Внутрішній закон Наталі Околітенко

Данута КОСТУРА


Писати про Наталю Околітенко нарис – справа непроста. Важко у ньому охопити весь спектр її діяльності. Запросимо собі на допомогу Еммануїла Канта. Колись він написав: «Речі, які не перестають дивувати: зоряне небо наді мною і внутрішній закон у мені». Ці слова у повній мірі відносяться і до Наталі Околітенко.

У її «внутрішньому законі» на чільному місці стоїть неприйняття фальші, облуди.

Народилася Наталя Околітенко у Києві. Коли мала 2 рочки, трагічно загинув її батько. Сім’я перебралася жити в Остер, на малу батьківщину її бабусі. Квартири власної не було, прийшлось винаймати кутки, боязко позираючи на три великих будинки, які колись належали її діду Глухенькому, який, за сімейною легендою, вів свій родовід від ніжинського полковника Глуха. У тринадцять років Наталя разом з сім’єю переїхала до Києва. Оселилися в родичів, траплялося жити й по робітничих гуртожитках, де на будівництві простим робітником, а потім прибиральницею в конторі працювала її мати Валентина Григорівна.

У шостому класі до Наталі прийшла слава – її вірші переклали на мови тодішніх союзних республік.. У восьмому класі почала писати оповідання. Перша ж надрукована новела дістала першу премію на республіканському конкурсі юнацьких творів.

Прочитавши її оповідання, Олесь Гончар через листівку запропонував Наталі підготувати документи для вступу до Спілки письменників ще до виходу книжки.

Пішла до дядька, похвалитися. У відповідь почула про виклики, які чекатимуть її на цьому шляху: потрібно буде вступити у партію, славити її, вводячи тим самим в облуду інших. Ще розказав про голод, репресії. А тітка Парасковія Карпухан, яка приятелювала з сестрою Лесі Українки Ісидорою Косач, прищепила їй національну свідомість. І ще зацікавила природничими науками.

Після школи вступає саме на біологічний факультет Київського Державного університету, бо хотіла лишатися вільною в своїй творчості. Вже про найперші її новели багато писали критика. Все їй обіцяло успішну карєру, коли б погодилась на співробітництво з КДБ. Відмовилась. Вступ до Спілки письменників було затримано на вісім років. Належить до тих небагатьох письменників, які не написали жодного слова во славу «честі й совісті епохи» – КПРС.

Рано вийшла заміж, у 20 років народила донечку. Чоловіка, техніка-геолога, направили у Калуш. Рік, який там прожила, вважає найщасливішим у своєму житті. Та довелось вернутись – чоловік захворів на туберкульоз.

Жили з родиною чоловіка у двох тісненьких кімнатах комунальної квартирі. Добрі стосунки з свекрухою та чоловіковою сестрою зберегла і після розлучення з чоловіком.

Після університету пропрацювала три роки вчителем біології і хімії в інтернаті. Враження від спілкування з учнями великою мірою стали сюжетами її оповідань. Як водилося за радянських часів, учням належало давати завдання – збирати колекцію метеликів, наколюючи їх на шпильки, розтинати на уроках кроликів. В річищі таких настанов Наталя Околітенко плюснула формаліном на вужа. Спостерігаючи за його стражданнями, поклялася, що напише книжку, де б живих істот не доводилось вбивати. Слова додержала: разом з академіком НАН Дмитром Гродзінським написала новаторський підручник для вузів «Основи системної біології», що вийшов в 2005 році у видавництві «Либідь» .

У 1968 році в Ірпені на конференції молодих письменників познайомилася з Данилом Кулиняком. Він у 16 років створив у Херсонському морехідному училищі, в якому навчався, підпільну організацію «Вісники свободи України», яку владою було потрактовано як націоналістичну. Судова справа набула великого розголосу, але в часи «хрущовської відлиги» Данила не засудили, взявши до уваги його вік. Та з того часу він був «під ковпаком КБД», а його вірші потрапили під заборону.

Згодом Наталя розділила з ним долю. Дві нелукаві душі знайшли одна одну.

На позичені гроші купили однокімнатний будиночок- розвалюху в селі під Києвом Лютежі. Починали своє життя з двох спальних мішків. Зате в їх дім відвести душу приїжджали Григір Тютюнник, Ліна Костенко, Марія Капніст, Олена Компан, Микола Вінграновський – практично всі ті дисиденти, які хоча не були засуджені, все ж відчували на собі ідеологічний тиск. Сумського поета Миколу Данька довелося приховувати від арешту.

З боргів вилазили тяжко. Але Наталя, яка, навіть, з лантуха могла зробити шикарний туалет, примудрялася завжди виглядати добре. І з гордістю показує фото, де вона у білому вишитому платті «власного виробництва». Цей фасон взяли за зразок для стюардес одеської лінії.

У лютіжський період вони з Данилом Кулиняком багато боролися за чистоту довкілля. Одного разу до них прийшла ціла делегація людей з навколишніх сіл. Скаржились, що по прямій від Чорнобильської станції у річку Уж гатять 600 тонн вибухівки, щоб спрямити річище. А поруч Чорнобильська станція. На їхню адресу сипалися тоді такі погрози, що студентські природоохоронні загони на чолі з Володимиром Борейком мусили охороняти їх..

Писали твори впродовж семи років. В шухляду.

Коли стався вибух на станції, пан Данило був у 3-х кілометрах від неї. Дістав велику дозу опромінення.

Під час перебудови їх не було на передньому плані. Може тому, що знали ціну окремим представникам письменницької братії, яка тепер вела вперед народ. Мали рацію? Хто його знає. У цій ситуації багатьом не хотілося вникати у тонкощі моральних істин – хотілося трибунів. Щоб різали правду –матку про наболіле. А «трибуни» це вміли. І при попередній владі теж. Та тільки правда в них тоді була діаметрально протилежна. Про це знала пані Наталя і її чоловік. Але про це не знало суспільство. Чи не хотіло знати. Час же був який!

Може, через це, згодом, більшість не сприйняла демаршу Наталі Околітенко проти тодішнього очільника Спілки письменників і альтернативного з’їзду, де її було обрано головою Спілки. Її звинуватили у співпраці з адміністрацією президента Кучми, у всіх гріхах, зокрема, пов’язаних з матеріальними вигодами. Звинувачувальникам слід би побувати хоча б у їх ірпінському домі, в якому проживають з 1990 року, щоб відчути рівень їх статків.

Коли заходить мова про цей період, пані Наталя твердо заявляє, що, як голова ревізійної комісії Київської організації, знала про матеріальні зловживання у Спілці і не хотіла допустити розбазарювання нерухомого майна, яким на той час володіла Спілка письменників. Поштовхом був лист письменницької організації Криму, у якому йшлося про незаконне прийняття головою Спілки одним махом 64 –х нових членів, які були креатурою тодішнього віце-прем’єра Криму. Навіщо це було зроблено, можна тільки здогадуватися.

Бій Наталія Околітенко програла. Бо стала на прю з одним з найдосвіченіших фахівців в частині знищення іміджу противника. Його остання «перемога», як одного з найактивніших членів іміджевої «зондер-команди» екс-прем’єрки – дискредитація Президента Віктора Ющенка.

У Наталії Околітенко совість чиста – вона зробила все, що змогла, щоб майно Спілки письменників пішло на користь української літератури.

Коло зацікавлень Наталі Околітенко надзвичайно широке. Вже близько двох десятків років вона працює в журналі «Жінка», який чи не єдиний зберіг за непрості для періодики часи свого читача. Друкується у різних виданнях.

Однією з останніх її книг є історичний роман «Рось-Марія» про Предтечу нашого Кобзаря – художника Івана Сошенка. Книга цьогоріч була номінована на Державну премію імені Тараса Шевченка.

Її «Биология для увлеченных», видана в Росії, стала раритетом, хоча видавалась уже двічі.

За її безпосередньої участі був створений Науково-дослідний інститут інформаційно-хвильових технологій. У співавторстві з директором цього інституту професором Миколою Колбуном написала монографію «Антидогми медицини», «Рак-ошибка. формообразования: где? когда? почему? как?». З книгою, назва якої говорить сама про себе: «ВИЧ в свете законов природы: альтернативный взгляд», пані Наталя долучилася до міжнародної спільноти, яка вважає помилковим застосування теперішнього ретроантивірусного лікування.

Недавно їй присвоєно вчений ступінь доктора біологічних наук і Гранд доктора філософії за роботу у царині, що стосується причин виникнення раку. Між іншим, схема утворення ракової пухлини їй наснилася.

Ще однією рисою її характеру є щире бажання допомогти ближньому, наочно підтверджуючи вислів, що іноді єдина можливість вирішити свої проблеми – це витратити всі сили на вирішення чужих. Вона щиро радіє тому, що допомогла визволити з тюрми шістьох несправедливо засуджених.

Наталія Околітенко постійно кимось опікується, когось прилаштовує, когось підбадьорює.

Їх з Данилом Кулиняком дім насичений думкою і творчістю. А світ, як і в юності, не перестає дивувати.

no images were found

Popularity: 10% [?]

1 коментар до "Внутрішній закон Наталі Околітенко"

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code