Данута КОСТУРА
Під час окупації пологовий у Ворзелі залишився єдиним лікувальним закладом, де можна було отримати медичну допомогу. Тут оперували, знеболювали, перев’язували рани.
РОЗПОВІДАЄ ЗАВІДУЮЧА ПОЛОГОВИМ ІННА ЩОГОЛЄВА
За неповні два тижні у лікарні з’явилося на світ 18 немовлят.
24 лютого всі працівники пологового будинку прийшли на роботу. На той час у відділенні було близько 30 вагітних жінок і породіль.
На п’ятихвилинці вирішили розгорнути шпиталь у гінекологічному відділенні. Виписали всіх, кого можна було виписати, інших вагітних перевели у пологове. Вагітні поступали щодня.
До 28 лютого ще працювали по змінах. Молодший персонал доїжджав з навколишніх сіл. Лікарі, які жили у Бучі, залишалися – 25 лютого вже були підірвані мости.
У мирний час їжу тричі на день привозили з Києва. Але тепер довелося виходити зі становища самим.
У фейсбуці кинули клич про допомогу. Дружно відгукнулися підприємці, мешканці – привезли все необхідне. 27 лютого місцеві чоловіки створили тероборону, яка почала чергувати на вході, охороняти, забезпечувати водою. Коли почалися бої , хлопці одягли білі халати на випадок, якщо ворог вирішить перевірити лікарню. Домовились, що для чужих вони – волонтери.
На паркані великими буквами написали «родільний дом» у надії, що це збільшить шанс на порятунок.
Коли зникла електрика – включили генератор. Був газ, було тепло, було де готувати їжу.
Третього березня почули і побачили, що по вул. Кленовій йде велика колона рашистських танків. Всіх, хто йшов по вулиці – розстрілювали.
Почали поступати поранені. Отримав поранення і один з членів тероборони. Куля попала у спинномозковий канал.
Ще у одного тероборонівця були прострелені легені. Потрібен був хірург. Зв’язалися з Бучею, але хірург не зміг добратися. Згадали про ворзельця-хірурга В’ячеслава Преподобного. Привезли. Після закінчення операції почався артилерійський обстріл. Всі попадали на підлогу.
Одна з медсестер перебігала з одної лікарняної будівлі у другу. Російські солдати пройшлися автоматною чергою по пологовому, залишивши сліди куль, зокрема, на дверях, в які вона тільки що вбігла.
Довелось також надати допомогу і молодому батькові, який їхав на велосипеді за харчуванням для своєї маленької дитини. Рашисти прострелили йому ногу, пошкодивши стегнову артерію. Він поступив у лікарню з накладеним турнікетом. Але через дві години, коли турнікет послабили, почалася кровотеча, впав різко тиск, зупинилося серце. Реанімували.
Надавали лікарі допомогу і мешканцям Ворзеля, які зверталися з переломами, вогнестрільними пораненнями. Рани перев’язували, знеболювали.
4 березня мешканець села Діброви привіз 11-річну донечку без свідомості, з кульовим пораненням голови. У пологовому батьку порадили все ж постаратися добратися до Бучі. Треба було пройти два рашистські блокпости. Перший блокпост їх пропустив, інший завернув. Він знову повернувся у пологовий.
Інше авто, в якому їхали батьки з двома дітьми нелюди теж розстріляли. Стріляли у машину, обвішану білими простирадлами з написом, що у середині діти. Дітей вбили, батька поранили. Добралися до пологового батьки вже без діток.
Приїхав до лікарні на своєму авто і чоловік з 5 кульовими пораненнями, які пройшли по дотичній. Смертельні кулі прийняла на себе собака, яка була на задньому сидінні.
Коли був обстріл, то жінки народжували у коридорі – у пологовій залі є небезпечні три великі вікна.
У коридор перебиралися всі, коли ставало особливо небезпечно.
З пологового виднілися величезні клуби диму, який лякав. Постійно мимо лікарні йшли рашистські колони з технікою. Лунали вибухи, постріли. Над головою свистіли снаряди.
Намагалися підтримувати одне одного. Кожен намагався щось робити. Навіть жінки після операції. Був момент, коли закінчилася вода, то топили сніг.
Зв’язку практично не було. Інколи вдавалося «піймати одну поділку» десь у дворі. Так додзвонилися до бучанської лікарні. Приїхали директор лікарні Антон Довгопол та медичний директор Інна Комісарова. Привезли ліки, знеболююче, трохи харчів.
А 8 березня Антону Довгополу вдалося на швидкій добратися до Ворзеля, до пологового. Забрав у Бучу дівчинку, важкопоранених, вагітну з кардіостимулятором.
Випадково дізналися, що 9 березня з Ворзеля будуть евакуйовувати людей. Додзвонилися до Департаменту. Звідти сказали, що за ними заїдуть.
9 березня приїхала машина з написом Червоний хрест і дві швидкі. На той час у лікарні перебувало коло 60 людей.
Відвозили у Білогородку. Деякі добиралися самотужки до Немішаєвого, Клавдієвого, Козинців.
РОЗПОВІДАЄ ХІРУРГ ВЯЧЕСЛАВ ПРЕПОДОБНИЙ
Спогади В’ячеслава Преподобного про перебування у пологовому багато в чому перегукуються з розповідями Інни Щоголєвої. Багато епізодів із життя лікарні в окупації він зафіксував на відео.
Але були два дні, коли, залишивши пологовий, щоб дізнатися про долю доньки, яка проживала на Склозаводській, не міг попасти назад. Навколо лікарні стояли танки, ходили рашисти. Робив кілька спроб. Перечікував у зруйнованих будівлях колишнього санаторію Зірка, ховався за великими деревами. Одна зі спроб мало не закінчилася трагічно – рашист пройшовся кулеметною чергою. Встиг заховатися за дерево. Проте довелося повертатися безпечною дорогою знову до батьків і до знайомих. І тільки на другий день дістався до лікарні.
В’ячеслав Преподобний не поїхав зі всіма. Залишився разом з дружиною, яка весь час була з ним у пологовому. Залишилися також лікар-гінеколог, акушерка, хлопці з тероборони.
Коли приходили за лікарською допомогою ворзельці, перев’язував, давав ліки.
11 березня була ще одна, остання евакуація, але вони з дружиною вирішили, що повернуться до себе додому, в Кичеєве. Поверталися по Тюльпановій, щоразу завмираючи, коли чули неподалік гуркіт танку.
Двоє їх сусідів залишилися з престарілими батьками. В одного з них був камін, у старій хаті пічка і Преподобні переселилися до нього.
Якось вирішили з сусідом Віктором зарядити від машини В’ячеслава телефони. Почули у сусіда, що жив навпроти якийсь шум. Вирішили, що там орудують злодії. Коли зайшли, побачили трьох рашистів. Один з них тримав у руках коктейль молотова – сусід не заховав, коли від’їжджав. Друга пляшка валялася на землі. Їм приказали стати на коліна. Приставили автомат до лоба, клацання, осічка ( згодом побачив, як цей освободітєль спеціально ставив у зброю холостий патрон – так залякував). Після осічки полив В’ячеслава з сусідом вмістом з другої пляшки коктейлю, відійшов, кинув запалені сірники. Але вогнища не вийшло (потім вияснили, що коктейль на 70% складається з машинної олії). В’ячеслав розповів, що тоді думав лише, як важко буде його дружині Наташі побачити його, згорілого. Коли вони пізніше зустрілися, був білий, як сніг. Три дні не спав, не говорив, не вживав їжі.
Дізнавшись, що він лікар, рашисти затребували наркотики. Пішли до його будинку. Там довелось з ними випити «за мір во всьом мірє». Затребували сімейні дорогоцінності. Після пережитого, віддавав все, що мав.
Побачили машину. Забрали. На радощах віддали їм телефони, які в цей час заряджалися. Після звільнення Ворзеля знайшов своє побите авто – перегородили ним дорогу, коли втікали.
Подружжя Преподобних розповіло, як рашисти приходили до сусідів, коли вони там жили, як погрожували жінкам насильством (він в цей час разом з сусідом сховалися з ножами на випадок чогось недоброго). Після одного з таких «візитів» відняло на деякий час мову у дружини Віктора.
Рашисти ще пару раз побували у домі Преподобних. Перерили , позабирали все, що їм сподобалося, зокрема, колекцію монет. Чудом не знайшли 8 комплектів військової форми.
В’ячеслав Преподобний працює у Національній медичній академії післядипломної освіти ім. Шупика. Він голова Ворзельської Спілки ветеранів АТО. Довелося завчасно спалити всі документи, надійно заховав лише своє посвідчення учасника війни.
Він тричі був на війні у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова: у 2018 р, у жовтні 2022 р. в Бахмуті, лютому 2023р. у Лимані.
15 травня, через півтора місяці після деокупації, пологовий знову почав приймати вагітних. Тут щомісяця народжують 30-40 жінок. За перше півріччя цього року лікарі прийняли 227 пологів
Данута КОСТУРА
Popularity: unranked [?]