Юлія Бережко-Камінська
Якби Ви знали, якою я зараз невдячною справою маю зайнятися… Так, написати статтю. Матеріал, який окрім редактора, коректора, верстальника і кількох колег-кандидатів у депутати майже ніхто не читатиме. І не тому, що він потенційно може бути нецікавим, чи ще якимось. А тому, що таких звернень «До виборців» уже далеко не одна сотня. Мене теж, як виборця, просто у дрижаки кидає від чергової порції гасел, закликів, обіцянок, добірок портретів серйозних кандидатів у депутати та їхніх автобіографій. А також від тої кількості усіляких «Україн», «народних», «демократичних», «непоборних», «справедливих», «красивих», «розумних»… І що у цій ситуації найдраматичніше, це те, що одній стороні треба знайти можливість донести свої ідеї, іншій – не потонути в них, не втратити під цим інформаційним натиском здорового глузду.

«Корабель будується не тому, що ти навчив їх шити паруси,
виковувати цвяхи, читати по зірках;
корабель будується тоді,
коли ти пробудив у них
 пристрасть до моря».

Антуан де Сент-Екзюпері

Можливо, я ганебно неправильний кандидат у депутати, але …я нічого не обіцяю (ніколи не треба нічого обіцяти, треба брати і робити), а тільки хочу Вас лишити спокою (от того самого сонного спокою) і заразити ідеєю, яка уже давно не полишає мене. Ірпінь, як центр Приірпіння, не може бути на задвірках культурного життя регіону! Місто, в якому проживає стільки інтелігентних і творчих людей (і тих, які могли б бути такими!) не може існувати без достойного культурно-мистецького закладу, який би став серцем культурного життя громади! І ми не можемо чекати, коли у державі побудується економіка і задовольняться усі потреби населення у «хлібові». Тому що вони НІКОЛИ НЕ ЗАДОВОЛЬНЯТЬСЯ. Тому що апетити людські біжать попереду будь-яких технічних прогресів. А наркоманів тим часом стає все більше. І спалених цигарок також. І випитих пляшок. І брутальних слів сказано більше, ніж записано слів в усіх наших словниках. Тому що нас уже давно не лякають розлита кров ані по телевізору, ані в підземці. Тому що ми вже ЗВИКЛИ до такого і життя і не віримо, що воно може бути іншим! А ще – нам просто НІКОЛИ жити. Ми зайняті зароблянням грошей, яких все-одно мало, скільки б їх не було. І, не дивлячись на те, що наш побут уже наполовину на усіляких кнопках, і нам не доводиться цілісінький день прати білизну у річковій крижаній воді без порошку, часу на те, щоб подумати, а заради чого ця гонитва, не вистачає. Ми живемо заради того, щоб… вижити.

   Культура має розвитися нарівні з економікою. Тому що без розвитку Культури економіка не розвинеться. Тому що розвиток Культури – це розвиток Людини. Просто потрібно розширити саме поняття Культури. Вона не має зводитися до релігійних фестивалів і руйнувань проклять, що і запрошує нині зробити у своїх залах ірпінський Будинок культури. Культура – це виховання у людині того найкращого, що притаманно Людині. Це гарний смак,  манера спілкування, пріоритети, цілі, методи, це, врешті решт, ставлення до життя і людей загалом. Це витончення людської душі не методом гіпнотичних навіювань, різноманітних медитацій і самореалізацій, а пробудженням здорового людського бажання творити прекрасне, рости на красивих і мудрих прикладах, знаходити у собі сили протистояти грубості і невігластву.

Ось чому нам потрібен справжній Центр культури і мистецтв. Щоб там було місце для усіх: для малечі і пенсіонерів, для митців і аматорів, для щасливих і самотніх. Щоб це був затишний, сучасний, комфортний будинок, двері якого були відчинені протягом всього дня. Аби в будь-який час молоді батьки могли привести свою дитинку у кімнату творчості, де б вона зробила з педагогом цікаву поробку, помалювала і поліпила, просто погралася б з іншими дітлахами. Де б діяв центр психологічної допомоги підліткам, не формально, не заради звіту, а заради того, щоб дітей не тягнуло тинятися по закутках. Щоб там вирувало цікаве і насичене життя: діти готували свята, на які могли б запросити своїх рідних і друзів, вчилися б для цього виготовляти костюми, декорації, співати, танцювати, писати сценки, пісні і вірші. Звідки б ходили у походи, фотографували, розвивали б спостережливість і допитливість, вміли б бачити красу землі. Щоб брали участь у мистецьких конкурсах і самі їх пробували організовувати для інших. Щоб опікувалися малечею (ділилися б із ними власним досвідом, наприклад, мистецтвом орігамі і клаптиковою технологією), гуртом допомагали самотнім літнім людям (як ми колись у школі – прибирали ветеранам війни у дворах, збирали урожаї яблук, купували продукти). Адже головне навіть не те, що робить людина, а що робить із людиною її робота.

Але повернімося до Центру. Можливо, хтось скаже, що це усе утопія, але невже наявність Центру, у такому великому місті як Ірпінь, де б діяла картинна галерея – утопія? І неможливо, аби там збиралися поети і читали свої вірші? Щоб був камерний зал, де б регулярно проходили музичні вечори? Щоб приїзди оперні співаки, як приїздять у Ворзель в «Уварівський дім». Щоб відбувалися круглі столи і наукові читання, педагогічні майстер-класи і зустрічі випускників, урочисті збори і презентації, лекції і семінари, покази відеофільмів і театральних постановок? Щоб тут діяло арт-кафе, де б подавали запашну каву і тістечка, де б звучала гарна музика і кожен відвідувач міг узяти почитати (або придбати) новинки сучасної поезії і прози… Щоб збиралися ірпінчани у клубах сімейного дозвілля, мандрівників, літераторів, фотографів, дослідників…Щоб тут розвивалася власна творчість і знайомилися із творчістю інших. Щоб життя не обмежувалося: «дім-робота, робота-дім», а наповнювалося новим змістом, радістю спілкування і пізнання.

Якщо хто вважає, що цей проект зовсім не може приносити прибутків – помиляється. Як і помиляється той, хто вважає, що такий заклад має лише приносити прибутки. Такий Центр – повинен бути тим об’єктом, не на якому зароблять гроші, а заради якого їх заробляють. Тому що нижче завжди  має слугувати вищому. Не Храм цеглинам. А цегла Храму.

Частково проект такого Центру вже кілька років як реалізовується у Ворзелі, в «Уварівському домі». Там проходять вечори романсів, шедеврів класичної музики, презентації книжних новинок, зустрічі з творчими особистостями, виставки живопису і фотографії, започатковується музей. І те, що в такому невеличкому населеному пункті глядацькі зали заповнені не гірше подібних київських, дуже красномовно свідчить про те, що такі Центри потрібні не лише у столиці!

Я не плекаю сподівань, що у мене буде нагода особисто відстоювати цей проект у стінах Ірпінської міської ради. Проте, якщо там буде хоч одна людина, яка цю ідею підтримає не на словах, а реальними вчинками, я буду серед тих, хто не просто вболіватиме за цю справу.

От тільки чи близько це Вам? Якщо так, то приєднуйтеся, висловлюйте свої пропозиції, підшукуйте креативних і професійних людей, які б могли піднімати Центр, допомагайте підключати меценатів, народжуйте свої ідеї і бачення. Головне – не поповнювати ряди циніків і критиканів, а пробувати на кожен на своєму рівні робити спільну справу. Адже нам із Вами жити у цьому місті, ростити тут і навчати своїх дітей, працювати і відпочивати. І ми гідні того, щоб наше життя не закінчувалося лише добуванням хліба насущного.

 Юлія Бережко-Камінська.
 Біографічна довідка:

Народилась  у  1982 році  на Херсонщині. З 2007 проживає у селищі Ворзель.  Художній керівник Ворзельського Центру Культури «Уварівський дім».  Освіта вища.  Магістр журналістики.  Нині аспірантка  Інституту журналістики  Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Після закінчення школи у 1998 навчалась у Академічному ліцеї про Херсонському університеті.

2000 – 2006 рр. – навчання у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, Інститут журналістики.

Після закінчення університету працювала позаштатним кореспондентом газети «Джерела», телеканалу «ВТБ», Національної радіокомпанії України, старшим методистом Київського будинку письменників.

2008 рік – Дипломант  Міжнародного конкурсу кращих українських творів  молодих літераторів  «Гранослов -2008»

2008 -2009 рр. – Переможець міжнародного поетичного фестивалю  «Сінані-фест» (м. Ялта), « Пристань менестрелів» (м. Балаклава).  Автор трьох персональних поетичних збірок.

З 2008 рік – працює у Центрі культури «Уварівський дім».

Позапартійна. Член громадських організацій «Молодь Ворзеля»,  «Українська Народна Рада», «Всеукраїнська асоціація гуманітарної педагогіки». Член творчих асоціації «Конгрес літераторів України» та студії «Письменник в Інтернеті».  
Одружена. Має шестирічну доньку та чотирирічного сина.

Popularity: 7% [?]