Війна і долі

Данута КОСТУРА

Ворзельський санаторій «Перемога» дав прихисток 81-му вимушеному переселенцю. Тут нині проживають 28 дітей, 28 пенсіонерів (із них 11 інвалідів), матерів з дітьми до трьох років (7). Працездатних лише 14 осіб. Деякі працюють, інші допомагають своїм же пенсіонерам, зокрема, шукають тих, хто може підтримати.

Допомога у розмірі 200 тис. дол. надійшла від міжнародної організації «Лицарі Колумба». За ці кошти було закуплено продуктові набори для переселенців у Києві та області. «На сьогодні більше 6000 зареєстрованих. Ми вже надали допомогу 5000 переселенцям. У Ворзель привезли сто наборів», – сказав Сергій Заглоцький, фінансовий секретар Ради офіцерів «Лицарів Колумба» в Україні. Він коротко розповів про цю міжнародну організацію, яка заснована в США у 1882 р. католицьким священиком і нараховує нині близько 2 млн. осіб. Спочатку члени організації допомагали тим сім′ям, які на війні втратили чоловіка, батька. Згодом розширили свою діяльність. Названа організація на честь першовідкривача Америки Христофора Колумба, якому Америка завдячує своєю євангелізацією. В Україну «Лицарі» були запрошені у 2005 р. Блаженнішим Любомиром Гузаром. Зараз створено 7 рад «Лицарів Колумба» (перша створена у вересні 2013 р. при Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ). Зараз українська організація нараховує близько 400 членів.

Настоятель ірпінського храму Різдва Пресвятої Богородиці отець Мирослав, звернувшись до переселенців, сказав, що одні люди склали дари іншим людям, тим, які їх потребують, і нагадав слова Христа: «Все, що ви зробили одному з найменших моїх братів – ви мені зробили».

Кілька історій переселенців

Переселенці проживають у санаторії більше року. Сюди перебралися, в основному, через свою проукраїнську позицію.

Наталія Жорженко приїхала разом зі своїм чоловіком Євгеном Петриченком із Донецька, покинувши будинок, налагоджений побут, близьких. Вона за фахом артист-вокаліст, керувала музичним колективом. Пан Євген – відомий композитор, викладав у Донецькій музичній академії ім.С.Прокоф’єва. Половина викладачів (разом із ректором) змушені були покинути Академію. Нині Євген Петриченко викладає у Київській музичній академії та на громадських засадах працює директором ворзельського Будинку творчості композиторів. Пані Наталя поринула у волонтерство. А останній місяць має роботу – у санаторій заїхали відпочивальники (в основному люди похилого віку, яким держава виділила путівки). Тепер вона опікується їх дозвіллям.

З3-річна Юля, колишній держслужбовець, разом із сином приїхала з Луганська. Жила у самому центрі Луганська біля приміщення СБУ. Лякали безчинства, які там творилися. Ночувала разом із сином у знайомих. Рік тому опинилася у ворзельському санаторії. Маючи досвід співпраці з людьми, з організаціями, разом з іншими взялася за налагодження побуту переселенців. Нині вона освоїла новий для неї фах косметолога. А ще прибирає в будинку господарів раз на тиждень. Юля – врівноважена, спокійна. Випробовування сприймає по-філософськи і цитує відомий вислів: «Якщо проблема не вирішується, треба подивитися на неї з іншого боку».

Марина – мати трьох дітей. У минулому – вчителька української мови. Жила у своєму домі в Луганську. Через їхню з чоловіком проукраїнську позицію до них вдерлися сепаратисти і сказали, що будинок вже їм не належить. Чоловіка побили, речі викинули на вулицю. Жили у кумів, згодом залишили Луганськ. Опинилися у «Перемозі». Чоловік підробляв на будівництві. Його часто ошукували, не розраховуючись повністю за роботу. Робота і житло, – це все, чого вони хочуть. Роботу і вона, і чоловік уже мають. Влаштувалися у санаторії. Марина – санітаркою, її чоловік охоронцем. Двох молодших дітей доглядає їхній старший син.

У спільноти, яка нині проживає у санаторії «Перемога», не все гладко. Не обходиться без інтриг, недовіри, звинувачень. Коли роздавали продуктові набори, зчинив скандал один із переселенців. Чомусь саме у цій ситуації вирішив з′ясувати, чому йому не дозволяють прати у спільній пральній машині. Активісти пояснили, що він – один з тих, які не платять за проживання. А це позначається й на тих, хто платить справно – за борги відключають електрику.

Пані Наталія розказує, що спочатку адміністрація санаторію виставила їм за проживання астрономічну суму – близько 2880 грн. на місяць за одне ліжко. Завдяки коштам Євросоюзу та допомозі Київської облдержадміністрації, вони платили по 600 грн. А зараз, завдячуючи чеській громадській організації «Адра-Україна», платять по 300 грн. за місяць. Оглянутись би неплатіжникам на тих переселенців, які винаймають житло. І подякувати тим, хто зумів знизити ціну за їх проживання. Є й інші проблеми, зокрема, з багатодітною сім’єю. Батьки постійно випивають, молодому здоровому батькові працювати не хочеться.

Але життя триває. Невеличкі сімейні та побутові радощі змінюються тривогою за рідних, які залишилися на окупованій території. Хтось із переселенців чекає, поки настане час і вони зможуть вернутися до своїх осель, інші вже не бачать себе на малій батьківщині. Сподіваємося, що випробовування, які випали на долю цих людей, врешті-решт закінчаться.

Данута КОСТУРА

no images were found

Popularity: 2% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code