Данута КОСТУРА
Широкий загал в Україні дуже мало знав і досі не знає про Григорія Костюка, не підозрює, що ще зовсім недавно жила і творила людина , яка була близько знайома з цвітом української інтелігенції 20 – 30-х років, згодом була центром, який гуртував навколо себе творчу еліту з американських українців.
У 1955 — 1975 роках Г. Костюк очолював об’єднання українських письменників в еміграції «Слово». Видавав літературознавчі праці, опрацьовував архів В. Винниченка, написав одну із найголовніших своїх праць — «Сталінізм в Україні. Генеза і наслідки» в англомовному варіанті. Цю працю, видану в Україні у 1995 році, автор ґрунтовної передмови Юрій Бадзьо називає «сумлінним і чесним дослідженням».
Кілька років тому у Києво-Могилянській академії видавництво «Смолоскип» провело презентацію двотомника спогадів видатного українського літературознавця Григорія Костюка «Зустрічі і прощання». На презентацію приїхав його син Теодор Костюк.
Це — унікальна праця. Феноменальна пам’ять автора, глибинне розуміння ним суті своїх героїв і подій у поєднанні з могутнім інтелектом дали нам чесний культурно-історичний зріз цілої епохи, свідком і учасником якої він був.
У своїй книзі, вступних роздумах, Григорій Костюк підкреслив, що це — «сповідь перед народом і перед історією. Вважаю це за свою честь і моральний обов’язок».
Григорій Олександрович Костюк народився 25 жовтня 1902 року в селі Боришківці, що за 7 км від Кам’янця-Подільського. З 1925 до 1929 року навчався в Київському інституті народної освіти. У 1932–1933 роках — викладач Харківського педінституту. 1935 року репресований і до кінця 40-го року перебував у таборах Воркути. Потім був Слов’янськ, а згодом — Київ. У 1944 р. виїжджає до Німеччини, з 1952-го живе у США. Третього жовтня 2002 року недалеко від Вашингтона закінчив свій земний шлях.
У 1955 — 1975 роках Г. Костюк очолював об’єднання українських письменників в еміграції «Слово». Видавав літературознавчі праці, опрацьовував архів В. Винниченка, написав одну із найголовніших своїх праць — «Сталінізм в Україні. Генеза і наслідки» в англомовному варіанті. Цю працю, видану в Україні у 1995 році, автор ґрунтовної передмови Юрій Бадзьо називає «сумлінним і чесним дослідженням».
У 81-річному віці почав писати спогади, закінчивши їх у свої 93 роки.
Доля подарувала мені щастя бути поряд із Григорієм Костюком більше ніж півроку. Час не впливав на нього. Він дивував феноменальною пам’яттю, ясністю розуму, цікавістю до людей і до процесів, що проходили в Україні. Під час нашого спілкування було враження, що я вдома, бо Григорій Олександрович був у курсі всіх важливих справ в Україні. Він знав склад Верховної Ради, знав прізвище і позицію депутата. Читаючи йому газети, які виписував з України, дивувалася його чітким коментарям. Читати міг тільки з лу€пою, тому залишав для самостійного читання щось дуже для нього цікаве, щоб «посмакувати».
Він прекрасно орієнтувався у своєму архіві і бібліотеці. Я знаходила потрібні йому документи легко і швидко, бо пам’ятав, у якій шухляді і в якій його частині вони знаходились. А якщо потрібно було відсвіжити в пам’яті якусь цитату, то теж не виникало труднощів — вказував поличку, яка по рахунку книга від краю і приблизну сторінку з потрібним текстом.
Григорій Костюк упродовж усього свого життя вів щоденники. Вони й допомогли йому в написанні спогадів. Коли читала першу книгу, виникали запитання, і тоді він давав вичерпну відповідь — його пам’ять зберігала навдивовижу величезну кількість нюансів, пов’язаних з тими чи тими подіями.
У його телефонних розмовах зі своїм другом-ровесником Петром Одарченком, теж літературознавцем, переважав іронічний тон. Вони тонко кепкували один з одного. Зі своїм кумом Юрієм Шевельовим листувався. Теж в іронічному тоні.
Син Теодор не пішов дорогою батька. Обрав астрофізику, де досяг вагомих успіхів. Вони розуміли одне одного з півслова. Присвятив синові свою першу книгу.
Другий том присвятив дружині п. Раїсі, до якої ставився ніжно і з теплотою.
Час, коли я була біля Григорія Олександровича, припав на закінчення роботи над другим томом. Із сумом говорив про це, розуміючи, що переходить на інший темп життя. Написання спогадів тримало його, була мета. І от усе йшло до завершення. Але наскільки важким і тужливим було це розуміння, відчула, прочитавши його післямову-прощання.
Був потужною особистістю, людиною надзвичайно зібраною, людиною дії і слова, навіть у свої тодішні 93 роки. Незважаючи на те, що був фізично розбитим (що, зрештою, і не дивно), дивовижним було його світосприйняття — завжди оптимістичне, аргументоване, яке надихало його і вело.
Григорій Костюк жив Україною, вірив у її світле майбутнє, яке бачив зі своїх демократичних позицій, але завжди крізь призму національного українського самоусвідомлення. У цьому він був твердим і непохитним за будь-яких обставин. Усе його довге, насичене життя було підпорядковане місії служіння своїй Батьківщині, своїй Україні.
Данута Костура
фото автора
Газета «Бучанські новини» № 14 (474) 11 квітня 2014
Popularity: 4% [?]