Людини без серця», підписаний псевдонімом Григорій Волосожар.
Книги Бердника швидко здобувають популярність. Він виступає перед читачами і молодими письменниками. Володимир Рутківський згадує про семінар у 1963 році в Будинку творчості «Ірпінь», де, зокрема, виступив Олесь Бердник, котрий «перші десять хвилин мовив нормальні речі, а тоді наче переключався на якусь неземну хвилю і відтак здавався чи то пророком, чи то божевільним».
Бердник перейшов від пригодницької фантастики до філософської. Глибоке знання світоглядних проблем у поєднанні з цікавим викладом власних думок викликало захоплення читачів. Я пригадую наскільки сильне враження на мене, тоді ще школяра, справив роман-феєрія Олеся Бердника «Зоряний Корсар», який вийшов друком у 1971 році. Цей роман було видано у 26 країнах світу. Романи-феєрії Бердника приваблюють і тим, що автор, в яке б далеке майбутнє не полинув думкою, не забував про Україну. Він переживав за долю українського народу, української мови, за що й зазнав переслідувань.
На виставці експонується книга Бердника «Шляхи титанів» з дарчим написом:»Павлу Загребельному, хрещеному батьку цієї книги – на щирість від автора. 23.04.1960». А неподалік характеристика, в якій голова Спілки письменників України Павло Загребельний розкритикував Олеся Бердника. Поруч протокол письменницького засідання, де Іван Цюпа, Олександр Бандура, Віктор Близнець, Анатолій Хорунжий і Петро Гуріненко всіляко паплюжать свого колегу, вислужуючись перед Комуністичною партією. Письменники говорили, що Бердник шкідливо впливає на молодь. Було організовано і лист читачів-студентів проти популярного письменника. Олеся Бердника виключили зі Спілки письменників України, його твори припинили друкувати, його книги вилучили з бібліотек. Письменник влаштувався працювати декоратором-вітражистом в обєднання «Художник». Він був хорошим художником. Олесь Бердник став співзасновником правозахисної організації Українська Гельсінська група. У 1979 році Бердника за правозахисну діяльність засудили до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і з років заслання. Письменника, який під час війни захищав Батьківщину зі зброєю в руках, оголосили особливо небезпечним рецидивістом.
У 1984 році Олесь Бердник покаявся і був звільнений. Зрозуміло, що в ув’язненні тяжко, але все-таки це каяття справило на багатьох людей негативне враження. У 1988 році вийшов новий роман-феєрія Бердника «Вогнесміх». Стало зрозуміло, що письменник не зрадив своїй філософії. Він і першого разу був амністований після каяття. Олесь Бердник каявся, щоб вийти на волю і мати змогу займатися своїм покликанням.
В експозиції Ірпінського історико-краєзнавчого музею представлено «Вогнесміх» з автографом:»Ірпінському історико-краєзнавчому музею – найясніших гараздів і світлої радості. Олесь Бердник. 17.02.1989».
Я прохав Олеся Павловича передати в наш музей фото його перебування в Ірпені. Письменник сказав, що передасть через якусь знайому, що живе в Ірпені. Але фото ніхто не передав. Тепер на виставці я поцікавився у доньки письменника Громовиці Бердник, чи є ірпінські фото її батька. Громовиця вказала на одне фото, де ще молодий чорнобородий Бердник розмовляє з невідомим чоловіком. Точно невідомо, але є припущення, що це в Ірпені.
У час перебудови Олесь Бердник заснував громадський рух «Українська Духовна Республіка». Однак з талановитого письменника не вийшло політичного діяча.
У романі-феєрії «Пітьма вогнища не розпалює…» Олесь Бердник оприлюднив і автобіографічні матеріали. Він збирався продовжити цей твір. Можливо, там він написав би і про перебування в нашому краю. У письменника був і задум нового фантастичного роману, але Бердник тяжко захворів. Останні роки життя письменник був паралізований. 18 березня 2003 року Олесь Бердник помер.
Брати Капранови розповідали, як хтось взявся доказувати, що української фантастики немає. Йому назвали одне ім,я – Олесь Бердник. І критик замовк.
Анатолій Зборовський, директор Ірпінського
Історико-краєзнавчого музею.
Popularity: 4% [?]