http://www.irpin.com.ua/uk/irpin-gromadskiy/blagoustriy-dovkillya-zalezhit-vid-blagoustroyu-v-golovah.html

Що найбільше непокоїть наших людей? Певно, спокій і статок у країні, спокій і статок у сім’ї й екологічний стан у наших містах і селищах (від сміття ми вже просто захлинаємося). Усе це об’єднує гарне слово «благоустрій». Благоустрій у головах призводить до благоустрою довкілля.

Щодо захаращеності, розгардіяшу, безладдя, гармидеру, бедламу, засміченості на вулицях і в природі ми бідкаємося дедалі частіше. Хоча поводимося напрочуд нелогічно і, перепрошую, злочинно. З одного боку – не висипаємо ж сміття у власне ліжко чи на кухонний стіл, а з іншого – смітимо скрізь за порогом домівки. У лісопаркових зонах, біля річок і ставків влаштовуємо жахливі сміттєзвалища. А ще прихоплюємо парканами території вулиць, нівечимо ямами і канавами дороги, вирубуємо зелені насадження, заліплюємо рекламою стовпи і забори… Однак найбільше запитань у результаті маємо до представників влади. Наш співрозмовник – Олександр ДРОК, начальник комунального підприємства «Контроль благоустрою міста Ірпінської міської ради».

– Олександре Андрійовичу, яким колом питань опікується Вами підприємство?

– Згідно зі статутом, ми сприяємо відновленню та покращенню благоустрою міста. Не будучи балансоутримувачем або власником об’єктів, підприємство уповноважено владою здійснювати нагляд, контроль за благоустроєм міста, за парковими зонами, за сміттєзбиральними майданчиками, дорогами, пам’ятками культури, територіями вулиць, площ, зеленими насадженнями. Практично все, що не є у приватній власності в межах міста, є об’єктом благоустрою.

Підкреслю, що функціонально ми можемо тільки сприяти відновленню. Складаємо приписи, акти і протоколи, але у нас немає таких повноважень як, скажімо, у міліції, яка може схопити порушника за руку. Хоча у разі потреби звертаємося до правоохоронців по допомогу. Ми передусім попереджаємо, пояснюємо громадянам і організаціям норми благоустрою, що можна робити, що – ні. Коли ж не реагують – вживаємо санкції.

– Досить типовим є таке: після зведення чергового будинку відчутно зменшується ширина вулиці, яку звужує монументальний паркан.

– Це може бути самозахоплення міської землі. Кожний випадок потрібно розглядати окремо.

– Чи є можливість за допомогою Вашого підприємства боротися з таким свавіллям?

– І з таким у тому ж числі. Настільна книга для мене і наших інспекторів – це «Правила благоустрою міста», які затверджені Ірпінською міською радою. Вони діють у Ворзелі, Гостомелі, Коцюбинському. Усе чітко прописано: хто за що відповідає в місті, як мають чинити комунальні підприємства, організації, громадяни.

Щодо самозахоплення території теж прописано все, що стосується комунальної власності, порушників державних норм і правил благоустрою. Вже стало мало не звичайною практикою: людина спочатку захоплює землю, потім починає оформляти або просто уникає відповідальності. Тож інспектори спочатку припис вручають, щоб надали документи. Якщо їх немає, виїжджаємо комісією разом із відділом архітектури, складаємо акт про самозахоплення і протокол із попередженням: порушник мусить повернути захоплену територію комунальної власності і демонтувати споруди.

– Скільки під Вашим началом інспекторів?

– По штату – три, але працює, як правило, два. Є ще бухгалтер та юрист. Основна наша зброя – не лопата, не екскаватор і не машина (у нас на це немає ресурсів і уповноважень), а ручка, папір, припис, акт, протокол, роз’яснення.

– Якщо «вперті» протидіють? Як впливаєте?

– Ланцюжок такий: попередження, протокол, винесення на виконком, демонтаж. Якщо це не діє, звертаємося до міліції, разом проводимо рейди. Все одно результату досягаємо.

– За рахунок чого утримується підприємство?

– 80% нашої діяльності – це контроль благоустрою. А утримується підприємство за рахунок надходжень від реклами, надання послуг із паркування (у нас на утримуванні за всіма належними нормативами два паркувальних майданчика біля ринку по вулицях Грибоєдова і Алієвої. Звідти до міського бюджету перераховуємо кошти) та укладання договорів на прокладання комунікацій на основі Сервітуту (обмеженого права користування землею). Отже, ми не беремо дотації з бюджету, самі утримуємося на плаву. Хоча, повторюю, 80% діяльності – неприбуткові, тобто доходів від складання протоколів не маємо, вони потрапляють на адмінкомісію, далі людина сплачує штраф, усі кошти до копійки надходять до міського бюджету. Це робиться з метою уникнення корупції.

У нашу компетенцію також входить контроль за збереженням зелених насаджень. Балансоутримувачем є КП «Ірпіньзеленбуд», він є відповідальним і доглядає за зеленими насадженнями. А ми реагуємо, коли хтось ріже, скажімо, дерева, перевіряємо разом із КП «Зеленбуд» законність тих дій.

Наприклад, за 2011 р. і початок 2012 ми разом із КП «Зеленбуд» та тодішнім керівництвом міста завели до міського бюджету 4 млн. 200 тис. грн. – відшкодування за зелені насадження. Тобто люди, які беруть земельні ділянки, мають сплачувати за ліс. Порівняймо з періодом 2010 року – тоді сплатили лише близько 300 тис. грн.

– Конкретизуйте щодо надходжень від реклами.

– Якщо за 2010 р. до міського бюджету за рекламу було сплачено майже 60 тис., то за 2013 рік – 370 тис. грн., тобто більше в шість разів.

Кількість реклами зросла удвічі. Міська рада зменшила тариф, а ми збільшили контроль і через це досягаємо такого результату. Через профілактичні бесіди з порушниками, штрафи, суди, скасування дозволів неплатників… Ми вивішуємо багато і соціальної реклами, зокрема привітання до всіх державних свят, до Дня міста та інше.

Підприємство на початку 2011 р. я прийняв із боргами, за квартал його відновив, і відтоді у нас план виконується щороку на 100%, прибутку небагато, але він є.

– Розкажіть про найтиповіші порушення.

– Бич Ірпеня – стихійні сміттєзвалища. Яке їхнє основне «джерело»? Понавидавали земельні ділянки на індивідуальне будівництво для однієї сім’ї (для Ірпеня це в середньому 3,1 особи). Та чимало власників продали їх забудовникам. Проте, використовуючи дірку в законодавстві, горе-забудовники на десяти сотках ставлять два будинки по 25 квартир. Це практично по периметру ділянки, значить ніякої інфраструктури не передбачається: нікуди втулити майданчики для автопаркування, для відпочинку мам із дітьми, для сміттєзбирання, для сушіння білизни.

А от за колишніми нормами «ГОСТу» для багатоповерхівок обов’язково була передбачена прибудинкова територія, зокрема певна кількість квадратних метрів зелених насаджень на кожного мешканця плюс майданчики соціального призначення.

Нині, виходить всього цього немає. Плюс органи місцевого самоврядування практично виключені із процесу прийому будинку в експлуатацію, згідно з теперішнім законодавством. Приймає «Держбудконтроль», а він – у Києві. І нам уже надходять тільки готові декларації, що будинок прийнято в експлуатацію.

За нової влади в державі готується закон, за яким буде реформовано «Держбудконтроль» і всі новобудови прийматимуть в експлуатацію винятково на місцевому рівні. Це сприятиме значному покращенню благоустрою.

А нині мешканці, які насправді купили не квартири, а квадратні метри в будинку, приходять в органи влади за благоустроєм. «А як нам сміття вивозити?» А місця для сміттєзбирального майданчика нема. І починається неподобство. У кращому разі громадяни кидають сміття у баки КЖЕПів, КП «ВУКГ» (виробниче управління комунального господарства), на сміттєзбиральних майданчиках загального призначення. Тобто не сплачують за вивезення сміття, оскільки не уклали відповідний договір. У гіршому випадку – вивозять сміття у лісопосадки, взагалі будь-куди.

Якщо водоканал, Енергонагляд, міськгаз, «Укртелеком» за несплату «обрізають» відповідні послуги, то зі сміттям проблема. У нас є три організації (КП «ВУКГ», КП «Гарнітура» і КЖЕП), які на конкурсній основі вивозять сміття, плюс ще є екологічна компанія «Рада», що займається роздільним збором сміття. Якщо КЖЕП більш-менш, з великими потугами справляється, тому, що у квартплату включено вивіз сміття, то з приватним сектором – біда. Примусити людину не смітити, спіймати порушника, оштрафувати – проблема. Тут важіль один – педалювати на свідомість, совісність громадян: ти тут живеш, відпочиваєш – і тут же свинячиш…

– …замість того, щоб укласти договір.

– Це нині дуже просто. Уклади договір – КП «ВУКГ» їздить під кожен двір, збирає сміття. Тільки вистави мішечок за ворота в обумовлений час, щоб собаки не розтягли. І на це іти не хочуть, кажуть: «А нащо? У мене сміття немає». Такого в житті не буває!

Організації, які здійснюють вивіз сміття, повинні ретельніше перевіряти наявність договорів, у них також є повноваження складати приписи і протоколи. Чи то немає бажання, чи то змоги, але вони надто демократично ставляться до порушників. У той час як інспектори енергонагляду щомісяця ходять по хатах і дивляться на лічильники.

Подібні дії щодо сміття я дуже рідко спостерігаю. Взагалі якщо не наполягти на проведенні спільних рейдів, їх практично немає. Під час перевірок люди, бува, кажуть: «А нам ніхто не казав. Ми нічого не знаємо. То давайте зараз укладемо договори. Ми згодні платити». Левова частина людей розуміє, що саме так треба робити. Отже, цим необхідно займатися. Тим паче, що це – «хліб» певних організацій.

– Чи натрапляли Ваші інспектори на підпільні труби, які виводили нечистоти у ставки, ярки чи просто у вуличні рівчаки?

– Були випадки, коли скидали нечистоти у ливньовку. Це здебільшого траплялося по той бік Ірпеня, що поряд із річкою Ірпінь (вулиці Дачна, Капітана Зайцева). Обмежувалися приписами. Тим паче, що, крім нас і санепідемстанції, є ще енергійні сусіди, які не терплять, якщо хтось поряд у такий спосіб позбувається фекалій, сморід розповсюджує.

А от несанкціоновані сміттєзвалища – це біда. Як зазвичай буває? Горе-забудовники пиляють дерева на будівництво, пеньки вивозять в ліс, а пересічні громадяни закидають їх сміттям. А то ще вивозять сміття попід кладовища. Ловили таких, штрафи наклали, та це – котячі сльози…

– Чи не дикість – сміття до кладовищ вивозити?

– Так, напевно, найближче. Людці безлюдні місця шукають. Якщо у вас під домом висиплють, ви ж сфотографуєте і швиденько зателефонуєте, куди слід. І таке бувало. Ми виїжджали і дієво реагували.

Ірпінським виконкомом створено комісію зі сміттєзвалищ. Вона нарахувала: для ліквідації стихійних сміттєзвалищ потрібно майже 100 тис. грн. Коштів у бюджеті нема. Виходить абсурд: люди самі навішують зайвий тягар на бюджет, засмічуючи природу, та ще й гнівно запитують: «Де гроші?»

Ми подали декілька заявок, але міськрада не виділяє коштів, сміттєзвалища залишаються і збільшуються. Коли смітники якимось чином мають стосунок до когось, ми, звичайно, впливаємо на цих людей, щоб вони їх ліквідували за свої кошти.

У нас є, повторюю, три організації, які вивозять будь-яке сміття, і будівельне, і побутове. А компанія «Рада» навіть заохочує людей окремо збирати пластик, скло, папір, винагороджує таких ірпінчан.

Ця тема широка. Якщо брати світовий досвід, то сміттєвий бізнес вважається одним із найприбутковіших у країнах західної Європи і в США. Відомо, що столиця Данії стовідсотково опалюється завдяки утилізації сміття, а решта є сировиною для виробництва. А у нас сміття існує для нищення екологічних умов життя.

– Що ще є в полі зору Вашого підприємства?

– Розривання доріг, дворів, тротуарів. Знову ж таки Правилами благоустрою і рішеннями міськради передбачено, що будь-яке розривання має бути погоджено у міськраді, потім – укладено договір Сервітуту на тимчасове використання земельної ділянки міста для прокладання мереж. Для пересічного громадянина це невеликі кошти – до 300 грн. Але основне: людина зобов’язана після проведення робіт повністю все відновити – зелені насадження, асфальтове покриття тощо.

Кожен же намагається максимальний зиск мати, а місту залишити аби що. Вирізняються забудовники. Роблять бізнес, і потім – хоч трава не рости. Знову ж таки є дірки в законах про будівництво, в законах про депутатство.

– Не секрет, що будівельний бізнес пов’язаний із депутатським корпусом, відбувається лобіювання інтересів, рука руку миє, а страждає місцеве населення.

– Є різні приклади. Хоч я в Ірпені живу з дитинства, але скажу про Бучу, є велика різниця між тим, яка вона була і яка стала. Мені подобається, як там будують: з повною інфраструктурою. Благоустрій поставлено на першу сходинку при здачі будинку.

– Буча справді дивує: дороги ліпші, парки і сквери доглянуті, житлові комплекси будують просторо і комфортно.

– Мені прикро говорити про наш ірпінський менталітет. Забудовник має спиратися на комплексний благоустрій будинку. Зрозуміло, це накладається на вартість квартири, і забудовник стає менш конкурентоздатним. Утім, в останній період є позитивні зрушення, стали серйозніше ставитися до благоустрою, створюються ОСББ, які дбають про побутові зручності. Але до європейських стандартів ще дуже далеко.

– Що ще є в переліку типових негараздів, з якими бореться «Благоустрій?

– Несанкціонована реклама. Ми за це несемо відповідальність і досягли в цьому напрямі серйозних успіхів. Біг-борди, щити, сіті-лайти практично всі мають дозволи. Три чи чотири щити ще залишилися самовільними, ми їх або приведемо до закону, або знімемо.

А от кустарна реклама – таблички – проблема. Вони здебільшого з’являються вночі. Боротися майже неможливо. Своїми силами чистимо від рекламних об’яв опори, стовпи, паркани.

У нас є слушна пропозиція до влади. Всі опори електропередач у центрі міста обклеєні об’явами. Ми намагаємося їх регулярно чистити. Та ще 2011 р. знайшли хороший спосіб боротьби з цим: очистка, фарбування і обтягування оцинкованою сіткою. Рекламу приклеїти неможливо. Продемонстрували дієвість: за власні кошти на вулиці Шевченка зробили цю річ. Опори вже три роки стоять чистесенькі. Відповідно – три роки прошу місцеву владу виділити 50 тис. грн. для того, щоб хоча б центр міста облаштувати. Та тепер, напевно тисяч 70 вже потрібно.

Із цим бореться КП «ВУКГ» та ми. Підприємці могли б свою лепту внести: біля своїх офісів та ресторанів почистили б один-два стовпи, обернули б сіткою, це невеликі кошти. Якби кожний це зробив, наше місто мало б кращий вигляд.

– Ще одна хронічна проблема: несанкціонована торгівля.

– Візитна картка міста – вокзал. Там несанкціонована торгівля (коли пішохідна зона перекривається корзинами, лотками) іноді доводить людей до сказу. Декому здається, якщо він стане посеред руху, перегородить усім дорогу, його товар почнуть оптом розбирати.

Підземний пішохідний перехід відноситься до Укрзалізниці. Та коли там по обидва боки влаштовують жваву торгівлю, люди ідуть скаржитися не на вокзал, а до виконкому. Отакий колапс. Уже кілька разів писали «Укрзалізниці», у відповідне Міністерство. Перевірка приїжджає, торгаші розбігаються. І знову те саме.

– «Укрзалізниця» оберігає свою вотчину і компетенцію.

– Авжеж, це держава в державі, у неї все своє, і міліція, і прокуратура. Хоча підземний перехід розумніше було б підпорядкувати місту. Мені стало відомо, що підприємці скидалися грошима, щоб відремонтувати перехід. Років п’ять тому його довели до жалюгідного стану, пройти неможна було: розмальований, загиджений, без світла, люди навпомацки йшли. Вночі там випорожнялися. Його почистили, плиткою обклали, освітлення зробили. Тепер інша халепа – нахабні торговці. Боремося.

– А як із освітленням в Ірпені?

– В останній період Міськсвітло дуже добре попрацювало, прокладено багато ліній електроосвітлення, поставили багато світильників, причому нового зразку. Керівник Л.Д.Єрмак, як тільки трапляється якась аварія чи зникає світло, оперативно реагує: все налагоджується.

В Ірпені нині практично всі вулиці освітлені, навіть новобудови, де тільки два-три будинки. Ось недавно освітили і вулицю ІІІ-го Інтернаціоналу, що виходить на Романівку між Водоканалом і Лісопроектом. Нові опори і світильники з’явилися на шляху до Дмитрівки, де житловий комплекс «Грантлайф».

– Але ж погані дороги. Це у Вашій компетенції?

– У нашій компетенції – реагувати на їхнє умисне пошкодження. А балансоутримувач – Ірпінське ВУКГ. Кошти на утримання шляхів виділяються з міського бюджету. А коштів, наскільки я знаю, виділяється дуже мало, ще й казначейство затримує виплати (це незахищені статті). Та перед цим треба затвердити проекти, пройти експертизи. Дуже забюрократизована система.

– Через що, в основному, дороги погані?

– В Ірпені уже нараховується до ста забудовників. Вони будують багатоквартирні будинки, до яких доставляють матеріали по дорогах, збудованих за царя Гороха. У радянські часи передбачалося, що по них їхатимуть ЗИЛи або максимум КамАЗи, а не тридцяти і п’ятдесятитонні суперсучасні вантажівки, котрі прочавлюють шляхи. Яким чином змусити забудовника відновити дорогу? Нема поки що такого механізму.

Звісно, що питання доріг виносяться на виконком, сесії міськради: щоб гроші на ремонт виділяли, щоб залучали забудовників пайовою участю.

Яка наша робота? Ми не премії роздаємо, а стоїмо на сторожі благоустрою міста, на нашу адресу летять чимало стріл і часто надто гострих. Вираховують, з якого боку нас більше дістати, щоб ми не перевіряли і не «заважали» бізнесу. Та нам – свою справу робити.

Шановні читачі!

Якщо Ви стаєте свідками порушення благоустрою в місті – звертайтеся:

1.Ірпінське виробниче управління комунального господарства: м.Ірпінь, вул. Пролетарська, буд. 21, тел.: 61-5-64; 53-3-39.

2.КП «Гарнітура»: м.Ірпінь, вул. Миру, 2-а (юридична адреса), тел.: 63-1-63; 61-9-62.

3.Екологічна компанія «Рада»: м. Буча, вул. С.Кірова, тел.(044) 538-16-10; моб. тел.:(093) 453 82 37;375 13 10.

4.КП «Контроль благоустрою міста»: м.Ірпінь, вул. Центральна, 55, тел.: 63-4-12

Popularity: 3% [?]