Підгайці

Данута Костура

Підгайці – невеличке західно-українське містечко Тернопільської області з населенням біля 3000 тис. осіб. Перша писемна згадка датується 1397 р. Як місто згадується у 1463р. Магдебурзьке право отримало у 1539 р.

До визначних пам’яток архітектури відносять Успенську церкву (1653) – з унікальними бійницями навколо фасаду (первинний іконостас церкви знаходиться у Державному музеї національного мистецтва), костел Пресвятої Трійці (1634),

дерев’яна Спаська церква(1772).

Є тут руїни синагоги ( біля 1640 ), ратуша (1886).

Був час, коли Підгайці, оточені валами і ровами з водою, мали свій замок, біля 20 церков. Численні підземні ходи збереглися донині.

У 1667 р. тут відбулася битва між військами гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, який виступив під прапором об’єднання України і військами Яна Собєського -заступника головкомандувача польської армії. В костелі було укладено договір, відомий в історії України як Підгаєцькі статті.

В часи, коли Галичина перебувала під зверхністю Габсбургів , у Підгайцях засновуються товариства «Просвіта», «Поміч», культурологічне «Родина», хор, ремісниче товариство «Побратим». Підгаєччина дала багатьох подвижників українського національного відродження. В часи Західно -Української Народної Республіки, в часи війни з Польщею, Підгаєцька сотня вояків Української Галицької Армії обороняла Львів.

У 1909 р. збудовано колію Підгайці – Львів. Функціонувала до 1944р.

Підгайці не оминули стихії і війни. Пожежа 1889 року знищила 75 відсотків будівель міста, під час 1-ї світової війни до його знищення приклалась російська армія.

Але не дивлячись на всі смерчі, що проносились містом, воно зберегло свою неповторну ауру. Завдяки стрімким вузьким вуличкам, ратуші, двоповерховим будинкам. Особлива гордість – лікарня. При тотальному безгрішші крок за кроком якісно ремонтуються корпуси.

Але як би охайно не виглядали окремі будинки – вони тільки посилюють загальне враження запущеності, виділяючись красивою латкою на фоні інших, обдертих.

Посилюють це враження дороги, які майже без асфальту. Дощові потоки, бурхливо стікаючи по крутих вуличках, швидко змивають асфальт. Влада розводить руками. Кошти для якісного ремонту потрібні захмарні.

Проїжджаючи Тернопільщиною, можна побачити великі щити, де детально розписані 20 добрих справ, які збирається зробити кожен район до 20-річчя Незалежності. У Підгаєцькому варіанті це, зокрема, вимощення бруківки в центрі, оновлення фасадів будинків. Перші 100 тисяч грн. новий голова адміністрації залучив без місцевих спонсорів. Роботи ведуться прозоро, можна проконтролювати кожну гривню. Це підкуповує і люди почали вносити свою частку. От, лишень, заборгованість по зарплаті неухильно зростає.

Містечко дотаційне. Роботи не має. Працює єдине підприємство на 30 робочих місць, яке випускає дахове покриття. Великі надії покладали на маслосирзавод «Коропець», який, неначе, вже вдалося реанімувати. Завод набирав оберти і раптом закривається, не розрахувавшись з людьми за здане молоко. Незрозумілі, з погляду здорового глузду, дії. Хоча ходить неофіційна версія, що таким чином інший молокозавод з іноземними інвестиціями, розташований в 18 км від Підгаєць, позбувається конкурента. І що зроблять тільки пункт по прийому молока. А містечко втратить робочі місця і відрахування до бюджету.

Місцеві мешканці вже позбулися корів. Ще ніколи не виростала у передмісті Підгаєць – Голендрі, на її горі Вапницях трава по коліна.

Молоко з цієї трави, як альпійське.

Підгаєччина – одна з найчистіших в екологічному плані територія. І так безгосподарськи незадіяна.

Працьовиті люди заповнюють свою господарську нішу поросятами, качками, гусками, курми – заморожуючи для себе і своїх дітей у морозильниках цю живність до нового «врожаю».

Підгайці за 20 років втратили більше половини своїх мешканців. Багато відійшло, багато виїхало. Вернулись би, але ж що робити? Пересилають рідним гроші, дають освіту дітям, будують, ремонтують будинки у надії, що все виправиться і держава знайде спосіб, де б вони могли, повернувшись, вкласти зароблене у справу. Зараз виїжджають менше. Стараються знайти роботу вдома, в Україні. «Бо от зміг приїхати з-під Києва, де зараз працюю, до жінки, допомогти їй з жнивами. Нехай грошей менше, ніж за кордоном, але ж у себе вдома» – ділиться своїми міркуваннями чоловік.

Деякі з підгайчан вважають, що туризм міг би стати рушієм у справі задіяності місцевого населення. Бо Польща за час свого перебування на цих землях залишила пам’ятки. Одним з яких є костел, який стоїть у руїнах. З 2006 р. тут почали відправляти Службу Божу.

До руїн синагоги з боку єврейської спільноти уваги менше. Проте тут збереглось окописко (єврейське кладовище). Приїжджали науковці, старанно переписали поховання, але, наразі,дальше справа не пішла.

Можливо владі і мешканцям слід звернути увагу на зелений туризм? Чисте повітря, їжа, горбиста, без лісів, місцевість.

І стежки, що ведуть від села до села по верхах пагорбів,з яких відкривається об’ємна, захоплююча панорама. Все це могло б притягнути до себе міських мешканців з різних куточків України.

У Підгайцях є три школи, де навчаються біля 600 учнів. Дві з них діють як гімназії. Є тут музична і художня школи, розміщені у ґрунтовних, але вкрай обшарпаних будівлях.

Учні музичної школи (а їх 180) виступають з різноплановими концертами перед мешканцями міста і району. Директор школи Василь Задорожний ще керує потужним церковним хором у новозбудованій Церкві Всіх Святих.

Директор художньої школи Богдан Карий є автором підгаєцького пам’ятника Тарасові Шевченку. У школі працює і його син Василь, теж скульптор. Їх вихованці здобувають перші премії на закордонних виставках. Які отримують поштою. У школі викладає різьбу по дереву Ярослав Саландяк. Його неперевершені рами до картин обрамляють його ж картини, що розміщені у краєзнавчому музеї. Написані у стилі наїв, з авторськими, часто парадоксальними текстами, вони заставляють подивитися на світ іншими очима.

Музеєм завідує один із підгаєцьких подвижників Богдан Манюк. Скрупульозно збирає все, що стосується Підгайців. Культурне середовище містечка живе і завдяки йому.

Музей розташований у Народному Домі, одному із найбільших підгаєцьких будинків. Збудований у 20-х роках на гроші українців, він став культурним і патріотичним чинником, його гордістю. Зараз тут проводять свої репетиції декілька народних колективів.