У знакові державні свята є привід згадати і проаналізувати подію у ракурсі минулого і сучасного.
Саме таким знаковим є Свято Соборності, яке ми відмічаємо згідно Указу Президента з 1999 року.
92 роки тому, після 600-літньої бездержавності, українські землі возз’єдналися. Зібрати їх воєдино за ці роки було немало спроб. Згадаймо козацькі часи -Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.
І тільки на початку 20-го століття, 22 січня 1919 року у Києві, на Софійській площі був проголошений Акт Злуки. Його підписали представники Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки.
Українська Народна Республіка (УНР), до якої ввійшло 9 українських губерній, була проголошена 7 листопада1917 року, в результаті ухвалення 3-го Універсалу Української Центральної Ради.
Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) була проголошена восени 1918 року у Львові. До цієї дати Західно -українські землі останні десятиліття перебували під Австро-Угорською імперією – імперією більш сприятливою, в порівнянні з іншими державами, до національних прагнень українців. Буяло українське життя. У австрійському парламенті українська фракція нараховувала 30 депутатських мандатів. Українці були представлені і в уряді Міністром охорони здоров’я Австрії та генеральним прокурором.
Після поразки у війні з Росією у 1914 р. імперія почала розпадатися. Утворювалися національні держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія. Протидіючи спробі Польщі приєднати до себе Галичину, українськими парламентаріями у Відні, українськими представниками сеймів Галичини і Буковини, єпископату, представниками партій і організацій ( біля 500 осіб) було створено Українську Національну Раду.
1 листопада 1918 р. при допомозі січових стрільців ( українські національні частини в австрійській армії) було проголошено ЗУНР.
Першим питанням, яке поставив уряд ЗУНР, було об’єднання з Наддніпрянською Україною.
Вже 1 грудня делегати від ЗУНР і УНР підписали у Фастові договір про об’єднання двох українських держав в одну. Проголошення Злуки було назначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто у першу річницю проголошення Четвертого Універсалу про повну незалежність України.
Звернімося до свідчень очевидців, записаних Левком Лукасевичем у своїй книзі «На схилку віку».
Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.
Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.
Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з’явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.
Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.
О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.
У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під’їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.
Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. «…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»
Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави.
Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.
Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. Державним гербом став тризуб.
Об’єднана Україна проіснувала лише 175 днів. Важке економічне і військове становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Вже через кілька місяців після проголошення Возз’єднання Київ захопили більшовики, Галичину – Польща, Закарпаття – Чехословаччина.
22 січня 1990 р. сотні тисяч ( за різними даними до 3 млн) людей взявшись за руки, створили Живий ланцюг єднання.
за матеріалами інтернет видань
Popularity: 4% [?]