Данута КОСТУРА

фото Андрій Ступак

Війна з росією,  у яку важко було повірити, прийшла на українську землю. І народ опинився у новій, страшній реальності. Запанували розгубленість і страх.

Але не у всіх. Деякі, навпаки, мобілізувавши всі свої сили, вирішили діяти, підставляючи своє плече тим, хто його так потребував. У цьому тексті мова йде лише про кількох таких людей справи, хоча їх було багато. Без них Ворзель не дорахувався б багатьох своїх мешканців.

Як самоорганізовувалися мешканці Ворзеля

Володимир Нарожний проживає у Ворзелі з 2008 року, з часу,  коли   придбав квартиру  по вул. Декабристів, 10. До того жив в Ірпені.

У перший день війни почав шукати місцеву тероборону. У Ворзелі не знайшов, тому на наступний день пішов у Бучанський воєнкомат записуватися в армію. Не вийшло. Як і в багатьох інших бажаючих. Почали складати списки. Але Володимир їх вчасно зупинив – списки можуть легко попасти ворогу, а там адреси, телефони. У Гостомелі вже йшли бої.

Пішов пішки до Ворзеля. На в’їзді до селища  палали два будинки. В одному з них , зі слів сусідки, у підвалі ховалися глухоніма стара жінка з донькою. Довелося разом з іншими чоловіками виломлювати двері, щоб їх визволити.

Ворзель, 25 лютого 2022р. фото Володимира Нарожного

У центрі палала «Віста». Тут же у горілчаному  магазинчику, який теж попав під обстріл, хазяйнували місцеві п’янички.

фото Андрія Ступака

Ввечері дізнався, що біля озера гуртуються близько 15 хлопців. Прийшов і Володимир зі своєю мисливською рушницею.  Залишившись вночі один, вирішив, що толку тут буде мало і пішов додому.

26 лютого познайомився з двома хлопцями, у яких вже була зброя.

Почали підтягуватися інші чоловіки. Невдовзі їх стало більше 20. Організували чергування. Познайомився з Сергієм Шевченком і Дмитром Литвиновим, які, як виявилося, жили поряд, у готелі. Виокремилася група ініціативних чоловіків. До них прикріплювали нових членів.

Назначили чергування.

Оцінивши можливості тероборони, вирішили, що на диверсійні дії група не потягне. На рахунку, зокрема, Володимира вже була невеличка диверсія – перегородив на другий день війни разом з іншими чоловіками «варшавку» двома «Камазами»  на виїзді з Ворзеля. Машини дав Олег Смолянчук, начальник безпеки логістичного комплексу «Ворзель», що розташований на в’їзді у селище. Два легковики рашистів таки зіткнулися з ними.

фото Володимира Нарожного

Група вирішила опікуватися хворими, немічними, безпорадними людьми. Взяли під охорону магазин поруч. Почали роздавати людям харчові набори.

27 лютого відключили газ. Води теж не стало. Дошкуляв холод. Люди запанікували. Володимир каже, що з хлопцями « трохи зайнялись бандитизмом» – з « Зеленої красуні» принесли зо 5 мангалів.

Один з мешканців дав генератор, другий -машину, то люди змогли заряджати телефони.

Діставали продукти.  Дізнався, що у ворзельському старостаті видають пайки. Але запізнився. Людмила Риженко, депутатка, змогла виділити йому лише з десяток батонів. Роздали половинки особливо потребуючим.

 

«Відкрита Біблія»

У ці дні до тероборонівців підійшов Григорій Ступак, керівник Благодійного християнського фонду «Відкрита Біблія». Сказав, що люди, які проживають у будівлі табору мерзнуть, є генератор, але не має чим його заправити. На території є свердловина, є два котли для опалювання деревом.

Розповів, що 24 лютого він разом зі сім’єю та іншими родичами вирішили переїхати з Києва у більш безпечніше місце – ворзельський табір. А як виявилося, Ворзель став одним із найнебезпечніших.

Почалися пошуки і відкачка палива. За паливом ходили, як правило, втрьох – Володимир , Сергій, Дмитро.

Коли запустили генератор, до табору почали стікатися багато мешканців, щоб зарядити телефони, набрати води, попити гарячого чаю.

фото Григорія Ступака

9 березня, коли відкрили зелений коридор, пастор Григорій, передавши ключі від столової Володимиру Нарожному, разом з родичами повернулися у Київ.

Один з епізодів діставання палива

Володимир розповідає, що дістаючи паливо, хлопці щоразу ризикували.  У Ворзелі було багато ворожих блокпостів. Діставали паливо  у різних місцях. Приносили інші тероборонівці. Палива потрібно було багато, бо і  ресторан Шкіпер готував їжу за допомогою генератора.

Якось добралися до ЖК «Квітковий», який є поряд з логістичним центром. Справив жахливе враження. Весь потрощений, всі квартири відкриті, вітер метеляє дверима, вікнами. Ні одної живої душі. Раптом вийшов якийсь чоловік , запитав, що вони тут роблять, бо «тут одні трупи». Коли сказали, що шукають пальне, виніс каністри бензину. Знайшли машину з ключами на сидінні. Не було тільки акумулятора. Ту машину невдовзі забрали і її офіційно використовувала ворзельська тероборона (згодом авто передали власниці. Виявилося, що її чоловік поїхав подивитися квартиру і пропав).

Зверху, на залізничному мосту стояла потрощена колона цивільних машин з білими стрічками, на деяких були написи «діти». Колона була велика «скільки око бачило». Що у тих машинах робилося– невідомо. Внизу лежали перевернуті, згорілі авто.

Хлопці бачили, як « одна колона росіян пройшла під мостом, друга». Росіяни, щоб їх не було видно, спускалися вздовж моста і йшли попри колію на Яблуньку.

Ресторан «Шкіпер»

Повари з ресторану  «Шкіпер» запропонували кормити людей гарячою їжею. Запас продуктів був достатній. Не вистачало палива. А ще  просили про охорону комплексу. Олег Столяр, старший кондитер ресторану, розповідає, що спочатку готували щодня четверо поварів ( згодом два)  близько 100 л різної їжі : супи, борщі, молочні каші, пекли хліб. Хлопці з тероборони розносили страви мешканцям «Відкритої Біблії», пацієнтам пологового ( там також перебували поранені військові, одягнуті у цивільний одяг), Дитбудинку. Згодом дізналися, що у «Перемозі» в підвалі переховуються люди. Теж покормили. Виявилося, що група людей живе і у гуртожитку Києво-Могилянської академії.

12 березня Володимир Нарожний передав всі ключі у надійні руки Сергія Шевченка, а сам разом зі сім’єю виїхав у Прилуки. У день, коли Ворзель звільнили, він вже був у Києві. А звідти пішки добрався до Ворзеля.

Розповідає Сергій Шевченко

Коли пастор Григорій виїжджав, то залишив ключі від столової. Але почалися холоди ( вночі -12), то вирішили запустити кочегарку і  житлове приміщення ( до морозів люди приходили за водою, бувало і до ста осіб, і зарядити телефон).

Сергій каже, що його задача була «якнайбільше  спасти людей». Поселяли осіб похилого віку, інвалідів, з будинку на Декабристів, де вигоріли квартири, лежачих. Їх забирали на покривалах, деяких на інвалідній колясці, яку знайшли у церкві. У таборі тоді проживало 47 людей, згодом 60. Якщо деяких забирали у Київ волонтери, то на їх місце селили інших. Селити було кого – от залетів снаряд у приватний будинок   і п’ятеро людей довелося забрати.

Іноді, коли їздили тачкою по Ворзелю, зустрічали колони рашистів. Тоді ставали, піднімали руки. Зо три рази думали, що це кінець – розстріляють. Особливо запам’ятався випадок у пекарні, що на вулиці Героїв України. Дізнався, що там є хліб. Пішли удвох з хлопцем. Все було розкрито, хліб лежав на стелажах з написом, що бракований. Хлопець пішов за машиною. Сергій почув звук мотора, виглянув, а там БТР з росіянами і хтось з місцевих. Йому наказали стояти біля стіни, самі набрали хліба, муки і поїхали. Сергій тоді вернувся за тачкою, яку заповнили хлібом. Потім його подавали щодня з чаєм людям, які приходили за водою і зарядити телефони.

М’ясом запаслися. Побачили, що його везуть у машинах. Виявилося, що з комбінату, де виробляли ковбаси та інше. Набрали тоді з пів тони м’яса, деяке було у вакуумній упаковці. Його роздали людям, які приходили за водою.

Після того, як у приміщення « Шкіпера» і СПА-готелю «залізли орки, побили все, та й  люди почали лазити, тягти, що попало», ресторан вже не мав змоги готувати їжу. Тероборона взяла тоді 4 маленькі  холодильники і морозильну камеру з продуктами ( згодом все повернули). Зробили запас їжі для проживаючих.

Помічниці

Один з тероборонівців  запропонував своїй знайомій, Ліні Доматієвській, яка проживає поруч, готувати для мешканців «Біблії». Погодилася, хоча до того варила виключно для своєї сім’ї. 50-літрові каструлі, багатогодинне стояння на ногах забирали чимало сил. Спочатку готувала тричі на день, згодом лише сніданки і обіди. Було важко. Але «робила те, що треба було робити».

Квітень 2022 фото з ФБ

Бувало, що не вистачало продуктів для приготування страви. Сусіди залишили їй ключі від своїх квартир. Часто відшукувала необхідне саме у них.

Їй почала допомагати Марія Ільїна. Після того, як у будинок на Декабристів, 10 попав снаряд, вона з чоловіком-інвалідом перебралися у Відкриту Біблію.  Щоб забрати лежачого, хлопцям довелося змайструвати ноші з дверей і матрацу, які поставили на тачку.

Юлія Полянська була відповідальна за ліки – щодня зранку розносила їх старшим людям по кімнатах. Потрібні ліки хлопці принесли з пологового, коли його евакуйовували. 

фото з ФБ

Людмила Собкова приходила у табір переночувати. Навпроти їх будинку, на Лісовій, 35 розірвався снаряд. Повибивало у всіх квартирах вікна. Вона, маючи астму, не ризикувала на ніч залишатися у холоді. Чоловік ночував вдома. Приходила і вдень, часто допомагала Юлі. Росіян називає «чумою» , хоча наполовину з ними однієї крові.

Навідувалися у табір кілька разів рашисти. Одного разу Сергія  Шевченка хотіли забрати з собою, погрожуючи, що сюди більше не повернеться. Він відповів, що можуть робити з ним, що захочуть,  але « що ви будете робити з хворими і немічними». Порадившись, вирішили залишити його у таборі. Перевіряли все, передивлялись телефони. У Марії Ільїної телефон забрали через фразу про путіна. Сказали, що будуть вивчати. А на другий день, 31 березня,  росіяни залишили Ворзель.

Про тих, хто пережив окупацію можна писати і писати. У кожного своя, часто дуже драматична історія.

До кінця квітня Сергій опікувався людьми, які проживали у «Відкритій Біблії». Зараз опікується людьми, які втратили житло і проживають у Бучі у модульних будинках. Як комендант.

Данута КОСТУРА

 

Popularity: unranked [?]