Берегиня духовного світу Григорія Кочура

Данута КОСТУРА

Цю красиву, витончену жінку часто можна побачити на різноманітних приірпінських культурних заходах. Марія Кочур є своєрідним обличчям приірпінського жіноцтва. Її знають і цінують перш за все як людину, яка разом зі своїм чоловіком Андрієм Кочуром створила Літературний музей Григорія Кочура, перекладача, поета, літературознавця.

Григорій Порфирович Кочур (17 листопада 1908 – 15 грудня 1994) перекладав поезії з 28 мов, автори деяких жили у Греції у 7-6 ст до н.е. , інші у різні часи в Європі, Азії, Північній та Південній Америці. Він залишив безцінну бібліотеку з такими раритетними виданнями, які не мала, навіть, бібліотека імені В. Вернадського.

Марія Кочур ( Форманюк) народилася у воєнний час. Мама, Ганна Осмоловська, жила у Києві, на Трухановому острові. Там було ціле поселення водників зі школою, церквою. Дід працював водником-механіком у Київському пароплавстві.

Коли почалася війна, маму Марії забрали фельдшером у санітарний поїзд. Поїзд розвозив поранених з передової фронту по госпіталях. Батько – Леонід Форманюк, киянин, був комісаром цього поїзду. Одружилися у 1941 році. В одному з тамбовських госпіталів і народилася Марія. Після війни подружнє життя у батьків не склалося.

Після визволення Києва разом з мамою повернулися в Київ. Жили на Подолі з бабунею та дідом.. Школа, хор, танцювальний гурток. Одного разу потрапила на вечір театральної студії Київського міського палацу піонерів. Невдовзі Марійку прийняли у студію. З того часу театр став для неї сенсом життя. Летіла, як на крилах, зі свого Подолу до театральної студії. А там на неї чекав цікавий світ – викладачем, як виявилось згодом, був учень знаменитого Леся Курбаса Володимир Андрійович Губатенко. Він не тільки навчав дівчину акторської майстерності , але й розширяв її світогляд, радив, що читати, яку художню виставку подивитися.

Без театру себе не мислила. У 1958 році її прийняли у Київський театральний інститут ім.. Карпенка-Карого. Конкурс – 20 чоловік на місце. Потрапила на курс професора Михайла Полієвктовича Верхатського, теж учня Курбаса.

Вже на першому курсі знялася у фільмі Параджанова у ролі Мавки в фільмі «Наталія Ужвій». На четвертому курсі її запросили на роль Катерини у фільмі – опері «Наймичка», музику до якого написав Михайло Вериківський, а режисером була Ірина Молостова. Фільм знімався до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Борис Гмиря, Єлизавета Чавдар, Лариса Руденко – весь цвіт тодішньої української опери був задіяний у цьому фільмі. Фільм увійшов до «золотого фонду» українського кіно.

Активно знімалася в інших фільмах.

Після закінчення інституту готова була їхати куди скажуть. А їй дали право вибору – Театр ім. Івана Франка або Театр юного глядача. Вибрала останній. У цей час Марія була зіркою. Її портрети були на обкладинках журналів.

Марія багато читала, займалася спортом – великим тенісом на кортах стадіону «Динамо». Там приятель познайомив її з Андрієм Кочуром. Андрій закінчив аспірантуру Інституту фізкультури, працював викладачем ( через дисидентство Григорія Кочура інші ВУЗи для його сина були закриті).

Коли Марія вперше переступила поріг ірпінського дому свого майбутнього чоловіка, зрозуміла, що це її аура: батьки-інтелектуали, царство книг і музика Шопена – Андрій захоплювався класичною музикою і мав велику добірку платівок.

Невдовзі, у 1966 році, одружилися, у 1967 народився син Роман.

З батьками Андрія склалися дружні, щирі стосунки. Григорій Порфирович з дружиною Іриною Михайлівною Воронович, вчителькою, корінною киянкою, вихованою своїми батьками – інтелігентами в українському дусі, прийняли невістку тепло.

Марія перейшла на прізвище чоловіка. Коли почалися репресії 60-70-х років, з подивом відмітила, що стало менше пропозицій щодо нових ролей у театрі і кіно. Особливо не засмучувалася – сім’я, дитина заповнювали вільний час.

В театрі пропрацювала майже 50 років, останні 11 років була завтрупою, згодом, заступником директора театру з творчих питань. Успішно. За що отримала звання Заслужений працівник культури. Вийшла на пенсію у 2002 році.

Але справою її життя стало створення музею, в будинку Григорія Кочура., який у 60 –ті роки, за словами Михайлини Коцюбинської, був справжнім «ірпінським університетом» для багатьох українських інтелігентів.

Коли свекруха у 1976 році відійшла в інший світ, невістка взяла на себе турботу за свекром. Григорій Порфирович називав її Марічкою і ухитрявся не говорити їй «ти». З ним їй завжди було легко. Їх розмови були довірливі, приязні. Коли пані Марія телефонувала в Ірпінь, що приїде, на неї завжди чекала свіжозмелена кава, яку готував власноруч Григорій Порфирович. Коли свекор був запрошений на літературну конференцію у США ( у кінці 80-х ), то поставив умову – їхатиме тільки з Марічкою.

У 1994 році Григорія Кочура не стало. Разом з чоловіком вирішили зберегти і раціонально використовувати бібліотеку ( близько 20 тисяч книг), архівні матеріали, створивши приватний Літературний музей. Прийшлось «відбиватися» від державних музеїв, які хотіли заполучити унікальні видання. Законодавчої бази під приватний музей не було, самі придумували Статут.

Книгами були заповнені всі приміщення невеликого будинку. Шевченківська премія, яку Григорію Кочуру присудили вже посмертно, пішла на розширення будинку. Держава допомогла гарними шафами та огорожею навколо обійстя.

Почалася подвижницька робота зі систематизації книг, архіву, розміщенню експонатів. Коли заходиш у музей, перше, що впадає у вічі – колажі з фотографій друзів – шестидесятників Григорія Кочура, які бували у нього в гостях. Ці колажі з великою любов’ю і пієтетом власноруч робила пані Марія.

Залишилася недоторканою кімната, де працював Григорій Кочур. Решта кімнат наповнені експонатами, які наочно показують світ зацікавлень цієї феноменальної людини. Серед десятка фотографій вчителів і друзів Кочура виділяється, зокрема, портрет Нобелівської лауреатки Віслави Шимборської. Її поезію ще у 70-х роках оцінив і переклав Григорій Кочур.

Кожен експонат – це історія, інколи дивовижна. І про кожен з них пані Марія розказуватиме детально і цікаво.

За участі музею видані матеріали, пов’язані з великим перекладачем.

Музей видав з архівів масивний двотомник літературно-критичної спадщини «Григорій Кочур. Література та переклад. Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв’ю» (Київ: «Смолоскип», 2008).

Два роки тому, проводячи ремонт у підвалі, Кочури віднайшли нові матеріали з теоретичними статтями, рецензіями. Зараз вони опрацьовуються.

У 2000 році вийшла найповніша збірка перекладів «Третє відлуння».

.

У 2003 році пройшла перша науково – практична конференція «Григорій Кочур і український переклад».. Загалом проведено разом з Київським та Львівськими університетами п’ять міжнародних науково-практичних конференцій та випущено збірники їх матеріалів.

Новий поштовх музей отримав після Указу Президента Віктора Ющенка від 29 січня 2008 року про відзначення 100-річчя від дня народження Григорія Кочура. Був там , зокрема, пункт з пропозицією заснувати щорічну Літературну премію імені Григорія Кочура за найкращі переклади свїтової поезії та перекладознавство. Премія присуджувалася вже в четверте.

У 2012 році в Ірпені пройшли «Кочурівські читання». На жаль, минулого року читання, заплановані як щорічні , не відбулися. Шкода, що місцева влада не оцінює духовний масштаб такої події і її значення для Ірпеня.

Музей видав два компакт-диски музичних творів у виконанні Соломії Крушельницької – улюбленої співачки Кочурів. Ці твори взяті з архівних платівок Андрія Кочура.

Всі ці події відбулися завдяки подвижництву Марії та Андрія Кочурів. Заслуги пані Марії перед Україною відзначено врученням їй за часів президентства Віктора Ющенка ордена «За Заслуги 3-го ступеня».

Музей – садиба Григорія Кочура приймає щорічно 200 – 250 екскурсантів. Достатньо тільки зателефонувати і пані Марія радо зустріне гостей. Склалася вже традиція закінчувати екскурсію чаюванням. У такому колі доосмислюється побачене і почуте.

Інтелектуальну могутність Григорія Кочура, його феноменальний дар сповна змогла оцінити його невістка Марія Леонідівна Кочур, зробивши все, що від неї залежало, щоб інші люди змогли зануритися у цей світ високої думки, світ високої культури.

Данута Костура

фото з архіву музею та автора

[

no images were found

Popularity: 10% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code