Данута КОСТУРА
До редакції звернулася мама п’ятикласника ворзельської школи і попросила від імені батьків написати про класного керівника їхніх дітей. На запитання, що такого особливого є у вчительки, була відповідь: «Наші діти за ці два місяці різко змінилися у кращий бік. Батьки у захваті ».
І ось ми розмовляємо з 23-хлітньою Катериною Григорівною Чорною, вчителем біології школи № 5, що у Ворзелі. Закінчила Немішаївську середню школу у 2010 р, а два роки тому – Університет імені Михайла Драгоманова ( біологія, практична психологія). Ще навчаючись на п’ятому курсі, викладала у ворзельській школі по 2 години на тиждень біологію та по 10 годин працювала, як практичний психолог. Тоді познайомилась зі шкільним колективом, у якому хотілось працювати й надалі. Вправлялася також у викладанні в своїй рідній школі, у Козинцях.
Що входило в її обов’язки, як практичного психолога? «Практичний психолог займається корекцією поведінки дітей, у яких є відхилення від усталених правил чи норм (девіантність). Це непрості діти. І необов’язково, що вони неуспішні в школі. Буває, що через завантаженість дітей різноманітними гуртками, участь в олімпіадах, нервові зриви, неадекватна поведінка буває і в успішних дітей», – розповідає вчителька.
Катерина Чорна – одна з 14 депутатів Козинецької сільської ради. На запитання, чому обрали саме її, каже, що за характером вона – лідер. Люди повірили, що буде добиватися мети. А ще тому, що не може мовчати, навіть там, де треба б було, бо: «Надалі, буде мене гризти, чому мовчала».
Школа №5
Минулого року під опікою Катерини Чорної були 12 випускників, фактично сформованих молодих людей, майже її ровесників. Можливо тому, що були з нею «однієї вікової категорії», вдалось з ними знайти спільну мову. « Були ситуації, коли мені говорили, що діти запущені. Вважаю, що дітей запущених не буває, їм просто не багато уваги приділяли. Із ними ми і зараз підтримуємо контакт, в основному, через соціальні мережі – радяться, діляться успіхами. Я задоволена. Хай це буде невеликий внесок, та все ж якесь зерно у них заклала», – ділиться своїми здобутками молодий педагог.
« Цього вересня це вже було не 12 дорослих учнів, а 28 пар допитливих дитячих очей. Вчитель, який бере 5-й клас, має опуститися до рівня цих учнів, думати і мислити, як вони. Зрозуміла, що вони чекають, що стану для них шкільною мамою, однокласницею. Була певна засторога. Але в мене є колега, подруга Ірина Анатоліївна Рехліцька, вчитель фізики, син якої теж у мене в класі. Вважаю її другим класним керівником. Дякую їй та Валентині Іванівні Куриленко, яка тут пропрацювала все життя (до слова, саме вона привела мене у цю школу). Їх поради додали мені впевненості», – каже Катерина Чорна.
– Як Ви знайшли спільну мову з п’ятикласниками? Що це за історія з відром?
Діти до того, в основному, були важко керовані. Вважаю, що справді, історія з чергуванням стала поворотною. Діти десь годину прибирали клас. Вони іноді лінуються. До того, як правило, я прибирала клас разом з дітьми – ганчірки викручу, десь у куточках наведу лад. У мене не викликає сорому ця робота, все нормально. Але вимагаю від них ретельності. І коли, прийшовши з уроку, побачила у класі розгардіяш, то ногою копнула відро. Сама цього злякалися, діти теж. Кажу, що я на вас розраховую, а ви самі не можете прибрати. Я перед цим попереджала, що якщо будуть погано мити, то буду просто виливати воду на підлогу ( до слова, це досвід Валентини Іванівни). Діти вимили підлогу ідеально.
– Розкажіть про ваші шкільні чаювання.
Це теж з досвіду Валентини Іванівни – виховна година з допомогою чаювання. Вирішила спробувати після уроків щиро поговорити з учнями. Купила печиво, заварила чай. Перший раз залишилося на чаювання шість учнів – комусь до репетитора, комусь на гурток. Говорили про різне: аналізували поведінку, якісь окремі випадки з класного життя. Дітям сподобалось. Згодом почала приєднуватися решта . Діти принесли з дому хто варення, хто випічку. Позичила у колег чотири чайники, із парт зробили круглий стіл. У неформальній обстановці обговорюємо поведінку. Діти самі собі відповідають чому, наприклад, не слухався на уроці. Багато вчителів скаржаться, що хтось не взяв з собою щоденника, зошита. Пишемо на ватмані, де вони були не праві і як збираються виправлятися.
Не забули ми і про винагороду за добру поведінку – чаювання щовівторка та екскурсії. Вже побували у Києві, в Музеї іграшок – діти самі запропонували. Чудова вийшла екскурсія, діти поводили себе добре, я відпочила разом з ними.
Перед уроками я постійно говорю : діти, ви найкращі, я вас всіх люблю, не підведіть мене, гарного вам дня. Вони теж бажають мені гарного дня. От такі стосунки.
Радості і виклики
Молода вчителька розказує, скільки часу забирають у педагога підготовка до уроків, журнали, звіти. Як спочатку було непросто відповідати на перерві всім і відразу, та ще й коли в цей момент батьки телефонують. Згодом пристосувалася. Додому, у свої Козинці, приїжджає о 7-й вечора. Але і там школа не покидає її – аналізує, що зробила так, а що не так. «Це робота не з понеділка по п’ятницю – це робота цілодобова. Може прийти думка, коли займаюсь своїми особистими справами. Розумію, що ще потрібно багато вдосконалюватись. Дітям належить давати те, що вони від тебе вимагають», – ділиться своїми думками Катерина Чорна.
– Але ж трапляються діти, які свідомо можуть довести вчителя до нестями, бувають жорстокими?
Є такі діти, але в моєму класі не має. Дуже вдячна першій вчительці моїх учнів Олені Царенок, яка передала мені добре підготовлених , вихованих школярів. Недавно прийшов один хлопчик. Він може сказати недобре слово. І клас починає говорити, що так , як він поводить себе – це неправильно, що у нас так не заведено. Він вже розуміє, що більшість так не робить. У мене в класі не має жорстоких дітей. Звісно, це залежить і від сімейного виховання. Дякую батькам, що ходжу на роботу з великим задоволенням, захопленням і мені хочеться з цими дітками працювати.
– Хто спричинився до вибору професії?
Перша вчителька і вчитель географії, з його надзвичайним самовладанням. А ще моя хрещена, теж вчителька. І, звичайно, мама, яка працювала кухарем у школі і надзвичайно строго та прискіпливо відносилась до мого навчання.
– Коли Ви вчилися в інституті, там було багато студентів, «заточених» на школу?
Із 20 студентів – бюджетників зараз працює 4. Решта – хто в офісі, хто у батьків, в яких є бізнес. Деякі вирішили перекваліфікуватись на дошкільну освіту.
– Якось довелось по радіо почути одкровення вчительки, яка говорила, що вчитель – це стан душі, що згадує оченята, які дивляться на неї і вже не думає, що грошей не вистачає.
Так, дійсно. 2500 грн, які я отримую після всіх відрахувань, – сума для молодої людини невелика. Якби не допомога батьків, не знаю, як можна було би прожити на ці гроші. Але про це не думаєш, коли підходиш до школи і вітаєшся з дітьми.
Я не уявляю себе поза школою.
Данута КОСТУРА
газета “Ірпінський вісник” №50 (2794) 9 грудня 2016 року
Popularity: 3% [?]