В РУКАХ ІРПІНЧАНОК НИТКА БАРВИСТО СПІВАЄ

Володимир КОСКІН

Двічі на тиждень жінки збираються в Ірпінській центральній бібліотеці в кабінеті краєзнавства і… вишивають, тобто осягають секрети майстерності і діляться тим, що зроблено вдома. Отаке мають щастя творчого спілкування на тлі надзвичайного захоплення вишивкою в оазі мистецької студії рукоділля Ірпінського клубу «Друга молодість», якою керує майстер традиційного народного мистецтва Євгенія Шудря.

А нащо вони це роблять? Кому потрібне це архаїчне мистецтво? Та якщо про це запитати в наймодніших та найуспішніших модельєрів, дизайнерів та декораторів, то всі вони наперебій скажуть, що без вивчення старовинних костюмів, вишивок, гобеленів не можливо створити нічого путящого. Це з одного боку.

А з другого – хіба наша праця – лише чорна робота щодення, не мистецтво людських рук і розуму, не свято душі? Адже можна здобувати мозолями насущний хліб, терпіти кару від перенапруги, і розкошувати за улюбленою справою – впродовж улученої хвилини осяяння. Але спершу треба повірити в себе, розбудити заколисані в собі творчі сили і виплекати в житті почуття краси й прагнення довершеності.

Це в змозі здійснити всяк. Тільки не кожному таланить, або не так складається, як бажається. Хоча за найменший крок слід змагатися, віддавати своїм мріям і пориванням не лише думки, а внутрішні зусилля, жагу тендітного серця.

Коли вже перебрало за піввіку, то важко знайти сліди пройденого шляху. Тому найкраще всі пошуки своєї стежини починати з початку – з діда-прадіда: хто ти і звідкіля?.. А вишивка-вишивання якраз – це прорив до коренів, до образотворчих та світоглядних основ. Недарма майстрині кажуть: «Вишивання за станом душі то є молитва». Ця «молитва» об’єднала дуже різних людей. Ольга Сомінська – топограф, Варвара Кудря – робітниця, Людмила Пащелопа – модельєр, Світлана Видута – співласник крамниці, Світлана Наконечна працювала на залізниці, Катерина Романенко – журналістка…

І цих різних й цікавих людей веде Євгенія Стефанівна Шудря – інженер за освітою, митець за покликанням і культуролог.

Ніколи ще не бувало так, щоб тяжіння до краси і вміння її творити з’являлося б само по собі, не маючи підгрунття з дитячих вражень, захоплень, неясних почуттів. Дівчинка Женя, яка росла в скруті, без батька, що загинув на фронті, вміла в світі гіркого повоєнного існування, відокремити свій власний простір, в якому панували вишуканість, гармонія, довершеність. Вона любила музику, мала хороший голос, мріяла стати співачкою (й сьогодні її манера говорити приваблює дивовижною мелодійністю), захоплювалась малюванням, добре відчувала колір. Із задоволенням спостерігала, як, сидячи світлими літніми вечорами на ганку в дворі, сусідки вишивають доріжки, наволочки. І звичайно, не здогадувалася, що значно пізніше, через роки, саме воно стане її мистецьким захопленням, яке дасть душі крила. І виллється в персональні виставки, в численні дослідницькі публікації, що набудуть міжнародного розголосу.

І ось тепер вона має своїх учениць, фактично подружок, яких навчає суто на своїх роботах, від простого до складного, на власному практичному досвіді дає те, чого не дасть жодний теоретик. Навчає різним технікам, передусім вишивці стебловим і тамбурним швом, гладдю.

Отака премудрість. Цікава річ: деякі учениці – жінки з натруженими руками могли на початку тримати лише голку «циганських» розмірів, та поступово вони опанували «ювелірними» голочками, зрозуміло, що й роботи стали вишуканішими. Наприклад, роботи Ольги Сомінської це вже далеко не середній рівень виконання, вони вирізняються професійністю і «тонким диханням» (свободою, фантазією і навіть грайливістю). Вишивки Варвари Кудрі характерні чистотою, акуратністю, вона вишиває з дивовижною любов’ю (як кажуть: фанатично віддається справі). Світлана Наконечна напрочуд наполегливо засвоює тонкощі ремесла, зокрема, чорно-білий малюнок перетворила в барвисту гілку із совою… Людмила Пащелопа несподівано вишила квітку – живу, вільну, летючу… Світлана Видута навчається на диво швидко, за короткий термін вишила чотири гідні роботи.

За рік мистецька студія рукоділля видала «на гора» понад шістдесят творів, серед них чимало яскравих. Отаким чином і визріли до виставки, яку нині розгорнуто в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї. Ці самобутні роботи можуть побачити всі охочі.

Текст і фото: Володимир КОСКІН

 

Popularity: 1% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code