Данута КОСТУРА
Волею кремлівських правителів частина наших громадян несподівано стала переселенцями ( чи біженцями) у власній державі. Кремлівські вершителі людських доль вирішили пограти м’язами і показати світу хто тут хазяїн. А, заодно, і познущатися над своїми європейськими «колегами».
І,треба сказати, що це путінській команді вдається сповна. Клоунадна «берлусконізація», запопадлива «шрьодеразація» обумовили загальну яловість у прийнятті рішень щодо агресора. Європейські санкції стали вже притчею во язицах, даючи карт –бланш Росії на розтерзання України. Тут би згадати фрау Меркель про пакт Ріббентропа – Молотова. Та щось вона поганенько засвоїла історичний урок. Окрилений російський вождь піде ж згодом і до них.
І як тоді пояснюватимуть своєму народу німецький, італійський, французький лідери чому на їх вулицях валяються людські ноги, руки? Бо мамі з Луганська не вдалось уникнути такого питання від своєї 5-річної донечки, коли добирались до свого дому. А ще як заспокоїти дитину, коли вона вже тут, почувши гуркіт літака, ховається за штори і зі страху обриває їх?
Про жах пережитого довелось почути у бучанській школі №5 ( колишньому інтернаті), де зараз проживають 14 переселенців (із 102, які зараз перебувають у своїх родичів чи знайомих).
Луганчанка Свєта проживає у школі разом з сином. Чоловік воює. Записався разом з другом у Національну Гвардію, після того, як бандити захопили СБУ. У тих луганчан, які були за Україну почались проблеми.
З під Краматорська привезла свою вагітну (на останньому місяці) доньку ще одна жінка. Її донька жила з чоловіком в іншому містечку, але останні тижні перед від’їздом жила у батьків. Місяць тому зв’язок з зятем раптово перервався. Жінки не знають яка його доля.
Тридцятирічна Ірина з п’ятирічною донечкою та двома племінниками прибула з Луганська. Невдовзі до них ще приєднається хвора мама. У центрі Луганська залишили на батька 4-х кімнатну квартиру. Проте повертатися туди Ірина не збирається – завод, на якому працювала технологом зруйнований. Знайшла вже для себе роботу за фахом в Ашані.
Іншу Ірину разом з 7-річною донечкою і 3-місячним синочком вивіз з Краматорська чоловік. Для цього звільнився з заводу, де працював робітником. Зараз працює на будівництві у Києві. Навіть отримав вже свої 900 грн. Ірина зі сльозами на очах розказує про свій вимріяний і недавно придбаний будинок, у який вклала стільки душі і який довелося кинути. Коли наша армія визволила Краматорськ, хотіла вернутись. Та відрадили близькі, які там залишились – з немовлям там ще не місце. Зараз шукає для сім’ї житло, поки що до 1000 грн за місяць.
Її телефон: 099 278 96 06. Ірина з Луганська теж на таких умовах шукає житло. Її телефон: 050 261 30 68
Бучанські переселенці бояться, що їх можуть виселити, їм не вистачає необхідного, вони невпевнені щодо свого майбутнього. Дякують місцевій владі, яка їм допомогла. Місцевий Червоний Хрест, до якого звернулися за продуктами, збирає необхідне для армії. Він видав їм трохи консервів, макаронів, олію, тощо. Зараз налагодили зв’язок з волонтерами, які опікуються Ворзелем.
Ці жінки постійно на телефонному зв’язку з рідними. Їм, їх сім’ям було на малій батьківщині важче, ніж іншим – додавався такий фактор, як позитивна налаштованість до України. У середовищі, де панує «правда» російських ЗМІ, де важко пробитися українській правді, непросто відстоювати свою позицію. Та як не старалися північні маніпулятори руками своїх поплічників знищувати Україну, її цінності, переселенці не чули, щоб хтось виїхав до Росії.
– – Яка причина, що не давали відсіч бандитам?
– — У нас вдома не було відчуття, що ми потрібні Україні. Ніхто не цікавився нашими проблемами, – говорять жінки. Люди ледве зводили кінці з кінцями, рахуючи копійки. А тим часом на вулицях дорогі машини, відверте хизування своїм багатством. Правди ніде знайти не могли. А нові «вожді» говорили про справедливість, порядок, який буде, коли вони прийдуть до влади. Тому багато хто їм повірив. Як і тому, що у всьому винуваті «бандерівці», а київська влада хоче обгородити, як радила Тимошенко, Донбас колючим дротом. Дуже добре, що приїхав до нас Порошенко. Люди з надією поставилися до його приїзду.
Через політичну доцільність керівники нашої держави воліли не помічати, зокрема, як розперізувались там місцеві барони і барончики. У наскрізь прогнилому суддівстві процвітало право криміналу.
Ми всі зараз пожинаємо плоди нашої байдужості до донбаської частини держави. Років 6 тому довелось побувати у Луганську. Щирі, відкриті, чесні люди, частина яких перебувала у полоні своїх стереотипів щодо іншої частини України. Тоді написала, що, як добре було б відновити «поїзди дружби», які колись були такими популярними. І ось у що вилились врешті «поїзди дружби». Мешканці Донбасу відкривають для себе іншу частину України у такий важкий спосіб. Ми в боргу перед ними.
Данута Костура
газета “Бучанські новини” №27 (487) 18 липня 2014року
Popularity: 2% [?]