Рiдна мова для кожної людини – найбiльша духовна коштовнiсть, у якiй народ звеличує себе, якою вістує свiтовi найцiннiшi набутки своїх творінь та мудростi, передає з поколiння в поколiння досвiд, культуру i життєдайнi традиції, звичаї та обряди. Рiдна мова – це та таїна, яка робить народ народом i увiнчує найтендітніші паростки його душi.
Упродовж вiкiв наш народ творив, пестив та шлiфував свою мову, збагачував мовну скарбницю, кладучи до неї перлини пiзнання, почуття і мрiї. Бували часи, коли доводилось багато терпіти, коли хотіли нас зламати, «та ламалися тільки болючі киї…». Ми не здалися! Українці боролися за те, щоб їхні нащадки мали волю, долю, історію і мову.
А чи знаємо ми її? Чи зможемо зберегти такий неоціненний скарб, який вистражданий народом і дарований нам Богом? Адже в кожному українському слові залишився той трепет першого кохання, відгомін материнської любові і краса української природи.
Та, на жаль, саме зараз в культурному i мовному плані Україна переживає вкрай важкi часи. Майже завжди питання мови в Українi було гострим. Але ж настав такий період, коли ми не думаємо про це, ми заклопотані іншими проблемами, а не розуміємо, що рідна мова є основою існування спільноти, це ланцюг, що поєднує нинішнє покоління з минулими і прийдешніми, єднає людей у просторі.
Як писав Іван Франко у статті під назвою “Двоязичність і дволичність?”: “Здається, що таке рідна мова? Чим вона ліпша для мене від усякої іншої, і що мені вадить при нагоді заміняти її на всяку іншу? Практик, утилітарист, не задумуючись ані хвилини, скаже: пусте питання! Мова – спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до вибору, я беру ту, яка дає мені можливість комунікувати з більшим числом людей. А тимчасом якась таємна сила в людській природі каже: “…ти не маєш до вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так, як не можеш замінитися з ким іншим своєю шкірою”. І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається йому така переміна”.
Українському народу треба мати власну гідність, бо як сказав Йоган Лео Вайсґербер: «Народ, який цурається своєї мови, відмовляється від самого себе, а та частина народу, яка змінює мову, робить цим рішучий крок до зміни національної належності».
Отож українським патріотам жертовно належить дбати про рiдну мову, пiдтримати її, допомогти розвиватися, бо саме нам випала велична мiсiя пiдійняти Україну до свiтових вершин, вивести її шляхом незалежностi у число могутнiх країн та возвеличити на віки!
Ми повинні навчати своїх дітей рідній мові, бо інакше: «Не навчати народ рідної мови – означає не дозволяти розвиватися думці народній, усім духовним силам народу… Якщо ж почнемо вчити народ не його мови, а навіть спорідненої, найближчої, то зробимо ще гірше: ми спотворимо самостійний розумовий розвиток народу, ми спотворимо всю духовну природу його», – сказав М. Драгоманов.
Український народе, нехай ніколи не зникає у нас те почуття любові, щастя, гордості, те відчуття мелодійності нашого слова та поетична краса нашої рідної української мови!
Святослав Соломко, в.о. заступника Голови Секретаріату УНР
Popularity: 1% [?]