Анатолій Зборовський, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею.
27 березня нинішнього року в літературно-мистецькій світлиці Національного музею літератури України відбулася презентація збірки віршів «Кобзарівна» поетеси з міста Ірпеня Ніли Висоцької.
Заступник директора музею Лариса Сєннікова сказала поетесі: «Коли читаєш вашу книгу, ніби відвідуєш галерею з красивими краєвидами України, особливо Донеччини,бачиш портрети письменників від Тараса Шевченка ї Володимира Сосюри до наших сучасників».
Ведуча презентації редактор газети «Громадянське суспільство» Тамара Рябчун розповіла про життєвий шлях поетеси.
Ніла Висоцька народилася 14 лютого 1940 року в селищі Кіровськ Краснолиманського району Донецької області. Вона була першою із шести дітей у родині. Батькам, щоб прогодувати багатодітну родину довелося піти працювати на шахту. Сім’я жила бідно. Але любила поезію.
Ніла в 13-річному віці розпочала писати вірші російською мовою. Бабуся Ніли якось повідомила що неподалік від них виріс Володимир Сосюра. Тоді Ніла зацікавилась українською поезією. В школі дівчина грала в баскетбол. Якось під час змагань юні спортсмени заночували в приміщенні школи, де навчався Володимир Сосюра. Тоді ж одно класник Ніли заспівав пісню «Дивлюсь я на небо». Так українська поезія входила в життя дівчини із Донеччини. Однак Ніла Висоцька вступила не на філологічний факультет , як можна було б сподіватись, а на механіко-математичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Вплив учителя математики переважив вплив учителів-філологів. Потім Ніла Висоцька працювала програмістом на Донбасі, в Києві та на Камчатці.
У вірші «Камчатка» поетеса висловила почуття українців яких доля закинула на цей далекий півострів:
« Які строкаті тут долини,
Яка збентежена зима,
Які корали та перлини…
Лиш України ,України,
Лиш України тут нема. »
Євген Кононенко із Одеси, який теж жив на Камчатці, написав пісню на слова Висоцької.
Ніла Висоцька згадує: «Коли я їхала на Камчатку , зі мною була тільки «Маруся Чурай» Ліни Костенко , а поверталася я з бібліотечкою української поезії».
Рідне слово допомагало жити далеко від України.
В 1994 році Ніла Василівна оселилася в Ірпені. Вже вийшло друком шість збірок поезії Висоцької. Крім того Ніла Висоцька займається літературним краєзнавством.
В ірпінському історико-краєзнавчому альманасі «Приірпіння» опубліковано її ґрунтовні краєзнавчі розвідки про перебування в Ірпені Максима Рильського, Ліни Костенко, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Івана Гнатюка та інших письменників
Ірпінці Олександр Редич, Вікторія Козак і Микола Ричков виконали пісні на слова Ніли Висоцької. Тамара Рябчун зробила висновок: «Ми торкнулися поезії. Ми стали добрішими»
Нас намагаються поділити на Схід і Захід, нацькувати російськомовних на україномовних. Ніла Висоцька спростовує ці потуги своїм походженням із Донеччини, чудовими віршами українською мовою (хоча в неї є і російськомовні твори), щирою любов’ю до України і душевним болем за долю України.
А для мене Ніла Василівна ще й моральний авторитет. Упродовж останніх двох років я зазнав переслідувань з боку людей, які прагнуть знищити музей. Мене двічі звільнювали з посади директора Ірпінського історико-краєзнавчого музею. Я обидва рази поновлювався за рішенням суду. Деякі колеги, яким я не зробив нічого поганого, або зробив чимало хорошого взяли участь у цькуванні мене, виконуючи наказ начальства. Ніла Василівна виступила на мій захист з словами правди і на суді, і в незалежній від влади газеті «Громадянське суспільство».
Анатолій Зборовський, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею.
Popularity: 6% [?]