Сергій КУХАРСЬКИЙ: «Люди продаються, як дешева капуста…»


Юлія БЕРЕЖКО – КАМІНСЬКА

http://pulsar-irpin.com.ua/personalіyi/sergіi-kuharskii-lyudi-prodayutsya-yak-desheva-kapusta…-povnii-varіant.html

Фото: Володимир Шилов

Кожен житель колись курортного селища Ворзель пам’ятає час, коли після 30-річного головування З.Ю.Сотникової до влади прийшов Сергій Олексійович КУХАРСЬКИЙ. Саме тоді у Ворзелі знову заговорили про курортний потенціал селища. Крок за кроком працювали над поверненням його колишньої туристичної привабливості, розвитком інфраструктури, створенням аури високої культури, дослідженням власної історії. По завершенні каденції Сергія Олексійовича минуло понад 3-х років. Цього часу достатньо, щоб об’єктивно оцінити свої успіхи та помилки, відверто поділитися деякими міркуваннями, відкрити завісу таїни багатьох актуальних питань.

– Сергію Олексійовичу, як згадуєте час Вашого головування?

– Це було так давно, що я вже забув (сміється). Як любить говорити моя мама: «часи йдуть, дні біжать, а роки летять». Важливо ставитися до роботи відповідально, з повною віддачею, чим би не займався. Обов’язково мати чітку мету, і крок за кроком цілеспрямовано до неї йти. Так я працював тоді, так і тепер.

– Не дуже засмутилися, що не були переобраними на другий строк?

– Було велике розчарування та розуміння, що настали зовсім інші часи. Демократія – це коли громади формують погоду від країни до найменшого села. Тут же людям не залишили вибору. Це були вибори без вибору. Шкода за тим, що багато чого ще не встиг реалізувати із задуманого. Хоча, якби пристав на пропозицію внести 20 тис. дол. «благодійного внеску» деяким особам, то вони гарантували цю посаду. Я пішов своїм шляхом і не пройшов.

У Вас не було 20 тисяч?

Не було. Та й саме питання це я не розглядав. А бо ж треба було вступити до «Партії Регіонів», де я себе не бачив і не бачу сьогодні. Один приклад: висока посадова особа – губернатор області говорить в ефірі першого національного телеканалу, що неслухняного голову Вишневого довелося зняти й поставити слухняного. Це свідчить про повне ігнорування прав територіальної громади. А ще – про відчуття вседозволеності.

У «Батьківщині» теж перестали себе бачити?

– Звідти вийшов ще будучи головою. Стосунки з обласною організацією партії були непростими. Ідею вони мали хорошу – соціальне спрямування діяльності, торжество справедливості. Однак я не бачу принципової різниці між тим, що зараз відбувається, і тим, що було в «Батьківщині» при їхньому управлінні державою. З однією різницею – сьогоднішні своїх не здають. Тому крадуть усі на всіх рівнях. Безстрашно. Пресують і залякують невигідних, усвідомлюючи свою безкарність. Це ж треба довести країну до стану, коли без зовнішніх коштів, та й ще у таких сумах, життя в ній зупинилось би! Але і тут: замість «вудки» від Європи взяли «рибку» від Росії. Та ще й із «душком».

– Ви все життя працювали в медицині. Що ж відбулося у Вашому світогляді, що прийняли рішення спробувати себе на посаді селищного голови?

– Можливостей у голови набагато більше. Можеш більше корисного зробити. Коли був головним лікарем ворзельської поліклініки та депутатом, часто ходив на сесії, звертався з проханнями: дайте те чи інше на потреби поліклініки. Адже саме наші мешканці потребують якісної медичної допомоги. Але з часом зрозумів, що нікому це не потрібно, бачив незадовільний стан шкіл, дитячих садочків, і виникла думка, що будучи головою, матиму більше можливостей. Хотів зробити передусім те, що важливо для ворзелян: допомогти школам, садочкам, лікарні. Це були три основні напрямки, рівень послуг яких треба було максимально покращувати.

– Вважаєте, що Вам це вдалося зробити?

– Так, бо ми дійсно працювали багато. Поліклініку ми «витягли» із сарайчика в нормальне приміщення, доклали зусилля, щоб денний стаціонар почав працювати. Зробили капітальні ремонти в обох садках, – не знаю, чи зараз робиться таке. Залучили чималі кошти в обидві школи, бібліотеку, забрали їх з Ірпеня на свій баланс.

– Щоб Ворзель був курортом, мають бути витримані певні стандарти. Ви вважаєте, що за тих умов, у яких перебувало селище, наявного бюджету і кадрів, реально було отримати цей статус?

– Реально. Ми з цього питання підготували всю первинну документацію. Залучили фахівців, зверталися до Академії Наук України, плідно працювали з департаментом курорту та туризму України. Брали участь у конкурсі проектів, оголошеному Державним Фондом сприяння місцевому самоврядуванню в Україні, були переможцями Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування у 2009 р. та отримали гранд у розмірі 100 тис. грн. для розвитку курортної інфраструктури селища. Проект так і називався: «Розширення ресурсної бази селища Ворзель шляхом підвищення інвестиційної привабливості рекреаційної інфраструктури». Рішенням сесії чітко визначили межі рекреаційних ділянок (близько 20 га), які мали б надатися інвестору на конкурсних засадах під будівництво саме закладів оздоровчого напрямку, закріпили державним актом за територіальною громадою 3 га в районі Курортного проспекту під забудову для закладу рекреаційного призначення.

Для розвитку Ворзеля як курорту надважливо, щоб інфраструктура була на відповідному рівні. Я бачив Ворзель насамперед курортом і усвідомлював, що відпочиваючі мали їхати не в санаторії, а до Ворзеля. Адже санаторії не можуть бути самі по собі. Відпочиваючі повинні вийти за їхні межі і знати, що тут є де гарно провести час, прогулятися, щось цікаве побачити, щоб знову сюди повернутися і порадити друзям. На одній із сесій був презентований проект ліцею готельного бізнесу, із готелем у стилі «Уваровського дому», із вишуканим парком, курортним проспектом. Велись перемовини про взяття на баланс приміщення залізничного вокзалу та реконструкцію його під музей. Реконструкція дому графині Уварової також уписувалася в цей проект. Не говорю вже про розпочату програму освітлення та водозабезпечення.

До того ж ми дослідили, що у нас є сірководневі води на певних глибинах. Ми через деякий час могли б зробити це джерело доступним для людей, але на той час не були готові до цього. Депутатський корпус не був готовий. Хоча я і зараз переконаний у тому, що лише розвиток Ворзеля як курорту може забезпечити гідний рівень життя для його мешканців.

– Скільки, на Вашу думку, потрібно часу для того, щоб Ворзель знову став курортом?

– Для цього потрібно багато працювати і вірити в те, до чого прагнеш. Думаю, що наступна каденція дала б змогу довершити розпочату справу. Для цього вже було закладено фундамент: залучення інвесторів для реалізації рекреаційних проектів, розбудови бази відпочинку зі СПА-комплексами. Була ідея-фікс: створення туристичного, пізнавального міні «Артека», де б зупинялися діти з будь-яких країн, що приїжджали до Києва. Сьогодні це вже дуже важко зробити. Треба було, передусім, нашим наступникам зберегти рекреаційні зони, адже має бути певна кількість зелених насаджень без забудов на певну кількість жителів. А з останніх сесій я бачу, що цих зелених насаджень уже скоро взагалі не буде. Також треба піднімати наші санаторії, які лежать мертві. Нині це ще можна зробити, залучивши державу та отримавши статус курорту. Їх треба відроджувати як здравниці, щоб їхні власники (а заклади вже всі у приватній власності) навіть не думали, що час пройде і вони там почнуть котеджі будувати. Однак, якщо не буде розвиватися інфраструктура селища, не буде ніяких санаторіїв. Жодні тендери не допоможуть.

А як планували залучити державу у відродженні санаторіїв?

– Державі тут взагалі не треба жодної копійки вкладати! А тільки надати статус курорту і дати нам можливість розвиватися. До речі, є постанова Кабміну 1996 р., яка трактує Ворзель як курорт. Ніхто її не скасовував.

– А як же статус «4-ї чорнобильської зони»?

– Цих зон із часом не буде і населення від того не постраждає. Пільга отримана і діє на всій Україні безстроково. У Кабінеті Міністрів є практика надання окремого статусу населеним пунктам із підвищеною в минулому радіоактивністю, щоб була перспектива для розвитку. У Ворзелі немає радіаційних забруднень.

– Ви говорите, що зараз більшість зелених зон уже пішли з молотка. А от при Вашій каденції був який запас лісового фонду?

– Це заповідні землі, так званий заповідник «Ворзельський» (85 га), збережений ще З.Ю.Сотніковою. Його ми передали, визначивши межі на місцевості. Але від 20 га рекреаційних земель, яких ми не торкалися, зараз уже залишилося небагато, якщо взагалі залишилися. Наше рішення було скасоване, а землі передалися де під індивідуальну, а де під багатоповерхову житлову забудову. На жаль, усі центральні місця, які ми відстоювали від посягань області, нашого відомого «БЮТу», зараз пороздавали. Рекреаційні місця дають забудовувати. До речі, парк, який у центрі селища за бухгалтерією, де ми обеліск чорнобильцям поставили, теж планують віддати під багатоповерхівку. Кажуть, мовляв, ми повинні давати бізнесу розвиватися. Однак, що таке забудова? Збудували – і все. А селище хто розвиватиме? На цьому ж місці можна було збудувати те, що б мало рекреаційне значення та давало постійний прибуток селищу. А назад дуже важко повернути віддане під забудову. Наша каденція мала більшість відповідальних, працьовитих інтелектуалів, що давало можливість зробити селище самодостатнім, процвітаючим населеним пунктом.

Ми старалися все до селища притягнути: водогони щоб були свої, комунальне господарство, максимум приміщень для потреб громади, свій підрозділ для обслуговування житлового комплексу НДГ «Учгосп». Щоб господарювати було з чим. Збудували нові водогони, на баланс селища поставили. Поліклініку, щоб привести її до відповідного медичним нормам стану, покращити медичне обслуговування теж мали забрати до селища – не встигли. Сьогодні боляче дивитися на її зовнішній вигляд. Наступники ж усе повіддавали назад.

– Чим, на Вашу думку, керувався у цьому випадку нинішній селищний голова?

– Мабуть, тим, аби було менше турбот… Це ж треба думати, напружуватися, шукати кошти, підтримувати, ремонтувати ці заклади. А так – не моє, не з мене і питатимуть. Якби, наприклад, місцева поліклініка належала Ворзелю, то всі прибутки, податки, які вона сплачує, були б у селищі. Та й кошти, які виділяються державою на утримання цих закладів, можна реалізувати значно ефективніше, ніж це робить Ірпінь.

Як змінювався бюджет за роки Вашого головування? Що Ви могли зробити в його межах?

– Ми збільшили бюджет на 30-40% завдяки тому, що провели грошову оцінку землі – вона піднялася, зросла й орендна плата, а гроші пішли в бюджет. Бюджетоутворюючими структурами Ворзеля є санаторії, психоневрологічна лікарня, оренда за землю, податки підприємств, які в нас зареєстровані та діють (на той час їх було близько 25-ти). Декілька підприємств перереєструвалися і платили за місцем нової реєстрації – селищу. Не встигли залучити одного офіційного мільйонера, щоб він платив податки саме Ворзелю. Хоча були перемовини і він був не проти, із його податків міг би бути ще один такий же бюджет селища!

– «Уваровський дім», на думку багатьох ворзельців, – один із найвдаліших реалізованих Вами проектів. Як у час, коли на культуру мало хто з можновладців звертає увагу, Вам удалося повернути цей заклад державі, реставрувати його, а головне – переконати в необхідності створення в ньому музею і Центру культури інвесторів і депутатів?

– Ще в дитинстві був свідком, як зберігають культурні традиції мої батьки, як пісня, самодіяльна вистава об’єднує самих різних за поглядами людей, як після роботи і вчителі, і працівники ради, і колгоспники збираються у клубі, щоб віддати себе нестримному бажанню – бажанню до творчості. Уся родина в мене творча: мама на баяні чудово грала. Самостійно і я навчився грати на баяні й гітарі, грав у духовому оркестрі на баритоні. Як без культури жити? Її треба культивувати. Адже не одним хлібом жити. Хоча щось доводити дуже важко. Я знайшов спонсора, який 1,5 млн. грн. був готовий дати на відбудову «Уваровського дому». Однак я відчував, що багато депутатів не погодяться спрямувати ці кошти на реконструкцію закладу. Довелося скласти трьохсторонній договір, згідно з яким інвестиційні гроші виділяються саме під проект реконструкції, селищна рада виступає гарантом, а підрядні організації виконують усі роботи. Так і відбудувався Центр культури. Невдовзі знайшовся спонсор і для побудови площі та сцени біля «Уваровського дому». Якби не вистояв – кошти пішли б іншими напрямками. А думка депутатського корпусу з часом змінилася, побачили, що це гарно і потрібно, стало перлиною Ворзеля. Для курорту це дуже важливо.

Ви налагоджували міжнародні зв’язки з Польщею і Кубою. Що об’єднувало?

– Це був культурний та спортивних обмін, на той час – без економічних проектів. Для того потрібно було бути ближче до Європейського союзу. Дітей возили за кордон на змагання з футболу, оздоровлювали, показували їм, що може бути інше життя. Для цього проводили відбір. Думаю, що найбільше запам’яталася дітям поїздка на Кубу. Цьому передувала низка спільних культурних заходів із представництвом Кубинського посольства, Дні Куби у Ворзелі, конкурси на найкраще знання Куби, що дало можливість її переможцям відвідати острів «Свободи».

– За перші півроку своєї каденції Ви відкрили денний стаціонар при поліклініці, ще через півроку – «Уваровський дім» – і це тоді, коли ми звикли чути: «Грошей ні на що немає».

– Передусім – треба вміти встояти від закоренілого ганебного принципу працювати з «відкатами». Ми на «відкатах» не працювали. Такого поняття в нас не було. Що можна красти, коли і так не вистачає на задумане? Дивилися кошторис і відразу ціну роботи зменшували на 10-15%. А якщо чуєш, що грошей немає на дитячий садок, школу, поліклініку, бібліотеку, аптеку, то цьому вірити не треба. От зараз бачу по Ворзелю – зводиться в одному місці комплекс житлових забудов, в іншому – теж багатоквартирна забудова. Звідти спонсорські гроші треба класти не до кишені, а у селище, примушувати, а не просити, збудувати дитячий садочок для своїх же мешканців, інвестувати у школу та поліклініку, де будуть навчатися та лікуватися діти та і самі ж мешканці.

– Одна із кричущих проблем Ворзеля, без якої не може йти мови про статус курорту – сміття. Як вирішували цю проблему?

– Ми закупили достатню кількість баків для всього селища, щоб на відстані 500 м кожен ворзелянин міг винести туди сміття. Облаштували відповідним чином майданчики. Придбали автомобіль для вивозу сміття. Баки крали, ми їх поновлювали. Уже тоді почали збирати плату з населення за вивіз сміття. Добилися, що сміття перестали викидали в ліс, посадку. Захаращені місця розгрібали. Також планували закупити індивідуальні баки і поставити їх біля кожного подвір’я. Грошей на кожен двір не вистачало. Мали поставити малозабезпеченим, а інші щоб самостійно собі придбали. Розглядався і спільний проект із МП «РАДА» – закуповуються в підприємства спеціальні мішки, залежно від виду сміття, а потім сортоване в мішках сміття забирали б на утилізацію працівники заводу. Таким чином ми теж економили б кошти. Але і на це часу не вистачило. Сьогоднішні мішечки та пакетики на парканах аж ніяк не прикрашають селище.

– Багато задумів не встигли довести до кінця?

– Багато. Хотів відремонтувати дитячі майстерні і туди перенести Центр мистецтв, а «Уваровський дім» залишити як музей, біля нього відкрити резиденцію слов’янського Діда Мороза. Був запланований у селищі і тренажерний зал, щоб молодь могла займатися. У Кичеєво 40 соток землі було виділено і ми готували державний акт, щоб на тому місці зробити медичний центр із аптекою та магазином. На жаль, уже без мене там провели громадські слухання і завалили проект. Хотіли зробити парк у центрі Ворзеля біля залізниці за «Медекспресом». Ми його стільки разів прибирали! Двічі хлопці з військової частини вичищали від сміття, зносили сухостій. Мене запитували: «Ви вже його продали?» Не вірили, що чистимо для людей. Мали щодо нього дуже грандіозні задуми. Готувалися зробити там єдиний в Україні музей повітря. Уже був ескізний проект, мали намір залучити до нього провідні фірми, які працюють із повітрям. Проектів узагалі багато створювали. Був повністю готовий і проект садочку-школи в Кичеєво. Петро Мельник дуже підвів. Треба було тільки виконати зобов’язання і заплатити за проект кошти, які він обіцяв, підписавши із селищною радою інвестиційну угоду, згідно з якою ми передали землю в Кичеєво під потреби його університету. Садок-школа мав бути у стилі «Уваровського дому» на 90 місць для дитсадка і 60 – для школярів молодших класів. І землю виділили, і геодезію провели, усе було підготовлено. Нещодавно я проїжджав мимо, дивлюся, а ця територія за кичеєвським садочком уся за парканом. Чи то нинішня влада садочок буде будувати, чи то вже хтось ті землі прибрав до рук? Але вся ділянка вичищена, як під футбольне поле, усі вікові сосни зняті…

Ми хотіли зробити паралельну раду з депутатами-школярами, які б виносили свої ініціативи на нашій сесії, брали б участь у формуванні порядку денного, могли б залучати бюджет на потреби для облаштування, скажімо, дитячого майданчику. Така рада діє у м.Славутич. Я спілкувався з мером, міста, він розказував, що діти дуже добре працюють, що це допомагає формувати нове покоління майбутніх політиків і керівників. У нас також проводилася підготовча робота з будівництва екологічних очисних споруд, щоб окрім Ворзеля обслуговувати частково і Бучу, і Рубежівку. Нам готові були їх збудували самі інвестори, при цьому 70% прибутку їм віддали б, 30% залишили б селищу, а це б наповнювало бюджет дуже суттєво.

– Ви вже перед завершенням каденції виграли 100 тис. грн. на розвиток селища і ці кошти нова влада… повернула назад державі.

– Це був конкурс проектів місцевого самоврядування. Ми тоді дуже велику роботу провели. Гроші потрібно було тільки отримати а й реалізувати. Наші наступники не змогли цього зробити. Якщо не встигаєш до кінця року освоїти, то маєш повернути державі.

– Чи не болить, що стільки зусиль, часу й ресурсів витрачено, а Ваші проекти не знаходять продовження у наступників?

– Та й не знайдуть. У нинішньому депутатському корпусі є багато небайдужих людей до майбутнього селища, але ініціатива, яку вони мають або підтримати, або ні, повинна виходити від голови. А в нього з того, що кидається в очі, немає чіткого бачення довготривалої перспективи, не визначені та не озвучені цілі. Та й більшість депутатів, які залишилися знову при владі, як і тоді, теж мало думають про селище. Звідси й помітний регрес.

Прикро, що люди зараз живуть одним днем, піклуються про власну вигоду, та ще й продаються. Останні довибори до Верховної Ради – наглядний приклад цьому. Голоси людей купуються, як дешева капуста на базарі – за 100-200 грн. чи за пайки, на які записуються за місяць до виборів. А потім кажуть: «У нас погане керівництво». На таке заслуговують. Оці люди, що зараз стоять на Майдані, – дуже активні. Їх не купиш. Але їх – 5 мільйонів, а нас – 46!

– Ви активно працювали над генеральним планом селища. Чому не затвердили його?

– Ми готові вже були це зробити. Проектна організація, що готувала генплан, показала у плані перспективу Ворзеля, а саме тісно прилягаючі розпайовані землі територіальної громади Мироцького (більше 200 га). Провели перемовини із власниками паїв, отримали від них письмову згоду. Треба було їх завести до меж Ворзеля. Ми провели перемовини з Мироцькою селищною радою, була і розширена нарада з цього питання в губернатора області, але відбулися кадрові зміни в різних держустановах і процес тимчасово зупинився. Готовий генплан, розроблений «Діпромістом» із усіма погоджений, так і залишився не доведеним до кінця через зміну тепер уже влади в самому Ворзелі.

Усе одразу не охопиш. Не вистачає фізично часу. Ми одні з перших у регіоні зробили «Правила благоустрою», першими розробили Статут громади. Ми поспішали. Але є умови й людські можливості, через які не перестрибнеш. Буча давала нам поштовх для розвитку. Там є чому вчитися. Ми собі казали: «Станемо не гірше Бучі!» Ірпінь, на жаль, стимулу такого не давав. Ми хотіли, щоб у нас усе було своє: розвинене комунальне господарство, сміттєзбиральна та снігозбиральна техніка, щоб її ні в кого не просити. У нас би все це було б.

Як ставитеся до того, щоб Ворзель був у складі Бучі, про що не раз нещодавно піднімалося питання?

– Бути у структурі Бучі привабливіше, ніж при Ірпені. Буча ближче, вона розвивається методично, планомірно, динамічно, із розумінням людей. Мер на своєму місці, є до чого тягтися. І Ворзель теж для розвитку Бучі дає поштовх. Можна зберегти себе як рекреаційну зону саме в Бучі.

– Чи не залежить те, що Буча так планомірно і упевнено розвивається, також і від того, що вже багато років там незмінний господар? Адже часті зміни керівництва мають негативний ефект, коли далекоглядні проекти навіть не розглядаються, усе зводиться до популізму та втілення міні-проектів, бо керманич розуміє, що на реалізацію серйозних задумів потрібен час. Для порівняння – уявімо собі невеличке підприємство, у якому щомісяця змінюється директор. Далеко воно піде?

У будь-якому місті чи селищі реалізувати задумане за 4 роки так, як хотілось би, просто неможливо. Якщо, звичайно, маєш світлі помисли й мету, якої хочеш досягти. А ні, то цього часу достатньо, щоб попрацювати лише на себе, а не на громаду. Тобто, для багатьох висока посада стає способом швидко збагатитися.

Перебувати на такій посаді, на якій перебували Ви – це дуже серйозна життєва школа. Якого досвіду набули?

– Із людьми дуже тяжко працювати. Звертаєшся до громади – долучайтеся, разом зробимо – нікому нічого не потрібно. Важливо залучати людей, вони тоді більше цінують те, що робиться для них же. Але ще важче працювати з депутатами. Взагалі треба, щоб голова був захищений від них законом. Якщо люди його обрали, то вони ж і відкликають шляхом референдуму, а не 21 депутат руку підняв за зняття, тому що ти їм землі не дав чи не виконав їхнього прохання. Прикладів багато, але найближчий – це відкликання Мирослави Свистович в Ірпені, мера Вишневого. Вони ж починають давити: дай мені ділянку! Відмовляєш. Починають гуртуватися. Дивишся – група депутатів уже визріває. Знаходиться і той, хто підігріває їх. Що робити? Під тиском починаєш виділяти їм ділянки. Будь-який голова змушений давати землю депутатам, аби ті не бунтували. І питання навіть не в усуненні від посади, а в тому, щоб можна було взагалі працювати. Хотілось би бути незалежним і мати можливість апелювати до виборця, сказати: ось такий депутат так себе негідно поводить. Проте, мера легше відкликати, аніж депутата. Щоб відкликати депутата, треба провести референдум на його окрузі, аби проти нього проголосували. А голову можна відкликати 2/3 голосів депутатів. Що для цього потрібно — закон, який максимально спростить процедуру проведення референдуму, як це є в Європі. У нас немає закону нормального – 200 палок у колеса вставлять, щоб тільки документи не прийняти!

– Не було погроз Вашому життю через небажання йти на ті чи інші поступки?

– Прямих погроз ні, але дехто заявляв: «Ми тебе посадимо, якщо не даси нам чогось або не зробиш для нас чогось». Від кого загроза надходила? Від тих, хто мав би нас захищати! Пригадую один випадок, коли церковники високих чинів викликали мене до себе в кабінет, обшукали, чи немає записуючих пристроїв, витягли батарею з телефону і сказали, що їм потрібно. Коли я відмовив, то опечатали селищну раду, у всіх працівників забрали телефони, пригрозили, що сяду до в’язниці. Довелося викликати прокуратуру. Коли приїхав прокурор, духівники тихенько «змилися». Я написав скаргу на них вищому керівництву, і, як мені стало відомо, вони були звільнені чи переведені на іншу роботу. Ще пам’ятаю, біля селищної ради у своєму авто налаштовував радіоприймач і випадково натрапив на хвилю, на якій почув, що в моєму кабінеті робиться. Навіть чув, як годинник іде!

– У судах Ви також встигли побувати…

– Мене неодноразово через суд хотіли притягнути до адміністративної відповідальності. Із приводу «Уваровського дому» також. Шукали корупцію. Подільський суд судив за те, що я ніби то собі незаконно нарахував преміальні. Виявилося, що все законно. Потім кримінальне провадження відкрили по мешканці Ворзеля, яка хотіла землю безкоштовно отримати. Ми не дали. Справа в судах пройшла, однак рішення, яке виніс Печерський суд, ми не могли виконати юридично. Справу закривала прокуратура, яка її ж і порушила. Узагалі головою працювати дуже тяжко. А, може, й просто, якщо робити те, що тобі кажуть, і не думати ні про що. Але це не для мене.

– Ви не розчаровані в житті, відкривши все це з середини?

– Дещо розчарований у тому, що довкола робиться. Звичайно, Євромайдан сколихнув народ, але не до самого дна. Не змінився менталітет, особливо людей, які ще пам’ятають Союз. А ще продаються люди, за копійки продаються. Я пам’ятаю, як у нас у Ворзелі на минулих виборах голови донеччанин Товстенко йшов на цю посаду. Про нього у Ворзелі ніхто не знав. А він, збудувавши таку собі піраміду “прихильників” та “помічників” за 50 грн., отримав пристойну кількість голосів. Як це робиться? На акумульовані партійними осередками кошти на місцях «наймають» людину на роботу як помічника-агітатора, дають їй 200 грн., угоду з нею укладають, паспортні дані записують… Вона залучає у такий же спосіб ще когось, отримує за кожного «колегу» по 100 грн. Ті «наймають» інших людей. Вибори зараз відбуваються за принципом мережевого маркетингу. Мавроді відпочиває!

– Звідки черпали нові знання, ставши мером?

– Читав багато, у бюджет вникав. В Ірпені на сесії завжди доводилося з боями відстоювати свій бюджет – міські депутати люблять селищних голів повчати, але я не давав їм цього робити зі мною: бухгалтерію чітко знав, усе по поличках розкладав і вони заспокоювалися. Закінчив Академію управління при Президентові. Хотілося знати більше, щоб до кінця розуміти суть подій.

– Бачите у Ворзелі потенціал?

– Так. На сьогодні, поки що діє закон, який стримує і не дає рекреаційні землі «дерибанити» усім, хто хоче, то ці землі можна було б використати на користь громади. Треба створювати на них такі об’єкти, які б давали постійний, а не разовий прибуток громаді. Використовувати весь потенціал, яким володіє селище на потребу громаді. Навіть на тих ворзельських водогонах, – вони ж нові зовсім! – можна було б заробляти чималі кошти для селища! Сьогодні їх віддали «Ірпіньводоканалу». А я пам’ятаю ще за радянських часів роботу “Водоканалу”: усі люди отримували в середньому 80-90 карбованців, а ці служби, замість того, щоб вкладати гроші в розвиток інфраструктури, собі зарплатню збільшували до 250 руб. Тут можна до гривні обрахувати втрати громади.

– Чи бачите Ви себе в подальшому у політиці?

– Можливо. Поки що не готовий відповісти однозначно. Життя покаже.

Popularity: 4% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code