Борис Лятошинський і Ворзель

Данута КОСТУРА

На ворзельській вулиці Кленовій стоїть стовп з меморіальною дошкою, присвяченою пам’яті Бориса Лятошинського, знаного в Україні і світі композитора. Вглибині, за дерев’яним парканом, серед могутніх дерев видніється скромний будинок. Це один з найстаріших будинків у Ворзелі.  У ньому в теплий період року впродовж кількох десятиліть жив і творив  Борис Лятошинський. 

Нині тут постійно проживають внучатий племінник композитора Валерій Гомон разом дружиною Людмилою. Від них і дізнаюся про історію цієї дачі.

Історія родини Царевичів

Подружжя Царевичів і їх четверо дітей. Зліва  – автограф Лятошинського

Тесть Бориса Лятошинського Олександр Царевич був військовим лікарем, дослужився до полковника медичної служби на російсько-японській війні. Купив у ворзельського поміщика Піховського чотири десятини землі (більше 4 га) і збудував великий будинок, а поруч з матеріалів, що залишилися, щось на зразок флігеля.

На задньому плані флігель. Фото з сімейного архіву

Згодом, після революції,  йому «порадили» віддати будинок на «суспільні» цілі. Будинок стоїть досі, але мало схожий на оригінал. У ньому  проживають люди.  Родина ж Царевичів користувалася флігелем.

Дружина Олександра Царевича Юлія Іванівна закінчила вищу музичну школу.

Подружжя Царевичів ростили чотирьох дітей. Двоє з них під час Першої світової війни пропали безвісти. Третій, Сергій ( дід Валерія Гомона), подався за  революційною романтикою аж у Ташкент. Там одружився. Дружина була власкором газети «Ізвєстія». Народилася донька Ія, мати пана Валерія. Згодом Сергій передав трирічну донечку Ію своїм батькам в Україну. У 33-му був  репресований. Під час війни попав у штрафбат. При форсуванні  річки Одер дістав поранення, залишився інвалідом.  Помер у Криму.

 Ія Царевич,  дружина Лятошинського Маргарита, батьки дружини та  композитор. Фото з сімейного архіву.

Найстарша дитина Царевичів – Маргарита стала дружиною Бориса Лятошинського. Навчаючись у Києві , Борис Лятошинський приїжджав до своїх знайомих у Ворзель. Тут і познайомилися. Маргарита мала вищу музичну освіту, займалась вокалом.

Ія Царевич на дачі. Фото з сімейного архіву

Дітей у пари не було. Ія стала їм за дочку, а її син Валерій – за внука.

Дача Лятошинського

фото з сімейного архіву

У Ворзелі композитор написав свої найвідоміші твори. Йому тут добре творилось. Особливо у саду. При написанні музики не користувався музичним інструментом – відтворював музику подумки.

Сім’я Гомонів намагається максимально зберегти інтер’єр тих часів. Час робить своє. Пан Валерій власноруч реставрує старі шафи, крісла. Намагаються по максимуму залишити все так, як було за часів Бориса Лятошинського.

Пані Людмила каже, що поповнюючи  інтер’єр будинку новими речами, пам’ятає, що вони повинні бути  суголосні часу початку минулого століття. От у кімнаті, де проживала мама пана Валерія, повісила дві сімейні ікони з Чернігівщини. З ними вінчалися її бабуся та дідусь.

Впродовж 15 років Валерій Олександрович та Людмила Олександрівна проживають у Ворзелі постійно. Будинок вимагав ремонту, був без фундаменту. Через щілини у дерев’яних стінах гуляв вітер. Обклали цеглою, зробили фундамент. Веранду та віконниці залишили  у первозданному вигляді. Нині особливо цінною для подружжя є пічка, яка одночасно обігріває 3 кімнати. Надзвичайно виручає.

У 1939 році сім’я Лятошинських отримала чотирикімнатну квартиру в Києві у знаменитому письменницькому домі. Під час війни, коли стало зрозуміло, що німці незабаром ввійдуть у Київ, тесть композитора Олександр Царевич підводою перевіз найбільш цінні речі та  документи на ворзельську дачу. Зробив 5 ходок. Німці розташували у будинку письменників штаб. Коли відходили, забрали з собою дещо з того, що не вдалось вивезти Царевичу. Залишили розписку.

Спільних сімейних фотографій небагато. Борис Лятошинський не любив фотографуватись. Ці кілька, які пан Валерій зумів все ж зробити, майже всі з улюбленцями композитора – котами.

Такі ж три пухнастих котики господарюють і нині. А ще є пес. У нього особливо дружні стосунки з однією із кішок.

Колись Борис Лятошинський висадив розквітлий кущ троянди перед вікнами їх з дружиною спальні – так привітав дружину з днем народження.  Кущі троянд періодично замінюють на нові. Але завжди висаджують на одному і тому ж місці. Пані Людмила каже, що на інших місцях, навіть за метр від  першого місця посадки, кущі не приживаються.  А тут квітнуть.

Як вшановує Ворзель свого знаменитого земляка

У ворзельському музеї ЦК «Уваровський дім» діє виставка про Бориса Лятошинського. Тут можна ознайомитись з унікальними фото, партитурою симфоній, написаних у Ворзелі, речами композитора.

Кілька років поспіль проходять камерні  музичні вечори, присвячені Лятошинському. Вже їх відбулось більше двох сотень. На концертах незмінно присутня ворзельська родина композитора.

А от перейменувати вулицю Кленову (колишня Леніна) на вулицю Лятошинського влада і громада наразі не спромоглися. Будемо сподіватися, що врешті дійдемо до розуміння величі постаті композитора.

Коротко про Бориса Миколайовича Лятошинського (3.01.1895 – 15.04.1968)

Борис Лятошинський – класик української музики XX ст, основоположник модернізму.

Народився 3 січня 1895 р. у Житомирі. Батько був директором Житомирської гімназії. Батьки були музично обдарованими і вважали, що діти повинні навчатись музиці. У 15-річному віці написав  свої перші твори – мазурку, вальс, невеликі п’єси для фортепіано.

Закінчив юридичний факультет Київського університету та  Київську консерваторію, композиторський факультет. Його вчителем був Рейнгольд Глієр. Їх дружні стосунки збереглися впродовж усього подальшого життя. З 1920 р. починає викладати в Київській консерваторії, а з 1935 р. вже у статусі професора.

Під час війни Лятошинський працює над українською тематикою: обробив понад 80 українських народних пісень, написав «Український квінтет», Струнний квартет № 4, Сюїту на українські народні теми для струнного квартету.

Бориса Лятошинського  двічі нагороджували найвищою нагородою – Державною премією СРСР (1946, 1952), Державною премією УРСР імені Т. Шевченка (1971 посмертно). Та це лише один бік медалі. З іншого боку, композитор був затаврований як «формаліст». Радянські законодавці від ідеології вважали, що радянський митець має творити в річищі так званого соціалістичного реалізму, твори повинні бути оптимістичні, зрозуміліші.

А він писав складну музику, відстоюючи новаторство у творчості: «Не слід боятись чогось нового, якщо воно є щирим і не виходить за межі естетичних вимог».

Євген Станкович, один з останніх учнів Бориса Лятошинського, писав: «Лятошинський – фігура в музичному мистецтві надзвичайно поважна. Він просто вражав своєю колосальною музичною ерудицією, якнайширшим знанням стосовно минулого і сьогодення… Читав з листа будь-яку партитуру XX сторіччя будь-якої складності».

Дмитро Шостакович: “Борис Миколайович був великим композитором і водночас видатним педагогом, що виховав чимало обдарованих музикантів. Його учнями, окрім Станковича, були такі талановиті композитори, як Л. Дичко, В. Кирейко, І Карабиць, В. Сильвестров».

Музикознавець Мирослава Новакович: «Постать Бориса Лятошинського на музичній орбіті двадцятого століття є визначальною, і не лише в українському контексті, адже його симфонії мають всесвітнє значення».

Данута КОСТУРА

Popularity: 2% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code