Учитель-новатор Євгенія Боднарчук: ДІТЕЙ ТРЕБА НАВЧИТИ ВЧИТИСЯ І ВИХОВУВАТИ ЛЮДЯНІСТЬ

Данута КОСТУРА

Наша розмова з ірпінською переможницею першого етапу конкурсу «Вчитель року – 2017» Євгенією Боднарчук відбувалася у день Святого Миколая. На запитання, що приніс її третьокласникам Миколай, сміючись, показує 35 різочок, акуратно встромлених під ялинку. 35- та – це для неї. І красиву розписану скляну ялинкову кульку.

Такі отримав кожен учень, а потім, розмалювавши на свій смак, поніс додому. Ялинка у класі – особлива: виявилось, що 34 зелені і рожеві ялинкові кульки – іменні. На них написані прізвища учнів. Після закінчення початкової школи діти візьмуть їх собі на пам’ять.

Євгенія Василівна Боднарчук працює вчителем 16 років. Із них 14 років – у школі №12. І впродовж усього цього часу добирається до Ірпеня з Бородянки. До Бородянського залізничного вокзалу ще потрібно їхати автобусом.

Кілька років тому вже брала участь у Приірпінському конкурсі. Тоді посіла друге місце.  Знання сучасної методологічної літератури, портфоліо, фрагмент уроку і репрезентація себе як вчителя – такі рубежі потрібно здолати вчителю, який пройшов у районний тур.

За роки вчителювання назбиралось багато різнопланових грамот. Деякі з них висять на стіні. Євгенія Боднарчук  частий дописувач методичного  порталу, де друкує статті, сценарії, програми.

–          Чому вибрали саме цей фах?

–         Моя мама – вчитель історії. Вона мене і мою старшу сестру бачила теж учителями. Було, що хотілось кинути педагогічну діяльність, чим ближче до літа, тим частіше такі думки навідуються у мою голову. Я дуже емоційна людина, якщо віддаю, то все. Працювати на півсили не виходить. Але настає серпень і ти починаєш сумувати за дітьми, починають телефонувати батьки.  Я просто люблю дітей. Тому сповна приймаю слова Василя Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Діти це відчувають, йде певна віддача – переймаються моїм настроєм, захопленнями, реакціями.

–          У Вас є якийсь особливий підхід до дітей?

–          Перше, що я завжди ставлю собі за мету – це створити атмосферу. Навчитися спілкуватися, жити в колективі. Я їм завжди кажу: ми –  одна сім’я.

Навіть якщо ми розбираємо конфліктні ситуації, які відбуваються між дітьми, завжди ставлю їх поруч і говорю : ось твоя точка зору і ось – твоя. Хто винен з вашого погляду? І вони самостійно приходять до того, що винні обоє. Тоді миряться.  Головне – атмосфера. І коли вона вже створена, процес навчання йде легше, веселіше, цікавіше. Я завжди кажу учням: це ваш другий дім, це ще одна ваша сім’я.

–          А як щодо неслухів?

–          Даю їм спробувати себе  у ролі вчителя, спробувати тримати аудиторію. Я дітей поступово готую. Сідаю на місце учня і керую звідти процесом. Якщо це читання, то можу дати цілий урок. Кожен хоче себе спробувати у ролі вчителя. Вони починають розуміти, що це непросто – тримати  увагу інших. Зараз десь половина класу задіяна у «вчителюванні». Це третій набір, з яким я таке практикую.

–          З чого почалося ?

–          Почалось все зі слова «анархія». Я пообіцяла дітям, що ми влаштуємо день анархії, якщо  вони в словнику знайдуть тлумачення цього слова. Пояснила, що дозволю провести день під їх керівництвом, але вони повинні провести його  так, щоб я не втручалась.  Із цього у нас все почалось.

Люди живуть цікавим життям поза роботою, а ми живемо цікаво в межах школи.

–          Як щодо позашкільного життя?

–          Ходимо на екскурсії, в театри, робимо пікніки. Примудрилися зробити пікнік після відвідання Національного музею історії України у Другій світовій війні. Просто на пагорбах Дніпра.

–          Відслідковуєте подальшу долю своїх учнів?

–          Для учнів дуже важливим є 5-й клас. Вони починають навчатися в нових умовах. Для дітей – це стрес. Якщо не знаходять контакту з керівником – усе руйнується.

А першим випускникам зараз вже по 20, то інколи приходять, вітають з днем народження, з батьками спілкуюсь.

Закінчуючи розмову, бажаю Євгенії Василівні перемоги.

19 січня  Євгенія Боднарчук стала лауреатом обласного етапу конкурсу «Вчитель року – 2017».  Вітаємо!

Данута КОСТУРА

Кредо Євгенії Боднарчук

Щоранку, заходячи у клас, я  перебуваю у певному  очікуванні…. а що сьогодні…. Сучасні діти надміру активні, надміру допитливі, надміру непередбачувані…. Я розумію, що маю теж іти з ними в ногу…вперед…швидко…
Я повинна бути в курсі сучасного мистецтва, технологій, спорту…  Адже я не маю права схибити…у моїх руках майбутнє… Я не маю права згасити іскорку цікавості своєю неготовністю і некомпетентністю.

Сучасний вчитель – це професіонал, який знаходиться у постійному творчому пошуку, а також у пошуку відповіді на актуальне проблемне питання «чому навчать школярів?». Сучасному вчителю необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. Тому я для себе визначила пріоритет у навчанні – навчити вчитися, шукати відповіді, працювати з інформацією.

Велику увагу у своїй роботі приділяю становленню дитини Людиною. У сучасному світі людяність займає досить слабку позицію. Тому виховання відбувається на усіх уроках, намагаюсь проносити глибоку мораль як  свідчення певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.

Данута Костура

фото Володимира Шилова

Газета «Ірпінський вісник» №3 (2799)  20 січня 2017 року

Popularity: 2% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code