Данута КОСТУРА
Коли мова заходить про публічні бібліотеки, у молодих людей на обличчі появляється скепсис – у добу Інтернету паперова книга може поступово відійти в небуття, а з ними і бібліотеки, як книгосховища. Залишаться якісь «острівки» для невеликої кількості любителів, а решта читатиме з електронних носіїв -практично, дешевше.
І вони почасти мають рацію. Зараз багато публічних бібліотек, які працюють по-старому, пустують. Згідно з даними Української бібліотечної асоціації, в Україні діють 40 тисяч бібліотек. Однак доступ до Інтернету мають лише 21% з них. Там, де він є, збільшилась кількість відвідувань саме серед молоді.
У західному світі, де намагаються всі публікації перевести в електронний варіант, це все одно не вирішує проблеми наповненості бібліотек громадянами. Там зрозуміли, що потрібні нові форми роботи з читачами. І це може бути, скажімо, навчання комп’ютерної грамоти для літніх людей, створення власної електронної бібліотеки чи впровадження нового віяння – навчання протягом усього життя.
Зараз набули поширення «Клуби живого спілкування». Приміщеннях бібліотек поступово перетворюються на місця «зустрічей за інтересами», де у залах з книжковими стелажами у зручних кріслах можна випити кави, поспілкуватися зі старими чи новими знайомими. Тут знаходять місце і для батьків з дітьми. Знеособлене спілкування в Інтернеті втомлює, розкоординовує. Публічні бібліотеки у суспільстві стають унікальними місцями зустрічей і контактів.
Ворзельська бібліотека ім. Дмитра Бедзика
Можемо з певністю констатувати, що в частині спілкування ворзельська бібліотека може дати «фору» багатьом західним бібліотекам. Тут впродовж кількох років діяв клуб «Творче дозвілля», який зараз перебазовується у ЦК «Уваровський дім», де близько 20 ворзелянок беруть участь у виготовленні різних виробів. Бібліотека дає можливість самовиразитись приірпінським поетам – тут проходять поетичні вечори. А ще організовує для школярів до особливих дат ознайомчі розповіді.
Проте найбільшою «родзинкою» бібліотеки є унікальна атмосфера, яку впродовж років створювали і створюють Наталія Євтищенко ( колишня завідуюча бібліотекою), Ірина Савіна та Ганна Суратова. Сюди ворзелянки забігають «на вогник», щоб інколи просто виговоритись. Вони знають, що їх уважно вислухають, часом заспокоять чи порадять. Привичними є і зграйки школярів, які заходять у бібліотеку, як до себе додому. Одні, щоб взяти рекомендовану вчителем книгу, інші, для яких читання книг стало потребою, набирають художніх чи інформаційних. Діє тут Клуб книголюбів, який нараховує 60 активних читачів.
Бібліотека обслуговує 2 112 чоловік , з них 600 – діти. В 2016 році працівники бібліотеки нарахували 13 133 відвідувань. Книжковий фонд – 35 тисяч примірників. Багато з них морально застарілі. Цьогоріч списали 5 тисяч. Зі слів працівників, ще можна списати стільки ж.
Селищна бібліотека от уже дев’ять з половиною десятиліть розташована у непримітному будинку колишнього магазину, доповнюючи собою загальне враження від центру Ворзеля – сірого та провінційного. У 1921 році, у рамках боротьби з неписьменністю, у частині будинку відкрили хату-читальню, а згодом бібліотеку, яка з часом зайняла всі 150 квадратних метрів площі. Бібліотека за всі ці роки так і не «розжилася» своїм туалетом – працівники і відвідувачі змушені користуватися всеворзельською ганьбою – громадським туалетом.
Обіцянки побудувати нову бібліотеку лунали з вуст багатьох представників влади протягом минулих років. Але, на жаль, жодна не втілилась у життя. Хоча за бібліотекою закріплено більш ніж 10 соток землі. Потрібен лише інвестор.
Що нового пропонує ворзельська бібліотека
П’ять місяців тому ворзельську бібліотеку очолила Світлана Сич. До тих здобутків, які вже мав заклад, додала кілька креативних ідей і активно почала втілювати їх в життя, вважаючи, що потрібно не просити, а використовувати всі можливості, які пропонують різноманітні організації. І тоді буде підтримка влади і громади.
Перш за все була створена сторінка Ворзельської бібліотеки у Facebook. Вже перші повідомлення і коментарі показали наскільки вона була необхідна. Відродилася традиція вшанування ветеранів-бібліотекарів. Уперше в практиці комплектування фонду був використаний всеукраїнський конкурс, призовий фонд якого – сучасні книги українських авторів, що поповнили стелажі Ворзельської бібліотеки.
Була подана заявка на грант для реалізації проекту «Бібліотека як сучасний інформаційний центр», який передбачає модернізацію бібліотеки і створення інтернет – центру. Бібліотека вперше отримала від селищної ради нову комп’ютерну техніку: WI-FI роутер і принтер.
Започатковано клуб «Здоров’я і довголіття» , який діятиме щомісяця та інтерактивний проект “Вільна книга”, або Буккросинг. Із весни проект буде розширений і додадуться нові локації на території Ворзельського парку.
На жаль, Світлана Сич звільняється з бібліотеки через агресивну алергію від бібліотечної пилюки. Проте обіцяє не полишати почате, але вже на громадських засадах.
Надамо слово активним читачам
Любов Кірова, корінна ворзелянка, працююча пенсіонерка, логопед: « Я до цієї бібліотеки ходжу вже 60 років, з 5-річного віку. Навіть пам’ятаю свою першу книжку, яку взяла. Це був «Сон» Тараса Шевченка. У бібліотеці хороший вибір книг. Співробітники тримають руку на пульсі і купляють нові книги. Дуже різноманітна література. Особливо дитяча.
Але соромно, що у нас таке приміщення. Так і проіснувала ця бібліотека без туалету майже століття. Читальний зал ніякий. Все стиснуте. Стільки будується у Ворзелі будинків. Невже не можна домовитись? Згадується влучний вислів Черчилля , коли , підписуючи у 1943 році кошторис, він здивувався, що у ньому упущена культура, освіта – військове відомство забирало майже всі кошти собі, «бо зараз війна». Черчилль запитав: «А навіщо ми тоді воюємо? »
Тетяна Ільницька, пенсіонерка, економіст: « Заходжу сюди, інколи просто щоб поговорити. І завжди знаходжу відгук. Це багатого вартує. Дівчата дуже хороші. Люблю вибирати книги сама. Віддаю перевагу філософським творам, ізотерика цікавить. Дивуюсь і радію, коли точно викладені у книзі думки перегукуються з моїми. Не уявляю, як би я себе відчувала без цього куточка.
Сюди заходять, в основному, пенсіонери і школярі. А от для молоді потрібне презентабельне приміщення. Я чула від них такі думки. І вони мають право на це розраховувати. Це ж візитна картка нашої духовності».
Юлія Шатіліна, пенсіонерка, геолог: « Запах бібліотеки – рідний запах. Коли я приїхала сюди у 1995 році, то перше знайомство було з бібліотекою. Коли з’явилися теперішні працівники , то стала приходити сюди, як в оселю найближчих друзів, приятелів. Бібліотека – місце, де я знаходжу і розуміння, і пораду, і цікаве спілкування. Команда підібралася надзвичайно вдала.
Якщо людина любить книжку – це не втрачена людина. Часто сюди навідується і мій 17-літній внук. Мені подобається, що всі книги з підписами авторів лежать на видноті. Серед них і збірка поезій мого сина.
Бібліотека знаходиться у дуже зручному місці. Але хочеться більш сучасного приміщення, просторішого. І щоб теж було в центрі».
Валентина Малахеєва, працююча пенсіонерка, масажист: « Бібліотека – світлий промінь у нашому Ворзелі, в якому проживаю вже чотири десятиліття. Зараз тут не має ні кінотеатру, ні книжкового магазину. Щотижня ми з моїм 38-літнім сином набираємо книг. Читаємо багато. Син віддає перевагу фантастиці. Ми – у «Клубі книголюбів». Коли до мене на літо приїжджають друзі, то теж послуговуються бібліотекою. Бібліотека нам необхідна. Можливо для нових мешканців байдуже чи буде вона чи ні. Але не нам».
Майбутнє очима посадовців
Євгенія Антонюк, начальник відділу культури та релігії Ірпінської міської ради : «Бібліотека – власність територіальної громади, балансоутримувач – селищна рада Ворзеля. Держава виділяє Ірпеню гроші, які йдуть на утримання бібліотеки ( заробітна плата, оплата за енергоносії, тощо). Все, чим можемо – допомагаємо, але приміщення не можемо побудувати чи виділити.
Будівля знаходиться в аварійному стані і не підлягає реконструкції. Я зверталася з цього приводу до попереднього селищного голови і теперішнього, в принципі бачення є, що потрібно будувати нове приміщення або шукати у новобудовах. Мотивують, що наразі не має можливості будувати, а новобудови не в центрі. Як варіант, я запропонувала будувати на ділянці, на якій бібліотека. Можна під якийсь інвестиційний проект. Селищний голова неначе не проти. Думаю, що як тільки буде можливість у селищної ради, то вона повернеться до цього питання».
Лариса Федорук, селищний голова була небагатослівною. Сказала лише: «Потрібно будувати нову бібліотеку». Втім – це і так усі знають.
Данута КОСТУРА
Газета «Ірпінський вісник» №3 (2799) 20січня 2017 року
Popularity: 4% [?]