Ірина Браславська
Григорій КОЧУР – один із найосвіченіших людей Європи, хто володів понад 30 мовами й енциклопедичними знаннями у галузі культури.Він проживав по сусідству- в Ірпені. Сьогодні тут розташований музей його імені.
Охайний будинок у Ірпені, обрамлений квітучими деревами, не нагадує про пристрасті, що вирували тут минулого століття. Лише безліч книжкових шаф, у яких зберігається понад 25 тисяч примірників книжок різними мовами, пожовклі фотографії та архіви розповідають про життя Григорія КОЧУРА (1908 — 1994 роки) – видатного українського перекладача, поета, історика і теоретика художнього перекладу, лауреата літературної премії імені Михайла РИЛЬСЬКОГО та державної премії імені Тараса ШЕВЧЕНКА.
Навіть після смерті його вважають одним з найосвіченіших людей Європи завдяки володінню понад 30 мовами й енциклопедичним знанням у галузі культури.
«Захалявні» книжки
Григорій Порфирович був дуже відомим бібліофілом. Стародруки його не цікавили, він збирав книжки, видані у 20-30 роках ХХ сторіччя, бо саме тоді знищувалося все, що було пов`язане з українізацією.
Найбільшу славу він заслужив, як поліглот та перекладач. «Коли його запитували, як можна було вивчити стільки мов, відповідав: коли знаєш перші п’ять – далі вже простіше”, – розповідає Марія КОЧУР, невістка Григорія Порфировича. Багато мов – прибалтійську, грузинську, вірменську, азербайджанську та інші – вивчив у таборах, як політичний засланець, спілкуючись з іншими політв’язнями. Зранку працював, як усі засуджені, а вночі – ретельно занотовував нові знання і переклади у саморобні маленькі зошити — так звані «захалявні» книжки(їх легко сховати за халявою чобота). Вони досі зберігаються й архівах родини.
На заслання у табори Комі АРСР Григорій КОЧУР потрапив після війни: письменника засудили до 15 років за українсько-буржуазний націоналізм, за походження козацької сім’ї, любов до літератури та України.
До речі, під час війни загарбники до Григорія Порфировича поставилися з шаною. «Якось німці у пошуку квартири для свого керівництва зайшли до нашого помешкання, – згадує Андрій Григорович, син письменника. – Коли вони побачили величезну кількість літератури, у тому числі і Іогана Гольфа ГЕТЕ мовою оригіналу, то вирішили не чіпати нас, а будинок – не відбирати».
Після таборів
«Повернувшись із заслання, батько поринув у літературу та книжки, йому було не до прози життя, – пригадує Андрій Григорович. – Тож я взяв на себе обов`язки годувальника сім’ї: з дитинства підробляв у садах чи на городах, а заробіток отримував картоплею, огірками».
Завдяки наполегливій праці КОЧУРА ми тепер читаємо українською твори Публія ОВІДІЯ, Аліг’єра ДАНТЕ, Джорджа Гордона БАЙРОНА, Джованні БОКАЧЧО, Франческа ПЕТРАРКА, Ромена РОЛАНА, Едгара ПО. Свого часу у Київському драматичному театрі імені Івана ФРАНКА було поставлена вистава по трагедії Вільяма ШЕКСПІРА «Гамлет» у перекладі КОЧУРА.
У 60-х роках помешкання КОЧУРІВ було своєрідною Меккою для літературознавців: тут бували Михайло РИЛЬСЬКИЙ та Василь СИМОНЕНКО, Василь СТУС та Ліна КОСТЕНКО, інші видатці українці. КОЧУР завжди допомагав всім, хто звертався до нього за прихистком від цензури. «У ті часи, – розповідає Андрій Григорович, – біля нашого будинку постійно стояв автобус, звідки вівся нагляд за відвідувачами та записи розмов». А говорили переважно про рідну мову та край, любов до своєї історії та землі.
Нащадки Григорія КОЧУРА дбайливо систематизують та зберігають його спадок. На кошти від Шевченківської премії вони реконструювали будинок, впорядкували бібліотеку, архіви. Досі впорядковують і друкують твори, які свого часу Григорію КОЧУРУ видати не дозволили. Світ уже побачив збірку перекладів «Третє відлуння», літературно-теоретичні праці.
Сьогодні багато бажаючих відвідати будинок-музей Григорія КОЧУРА. Вони приїздять з України та інших країн на екскурсії, літературні зустрічі та вечори пам’яті.
Будинок-музей Григорія КОЧУРА:
місто Ірпінь, вулиця Григорія КОЧУРА, 12
Замовити екскурсію: (044) 486-71-39, (04597)61-105
Вхід безкоштовний.
Ірина Браславська газета «Західне передмістя Києва»
no images were found
Popularity: 4% [?]