Нагадування про національну гідність

ДАНУТА КОСТУРА

Травневими вихідними випала нагода відвідати  Батурин. 200 км  їзди по дорозі європейського зразка  – і ви у  поліському селищі зі скромними будиночками. Важко уявити, що тут колись була гетьманська столиця – «гарне, з цегли збудоване місто,яке своїми будівлями перевищувало інші міста в Україні», як писав шведський очевидець-історик Георг Нордберг.

Дорога виводить вас на околицю, де, неначе, марево виринає палац – особливе творіння видатного архітектора Чарльза Камерона.

Інститут гетьманства був відроджений царицею Єлизаветою за проханням її чоловіка Олексія. Його молодший брат, Кирило Розумовський і став гетьманом. Як виявилося згодом –  останнім гетьманом України.

Одна із найтитулованіших і найбагатших персон Російської імперії, він планував зробити з Батурина «в малом  виде Петербург». Гетьман намагався перебудувати Гетьманщину на державу європейського зразка. Та не судилося. Інша цариця, Катерина, цю інституцію не сприйняла і все скасувала. Розумовський полишив Україну. Вернувся у 1794 році, а через 5 років почав будувати палац. Але не встиг у ньому пожити. Похований у Батурині, в церкві, яку збудував.

Щоб подивитися палац зсередини, треба у деякі дні набратися терпіння – інколи так години на три. У Батурин їдуть. Із часу офіційного відкриття палацу,  22 серпня 2009р.й до 1 січня цього року, палац відвідали 41 тисяча громадян. Тільки в один із травневих днів з експозицією познайомилися біля 1000 осіб.

Кирило Розумовський народився через 20 років після Батуринської трагедії, коли цар Петро руками Меншикова не залишив жодної живої душі в гетьманській столиці. Одне згарище й ріки крові. Так були покарані батуринці за те, що захотіли вивільнитися з- під ярма імперії.

Над річкою Сейм, тоді червоної від крові, зараз височіє Хрест жертвам трагедії. Стогони, крики дітей є й на совісті полковника Івана Носа, який був пожалуваний грамотою від Петра за «усерднорадетельные службы». Саме полковник Ніс показав царському війську  таємний підземний хід у фортецю.

Єдиний будинок, що уцілів з тих часів – приміщення генерального військового суду. Згодом став  власністю Кочубеїв. Зараз там музей, де можна детально ознайомитися з родоводом Кочубеїв, почитати листи Мазепи до Мотрі, у підвалі пожахатися методами та інструментами, з допомогою яких розмовляли з арештантами.

Особливе місце у заповіднику займає археологічний музей, створений з великим умінням і з великою любов’ю.

З 1994 року у Батурині діє заповідник «Гетьманська столиця». У 2002 році кабміном була ухвалена комплексна програма його відбудови. З виступу Віктора Ющенка в Батурині 30 травня 2003 року: «Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки, або знову їх переживати».

В останні роки  було відновлено батуринську цитадель з  резиденцією Мазепи, з церквою, скарбницею,з  декількома  гарматами тих часів. Їх тоді було 40 – Мазепа знався на зброї, пройшовши вишкіл у Голландії. Одну , автентичну, з гербом Івана Степановича, екскурсовод покаже вам на фотографії. Сама  гармата знаходиться в Москві.

В 15 км від траси є ще одне святе для України місце – Крути. До цього меморіального місця  їдуть громадяни, щоб вклонитися найбільш чистому, щемливому пориву 300 юних душ, що не задумуючись віддали  життя за свою Вітчизну. Але  у  вихідні вагончики з документами,кінозалом закриті. У двох  прибиральниць,  які мають від них ключі,  теж вихідний. Тому так і не познайомилися з експозицією сповна ті екскурсанти з тридцяти автомашин та одного великого автобуса, які одного травневого вихідного дня відвідали меморіальний комплекс. Про все це розповів нам охоронник, який уже три місяці не отримує зарплату.

Батурин, Крути  – це нагадування про національну гідність. Яка у всі часи була мірилом честі. Національна гідність завжди була і є у пошані. Навіть у ворогів. «Усерднорадетельным» особам усіх мастей і рівнів слід би про це пам’ятати.

«Українська правда»  14 травня 2010               Данута Костура

Popularity: 2% [?]

4 коментарі до "Нагадування про національну гідність"

  1. “після Батуринської трагедії, коли цар Петро руками Меншикова не залишив жодної живої душі в гетьманській столиці. Одне згарище й ріки крові”. Блин, а документ, ссылочку на то, что такое жуткое деяние имело место быть?

  2. Почитай, друже, звіти самого Меншикова, а також “донесения” до “его императорского ничтожества” вірнопідданих холуїв. Сашку, ти ж прекрасно знаєш, що це було, причому демонстративно, а страчених людей на плотах монтували шибениці і сплавляли по Дніпру. Такого жахіття тогочасна Європа не могла навіть уявити, проте, я відомо в Рассєї “особенная стать” бо її “умом не понять”.

    • Блин, Светлейший князь Меньшиков доложил царю о казни 2-3 закоперщиков, сиречь изменников Короны. А на плотах, во время ледостава, сплавлять было затруднительно.:)

  3. Блин, ну теперь все понятно. Главное закукарекать, а потом, хоть и солнце не всходи. Бумага, паче электроника все стерпит, а ответить, это уже слабо.
    Понимаю. Надо ведь иметь хоть минимум знаний.
    И совести.
    Тут проблемы конкретные.
    Хотелось мне автору респект высказать за отличные фотографии (построили, сиречь раздерибанили наши бабки, нечто невменяемое, я о качестве фоток), так они, фотографии, ворованные, просто из украинской Вики. И без сылочки. Зачем?
    Это что – национальные традиции такие? В смысле воровства.
    Сомнительно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code