Данута КОСТУРА

Постаті мужні, цільні, інтелектуальні є набутком людства. Тому кожен народ виокремлює їх у свій «золотий фонд». В українців такою постаттю є, зокрема, Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, який пройшов тюрми, етапи, заслання довжиною у 18 років. Його звільненню посприяли Папа Іоанн XXIII та президент США Дж. Кеннеді. 17 лютого минуло125 років з дня народження цієї могутньої постаті, яка ще досі недостатньо знана в Україні. Поповнити знання про цю унікальну людину українці матимуть змогу на різноманітних заходах, які планується проводити впродовж цього року.

Розпочались святкування 15 лютого урочистостями в приміщенні КНУ ім. Шевченка, на яких із промовами виступили Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який сказав, що постать Патріарха Йосифа Сліпого «викувана з криці», що це «кіборг ХХ століття», а також проректор університету Володимир Бугров та міністр культури Євген Нищук.

Наступного дня, 16 лютого, у Київському центрі Українського католицького університету відбувся круглий стіл «Патріарх Йосиф Сліпий – знайомий і незнайомий» за участю Апостольського Нунція Клаудіо Гуджеротті й тих, хто особисто знав Патріарха.

Дитинство і юність

Народився Патріарх Йосиф Сліпий 17 лютого 1892 р. у селі Заздрість, що на Тернопільщині, у заможній селянській родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської. «Сліпий» – це прізвисько діда Йосифа, яке і стало згодом офіційним прізвищем внука. Добротна українська християнська сім’я, активна діяльність батька на світській релігійній ниві, глибоко віруюча мати Йосифа – усе це позначилося на характері й зацікавленнях майбутнього патріарха. А ще – родинність. У сім’ї було восьмеро дітей. І багато двоюрідних братів і сестер. Усіх їх Блаженніший ретельно перерахує у спогадах. Як і своїх однокласників у сільській школі та гімназії.

Перерахує детально і всі рослини, які росли на його малій батьківщині, птахів та комах, які там водилися. Любов до створення гербаріїв прикрасила згодом його важке життя на засланні.

Початкову освіту здобув у рідному селі, продовжив у Тернопільській гімназії. Це був час підняття національного духу українців. Не залишилися осторонь і учні гімназії. Створювалися гуртки, інколи таємні, де юнаки піднімали питання, які їх найбільше хвилювали. Йосиф теж відвідував їх. Але найбільше хотів займатися наукою.

У 1911 р. отримав атестат зрілості і вступив до Львівської семінарії. Митрополит Шептицький, бачачи схильність Йосифа Сліпого до науки, відправив його на навчання в Інсбрук, де у 1916 р. він захистив докторську працю.

Священик, викладач, ректор

У 1917 р. митрополит Андрей Шептицький, повернувшись з російського полону, висвятив Йосифа Сліпого у священики. Після висвячення отець Йосиф продовжив навчання в Інсбруці, де захистив другу докторську, та вивчав богослов’я в Римі, у папських університетах.

У 1922 р. він почав викладати у Львівській семінарії, а через три роки став її ректором. Проявив себе там і як добрий господар. Зокрема, у кількох селах організував господарства, які повністю забезпечували понад 300 семінаристів харчами. Конкурс у семінарію був величезний, оскільки з приходом польської влади закривалися українські освітні заклади. У семінарії навів особливу чистоту і порядок.

У 1929 р. сприяв створенню Львівської Богословської Академії та очолив її. Він згуртовує науковців, очолює видання наукових збірників, бере участь у виданні газет, стає членом Кураторії Національного музею, дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

Володіючи німецькою, французькою, італійською, англійською, грецькою і латинською мовами, бере участь в екуменічних конгресах у європейських країнах. У 1936 р. організовує конгрес у Львові.

Війна

У 1939 р. радянські війська окупували Західну Україну.

Митрополит Андрей Шептицький, розуміючи до чого йде, вирішив призначити свого наступника. На круглому столі Блаженніший Любомир Гузар торкнувся цього питання: «Я пригадую, як Йосиф Сліпий нам оповідав, що коли у1939 р. большевики зайняли Західну Україну, митрополит покликав Сліпого і сказав: “Отче ректор, я хочу вас представити апостольській столиці, як свого наступника, як єпископа”. Сліпий сказав, що він не чується в силах на таку відповідальність: “Я не дам собі раду, я не готовий”. А митрополит спокійно каже: “Отче, інколи сказати «ні» є більша відповідальність, ніж сказати «так»”. І тоді Сліпий прийняв це призначення». Таємна хіротонія відбулася 23 грудня 1939 р.

1 листопада 1944 р. відійшов у вічність митрополит Андрей Шептицький. Архієпископ Йосиф Сліпий вступає в права митрополита. А невдовзі НКВД вимагає від нього публічно засудити повстанський рух. Він пише своє перше послання, але там не має осуду ОУН чи УПА.

Арешт, каторга

Митрополита Йосифа Сліпого заарештували вночі, 11 квітня 1945 р., як німецького шпигуна та агента Ватикану. Через місяць переправили до Києва.У своїх спогадах він пише: «Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безумія. І тоді я переконався, що не можна дивуватися нікому, якщо він підписує всякі ложні зізнання та наклепи або пристає до шпіонажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки».

З червня 1946 р. Йосифа Сліпого судить воєнний трибунал. Вирок – 8 років виправно-трудових таборів. Московська Луб’янка, етап. По дорозі застудився, до запалення легень додалась дизентерія. На наступному етапі бандити штовхнули – зламав руку. Лікар втішив: «Іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку».

У 1947 р – черговий етап у табір на Печорі. Йшов болотами, які сягали колін, з іншими вязнями, з’єднаними наручниками по троє. Через рік – Інта.

«Кожний етап – це страшний хрест Божий, і саме описування його – то величезна мука. Серед бандитів, серед голоду і холоду, без можливості полагодити свої навіть найконечніші потреби, знущання конвоя, грабежі і тому подібне», – пише він у «Споминах».

«Мене тоді кинули на найстрашніший етап, дванадцять жахливих пересилок до Мордовії, з найгіршими бандитами, в голоді і холоді, зокрема вночі. Десь над Волгою в одній камері було нас 60 осіб, повно диму, смороду, сварки, бійки крадежі. Я сів коло “параші” і гадав, що вже там згину, але підійшли якісь незнайомі і взяли мене ближче вікна», – ще один спогад про етапи.

«…Митрополит сидів втомлений на своєму наплечнику… несподівано до кімнати вірвалися два парубійки, очима розглянулись по присутніх. В одну мить прискочили до митрополита і знову щезли. Разом з ними щез багаж Владики. Князь Церкви лежав на підлозі з його уст і носа сочилася кров», – згадував австрієць професор Гросбауер.

У 1953 р. збіг термін ув’язнення о. Йосифа. Помирає Сталін. Йде боротьба за владу. Берія намагається змінити зовнішню політику і вирішує використати митрополита Йосифа Сліпого як посередника між Кремлем і Ватиканом. Йому купують одяг (свій табірний він акуратно спаковує, опікуни – офіцери – дивуються: для чого? Митрополит відповідає, що коли йому доведеться повертатись назад, то без цього одягу загине – бандити гарний заберуть і він залишиться роздягнений). До Москви їде у купейному вагоні.

У Москві митрополит перебуває три місяці. Йому пропонують написати історію Греко-Католицької Церкви, даючи можливість користуватися найбільшою бібліотекою. Він занурюється у роботу, уникаючи контактів із земляками. Якось прийшов офіцер і дав газету. «Берія арештований – було напечатано в газеті. Я відразу бачив, що справа свободи нашої Церкви програна», – згадує митрополит.

Його переконували, щоб виступив проти Папи. Він відповів рішучою відмовою. «Тому я не хотів викидати бушлатів і тюремної одежі», – сказав він офіцеру, коли його відправляли назад у с. Маклаково, коло Єнісейська, у дім інвалідів: «Старих “кільканадцять” бараків, в кожному жило по 8–20 осіб. Проводив Службу Божу, але заборонили богослужіння. Бандити мало що не вбили. Було сто раз безпечніше в тюрмі, як в тому, так званому, домі інвалідів… І завжди, лягаючи і встаючи, не був я певний свого життя. При тому всьому я працював над історією» (зі спогадів).

Навесні 1957 р. прийшли з ломами і лопатами і перевернули цілу підлогу. Забрали все на вантажівку. Після кількох місяців слідства в Красноярську генеральний прокурор дав наказ перевести Сліпого до Києва.

У Києві просидів майже рік. Отримав 7 років .

Після того – Камчатка. Етап тривав три місяці. Кінечним пунктом був «лягпункт верующих», де перебувало 20 греко-католицьких священників та католики, православні, протестанти, єговісти, п’ятидесятники, мусульмани «і кількадесять шпіонів… У тому лягрі не лаялися, не кляли, не крали, а це вже було дуже багато. Якось я там простудився і заслаб на запалення легенів. Лікар положив мене до стаціонаря, але по двох днях “опер” мене викинув з 39 градусами горячки. Я лежав у бараку. Від литовського отця отримав антибіотики і почав виздоровлювати», – згадує митрополит.

Йосиф Сліпий за ці довгих 18 років каторги зустрів багато хороших людей різних національностей. Їх єднало неприйняття Системи. Гідність митрополита у найважчі хвилини, готовність прийти на допомогу викликали повагу у в’язнів, бажання підставити йому плече. «У Маріїнську мене призначили до найбільш бандитського бараку, але там був фельдшером якийсь білорусин-учитель і якийсь фельдшер-литовець, які мене берегли, як могли, перед бандитами і давали найконечніші лікарства… Ще один цікавий співв’язень був жид, який працював, як кравець. Він давав мені добрі поради, куди звертатися, щоби забезпечитися перед всякими напастями. Не знаю, чим я йому подобався , але він був для мене дуже прихильний і завжди, бувало, говорив: “Ви говоріть з головою, а не з хвостом”, – тобто з вищими начальниками, а не з нижчими, і торував мені до них дорогу, так що я міг багатьом помогти», – згадує Йосиф Сліпий.

Потім перевели у закриту тюрму – «шили» нову справу.

І знову Київ. Чиста камера з ліжком, килимами. І пропозиція сказати щось проти Папи і проти націоналістів за кордоном. «Ви знущаєтесь наді мною і над моєю Церквою, нищите, руйнуєте все, що є, і ще хочете, щоб я виступав проти тих, які співчувають зі мною і бороняться», – відповів Блаженніший.

27 вересня 1962 р. Сліпого заочно визнають особливо небезпечним рецидивістом, що має відбувати покарання в табірному пункті особливого режиму. Умови утримання фактично прирікали в’язнів на повільну смерть від виснаження та голоду.

Ірина Ясінська-Грейвз, яка згодом часто контактувала з Блаженнішим у Римі згадує, як одного разу їй довелось побачити синьо-чорні від обмороження ноги Патріарха Йосифа Сліпого. Був надзвичайно спекотний день, і на Блаженнішому була тільки сутана. Сідаючи в авто, він оголив ноги. Вражена побаченим, вона поділилася з близьким до Патріарха священиком. Він їй розповів, як одного разу повіз Блаженнішого покупатися на море. І коли патріарх заходив у воду, то священик побачив його спину – всю в рубцях від ран.

На волі. Рим

Одного дня Сліпому наказали збиратися. У Саранську прочитали рішення Президії Верховної Ради від 12 січня 1963 р. про звільнення. 4 лютого митрополит разом з представниками Ватикану і КДБ виїхав поїздом з Москви до Риму через Брест. Львів був під забороною.

10 лютого митрополит зустрівся зі своїм визволителем Папою Іоаном XXIII. Папа, обіймаючи його, плакав. Згодом, перебуваючи у США, Йосиф Сліпий на могилі президента Джона Кеннеді відслужить панахиду і зустрінеться з Норманом Казенсом, представником Кеннеді на переговорах у Москві, щоб подякувати йому за допомогу у своєму звільненні.

Нерозтрачена енергія Йосифа Сліпого на благо розвитку Церкви била ключем: конференції, виступи. А ще він об’єднує український єпископат у Синод Української Церкви, створює в Римі Український духовний центр, Український католицький університет, семінарії, монастир Студитів, у власність Церкви переходить храм Жировицької Божої Матері. Він будує у давньоукраїнському стилі собор Святої Софії. Засновуються філії Українського католицького університету у Вашингтоні, Лондоні, Чикаго, Філадельфії, Буенос-Айресі, Торонто.

Патріархат

Створення патріархату – найважливіша мета Йосифа Сліпого. Про цю потребу Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий заявляє на Другому Ватиканському Соборі у присутності двох з половиною тисяч делегатів з усього світу.

Він вважає, що це єдино можливий засіб, щоб зберегти єдність і виживання УГКЦ. У 60-ті роки йде активний процес асимілізації, який не обходить стороною українців. У храмах починають служити англійською, святкувати за григоріанським календарем. Щоб пожвавити релігійне життя, зупинити асиміляцію українців, він відвідує впродовж 1968–1973 рр. 18 країн. І всюди говорить про патріархат. У світі створюється мирянський патріархальний рух. Але багато єпископів, священиків не підтримують цю ідею.

Не підтримує і Ватикан. Основна причина – Україна не є самостійною державою. У 1973 р. на Святій Літургії в Римі в соборі св. Петра о. Гриньох вперше поминає Йосифа Сліпого як Патріарха. З того часу всі церкви виголошують такий титул.

Така самостійність не вітається Курією.

Папа Римський Павло VI частково задовольнив прохання Патріарха Йосифа, визнаючи його Верховним Архієпископом. Це звання давало йому повноваження, які відповідають вимогам Патріарха. Але УГКЦ не стає при тому самостійною, скажімо, єпископи повинні були висвячуватися тільки з дозволу Ватикану. Патріарх Йосиф скликає чотири Синоди українських єпископів. Римська Курія не визнає рішення Синодів правосильними.

Непросто було як Йосифу Сліпому, так і Ватикану ладити один з одним. Із 17 греко-католицьких єпископів тільки троє підтримували свого Патріарха.

Ватикан правив своє: надати статус Патріархату УГКЦ – викликати обурення СРСР (на жаль, мало, що змінилося у цій дипломатії і нині). Коли звільняли Йосифа Сліпого, ніхто не міг подумати, що ця знищена радянськими таборами стара людина ще так довго проживе. Проживе на повну силу. Душевна енергія, яка акумулювалася у ньому впродовж цих страшних 18 років, дивним чином вилилася на волі у розвиток Церкви на новому рівні.

Патріарх Йосиф Сліпий мріяв про Церкву Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

«Нам всім треба станути на київській прадідній традиції, а не підлягати російській синодальщині й тим подібним впливам…

Яка могутня була наша держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого! Бо була в нас тоді одна віра і одна Церква, яка лучила духовно весь нарід, скріплювала усе державне життя і створювала свою культуру!» – написав Патріарх Йосиф Сліпий у своєму «Заповіті».

Данута КОСТУРА

Popularity: 2% [?]