Данута КОСТУРА

10 липня у київській книгарні «Є» відбулася презентація книги Володимира Чистухи «Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара». У передмові до книги Блаженніший Любомир звертає увагу читачів на важливість зібраного матеріалу в пізнанні певної епохи в житті нашого народу в західних областях України.

Ця книга про родину Дмитра Гузара, прадіда Блаженнішого. Він впродовж більш, ніж півстоліття (1856-1908) був парохом у селі Завалів, Підгаєцького району, Тернопільської області.

Отець Дмитро та його дружина  Кароліна були батьками Лева, який мав сина Ярослава – батька Блаженнішого Любомира.

На презентації виступили: владика Йосиф МІЛЯН , племінниця та похресниця Блаженнішого Любомира Марія РИПАН, директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор КУРУС, родичка  Тетяна СТАВНИЧА, Посол Канади в Україні Роман ВАЩУК. Модератор – отець Володимир Мальчин.

Єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ Йосип Мілян благословив презентацію.

Марія Рипан , праправнучка отця Дмитра Гузара, проживає в Торонто (Канада). Завдяки їй відбулося видання книги. Пані Марія розказала, як створювалася ця книга. За основу взяті світлини з двох сімейних альбомів. Демонструючи світлини, пані Марія розказала про родину, друзів та знайомих, які в той чи інший спосіб були причетні до Гузарів.

Одним із таких знайомих був Іван Франко. На Великдень 1883 року він гостював у завалівського священика  Дмитра Гузара. Був присутній на освяченні пасок, разом зі всіма співав «Христос Воскрес із мертвих». Це ще один штрих щодо того чи вірив Франко у Бога. А щоб розвіяти всі сумніви навколо його атеїзму, владика Йосиф прочитав вірш Івана Франка, де, зокрема, говориться:

 Щоб згладилась моя провина,
Він дав за мене свого сина;
І щоб мої могутні крила
Не зупиняла, не гнітила
Важка матерії інертність,
Він дав душі моїй безсмертність,
Дав запоруку безпохибну,
Що як умру, то не загибну,
Що смерть моя — не скін фатальний,
А   в х і д   д о   р а ю   т р і у м ф а л ь н и й.

«Ось вам атеїст, революціонер», – підсумував єпископ Йосиф Мілян.

Контакти Івана Франка з родиною Гузарів дістали своєрідне продовження. У 2015 році родиною письменника, зокрема, онуком Роландом,  був створений Міжнародний  фонд Івана Франка. Фонд підтримує розвиток україністики та суспільно-гуманітарних наук, поширює у світі  позитивну інформацію про Україну, популяризує науковий і творчий доробок Івана Франка.

Першим лауреатом премії ім. Івана Франка у номінації «За визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук» став Блаженніший Любомир Гузар з науковою монографією «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму».

Про це розповів директор Фонду Ігор Курус.

На презентації була присутня ще одна праправнучка отця Дмитра Гузара Тетяна Ставнича. Вона багато років пропрацювала в Україні у фінансовому відділ УГКЦ, недавно повернулася у Вашінгтон, де проживає. Зараз очолює Комітет, який допомагає церквам у Східній Європі.

Пані Тетяна розповіла, як вони разом з пані Марією відвідали могилу своїх предків у Завалові. «Я почала розуміти на чому будувалася українська громада, українське суспільство. У Завалові до нинішнього дня правлять панахиду за отця Дмитра, настільки його люди полюбили. За кожною світлиною є глибока людська історія, глибока людяність, яка передавалася з покоління в покоління.  Ми маємо з чого черпати, з чого наслідувати, дбати про наше минуле, шанувати, плекати і стреміти до майбутнього», – сказала пані Тетяна.

Посол Канади в Україні  Роман Ващук пояснив свою присутність на презентації «групою підтримки землячки з Канади». На нього чекала несподіванка – виявилося, що в ході презентації пан Роман побачив на світлині свого родича. «Це ще раз підтверджує наскільки тісно священицькі родини Західної України були між собою пов’язані. І наскільки тодішнє суспільство  було неатомізоване, як було пов’язане вихованням, соціалізацією», – сказав пан посол.

Роман Ващук провів паралель між тодішнім способом соціалізації і нинішніми соціальними мережами. Він вважає «дуже позитивним знаком» те, що в сьогоднішній Україні люди збираються у книгарнях, подібно до того, як свого часу збиралися у читальнях.

Пан посол наголосив на важливості зв’язків між установами діаспори і України.  Частину того, що тут бракує, люди свого часу вивезли за кордон.  Їхні діти, внуки, правнуки не є такі активні і свідомі, як пані Марія, але їх родинний спадок може відігравати велику роль для людей, які є тут, в Україні.

Після презентації вдалося взяти у пана Ващука невеличке інтерв’ю

Ось що посол сказав про реформи, українське життя «по-тіньовому», деструкцію.

Зміни в армії. «У нас на Заході пересічна реформа армії триває 10 років. А тут всі кажуть, що все провалено, що нічого не змінилося за 2-3 роки. То потребує ще часу».

Якщо йдеться про пенсійну, медичну реформи, то «вони йдуть у напрямі, подібному до нашого. Україна має свою специфіку, але в Україні сонце сходить на сході, заходить на заході, вода тече згори на долину (переважно), так що аж такої специфічної різниці не має. Те що працює в інших країнах скоріше чи пізніше має тут запрацювати».

Про особливості підходу українців до деяких життєвих питань

Є здорова скептичність щодо будь – якої влади. Не має обожнювання.  Це правда. Але є межа за якою ця скептичність переходить у деструктив. Я часом  маю враження, що будь – яка людина, яка б вона не була чудова, але, як тільки вона переходить з опозиції чи громадської організації у якусь структуру, всі ставлять на ній хрест і кажуть: ти перейшла на сторону зла і вже ми будемо думати про тебе тільки найгірше.

Люди, які живуть трохи по-тіньовому – це називається: «дають собі раду». Тобто, з одного боку, ви приїхали в Польщу чи Литву і купили вживане BMV. Проте будете бідкатися, що в Україні дуже низька мінімальна  заробітна платня. Але хто її заробляє, ту офіційну мінімальну зарплатню? Хто з неї живе? Чому я не можу знайти місце, щоб припаркуватися в Овшен Плаза на вікенді? Хто ці всі центри шопінгові завалює на вихідних? Це всі ті бідні українці, що не можуть заробити собі на хліб насущний? То певно існує така роздвоєність в головах.

Можливо українцям слід не тільки на словах, але й реально прислухатися до слів Блаженнішого Любомира про терпеливість, що треба від себе починати, а не зразу на когось іншого все валити.

На запитання, чи задоволений пан посол ситуацією в Україні, відповів, що задоволений. «Я можливо дивлюся на все трохи відсторонено. Але подивіться на цю книгарню. Скільки тут є всякого вартісного і українського, і іноземного. Коли ще так було? За те, що хтось вибрав якусь книжку нікого не саджають, нікого нікуди не висилають, нікого з роботи не виганяють. Дуже скоро все забувається. А до добра дуже легко звикається і забувається, що колись було інакше», – сказав посол Канади в Україні Роман Ващук.

Присутні на презентації мали можливість придбати книгу із автографом Марії Рипан.

Данута КОСТУРА

Popularity: 3% [?]