Консолідувати націю

Нелегке завдання – об’єднати національно-патріотичні сили та сформувати нову стратегію розвитку української держави, і все ж громадське об’єднання „Українська Народна Рада” поставило перед собою таку мету.

Консолідація національно-демократичних сил є доленосним питанням для українців, адже існування надмірної кількості партій призводить до роз’єднання українського суспільства, якому й без того бракує згуртованості. Чи потрібна консолідація українцям взагалі? Безумовно, що так.

Роз’єднаність українців призводила до поразок у важливі моменти історії України. Феодальна роздробленість Київської Русі призвела до того, що князі не змогли відстояти державу у боротьбі з татаро-монголами. В, так звану, добу Руїни відсутність єдності серед козацької старшини та боротьба за владу призвела до втрати державного суверенітету України. Те саме було у 1918 році. Боротьба різних партій і груп призвела до ослаблення державницьких сил: Україна була захоплена більшовиками і втратила незалежність.

Нині життєво необхідне об’єднання патріотичних сил знову є дуже проблемним питанням. Адже спроби консолідації вже були. Зокрема, у 2001 році під головуванням В. Ющенка створюється блок „Наша Україна”, до якого увійшло 10 партій національно-демократичного спрямування. Але довго проіснувати цій формації не вдається: партії починають відколюватись, створювати власні депутатські групи у Верховній Раді. Нова спроба відбувається у 2007 році, коли формувався мегаблок „Наша Україна” – „Народна Самооборона”, який, пройшовши до парламенту, фактично розвалився. Окрім цього, було декілька спроб створення так званої „Української правиці”, які закінчилися нічим. Отже досвід свідчить про те, що консолідація партій можлива тільки на короткий період.

Ініціатори створення Української Народної Ради вважають, що йти треба шляхом створення масового громадського руху, такого, яким був Народний Рух до перетворення в партію. Відродивши дух та ідеї Народного Руху, вважають творці УНР, можна консолідувати та активізувати українське суспільство.

Сьогодні більшість у Верховній Раді складають депутати-олігархи, які відстоюють передусім власний бізнес, тому життєво необхідною для держави є поява організації, що об’єднає патріотичні сили, боротиметься за інтереси українського народу та домагатиметься зміни виборчої системи на таку, яка б забезпечила присутність у найвищому законодавчому органі представників усіх верств суспільства.

Авторитетності УНРаді, безумовно, надає вже сама присутність в керівництві організації очільників української інтелігенції, знаних громадських діячів, серед яких філософ і есеїст Євген Сверстюк, академік Іван Дзюба, політв’язень і Герой України Юрій Шухевич, академік Ігор Юхновський, поет і Герой України Іван Драч та багато інших відомих постатей. Однак цей, так би мовити, «козир» УНР має й слабке місце: досягати єдності та взаєморозуміння між цими авторитетними особистостями буде нелегко. Про це свідчить і поява окремої думки частини членів Ради старійшин щодо підтримки у другому турі виборів Ю. Тимошенко. Хоча на Великих зборах УНР було прийняте рішення про подальшу підтримку В. Ющенка та голосування „проти всіх” у другому турі виборів. Цю позицію УНРади одноголосно підтримали усі її обласні організації. Однак не зважаючи на появу деяких розбіжностей, на цьому етапі УНР вдалось зберегти цілісність, ніхто з її лідерів не залишив організації, а отже перше випробування на міцність пройдене.

Запорукою успішної діяльності УНР є також залучення до роботи молодого покоління. Адже молодь, як декларується у резолюції установчого з’їзду, „має відігравати провідну роль у досягненні загальних цілей УНР”. Але чи зможе Українська народна рада повести за собою молодих людей?

Критично важливо, щоб молодіжне крило УНР не перетворилось на формальну „молодіжку”, яка взагалі нічого не вирішує й існує тільки „для галочки”, як це заведено у багатьох партіях та організаціях. Такий молодіжний осередок привабить тільки молодих кар’єристів, які зацікавленні у власному успіху, а не в реалізації цілей організації.

Активну молодь більше приваблює практична дія, аніж теоретичні розмірковування. Про це свідчить широка і активна участь молоді у Помаранчевій революції, де молоді ентузіасти змогли проявити себе, провівши безліч творчих і навіть ризикованих акцій. Підтверджує це й діяльність громадського руху „Не будь байдужим”, ініційованого учасниками українських рок-гуртів і підтриманого молодими людьми.

Половина делегатів установчого  з’їзду – це  представники досвідченого старшого покоління, а третина молоде студентство. Але залучати до організації треба й, так би мовити, середню ланку, молодих людей 30-35 років, які не тільки вчаться, а вже вміють працювати і вже чогось досягли в житті. Отже на заповнення цієї прогалини  треба звернути увагу керманичам УНР.

Зважаючи на ситуацію в країні, перемогу на президентських виборах лідера неукраїнських сил, єднання патріотичного табору є більш, ніж необхідним і актуальним. Такий стан речей вимагає консолідації заради майбутнього української нації, як би пафосно це не звучало, він має стати стимулом до співпраці усіх, хто вболіває за долю кожного з нас.

Христина Бевз, прес-секретар УНР

Popularity: -0% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code