Данута КОСТУРА

На трасі Львів – Самбір, перед Рудками, стоїть вказівник, згідно якого, звернувши вглиб на 1,5 км, можна побачити палац Фредрів – Шептицьких. Тут проводила свої юні роки мати одного з найпотужніших представників українського народу Андрея ШЕПТИЦЬКОГО, Софія ФРЕДРО – ШЕПТИЦЬКА.

Вона народилася у Львові 20 травня 1837 року в родині відомого польського драматурга графа Александра ФРЕДРО. Отримала добру освіту, володіла , окрім польської, франзузькою, німецькою, англійською мовами. Мала талант до малювання, до писання. Малювала, в основному, образи святих та портрети близьких.

Палац побудував її батько у 1835-му році на місці родинної садиби. Неподалік стоїть двоповерхова споруда з баштою та господарські будівлі. Палац оточений 12 – гектарним парком. Збереглися каштанова та липова алеї, тюльпанове дерево, диковинне дерево, що росте корінням догори, дерево на якому одночасно росте дубове і грабове листя. Внизу – озеро.

Зараз у палаці знаходиться Вишнянський коледж Львівського аграрного університету.

Про своє перебування у родинному домі мати митрополита написала щемливі спогади, де детально описує інтер’єр палацу і парк. Меблі не збереглися, а от парк зримий для відвідувачів: «…Наш парк був великим, тінистим, з багатьма таємничими для мене куточками. У парку була альтанка, зроблена батьком, і протоптані ним стежечки.

Унизу – став, до якого я якось упала під час маминої купелі, березовий місточок, стежка, що слимачком вилася на вершину, де стояла паркова альтанка з червоним дашком…В оточених високим муром теплицях дозрівали небаченої краси і смаку персики, які князь Леон Сапіга їв ложечкою, чим дуже мене дивував…

Я любила ту Бенькову Вишню більше, аніж тоді могла це осягнути. Мене п’янили сад, свобода, спів птахів і тиша села. Мені було жаль засинати при кумканні жаб, далекому гавкоті псів і покриках нічних сторожів. Так дивно, несвідомо, але і з повною розкішшю я відчувала, що мене оточує якась велика гармонія; я знала кожен камінчик на стежці, йшла часом подивитися, чи він ще є, привітатися з ним. …».

У 1860 році Софія Фредро вийшла заміж за землевласника Яна ШЕПТИЦЬКОГО і переїхала  у його родове містечко Прилбичі. Високо цінувала людські якості свого чоловіка, був для неї незаперечним авторитетом.

Ян Шептицький належав до одного із найдавніших боярських родів Галичини, коріння якого сягають 13 століття.У 1284 році галицько-волинський князь ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ дав Грамоту їхньому предку на право володіння землею за хоробрість, яку він виявив при захисті Перемишля від татар.

Графський титул дістався гілці Шептицьких, з яких походить митрополит Андрей, від цісаря ФРАНЦА ЙОСИФА у 1871році.

Рід Шептицьких у 17 -18 століттях дав п’ять єпископів східного обряду.

Серед них Атанасій та Лев Шептицькі, які були київськими митрополитами. Вони також збудували кафедральний собор св. Юра у Львові. Їхні скульптури прикрашають фасад храму.

Ян Шептицький сполонізувався, проте пам’ятав, якого він роду.У своїй монографії «Молодість і покликання о. Романа» Софія Шептицька згадує, як чоловік сказав їй: «Якщо я матиму кількох синів, хотів би, щоб один із них став уніатським священиком…, а це тому, щоб він міг стати єпископом і зреформувати руське духовенство». Проте, коли син заявив, що хоче повернутися до віри своїх предків, прийнявши черенечий постриг, батько довго не давав згоди.

Софія Шептицька, яка була надзвичайно побожною людиною і прищепила побожність своїм дітям, благословила свого сина на митрополичий престол словами, серед яких були такі: «Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові».

Митрополит Андрей, вказуючи на роль матері у священичому покликанні, казав: “Кожен священик існує вже за двадцять років до свого народження. Він починається у своїй матері”.

З п’яти синів Софії та Яна Шептицьких (ще двоє померли у дитячому віці) вибрали служіння Богові Роман (митрополит Андрей) і Казимир (отець Климентій, був ігуменом греко-католицького монастиря студитів, помер у сталінських концтаборах).

Троє інших були світськими людьми.

Станіслав став генералом польської армії, Олександр загинув від рук гестапо в 1940 році. Прилбицький маєток успадкував наймолодший син Лев, якого розстріляли у вересні 1939 року разом з дружиною. Родовий будинок спалили.

Софія Шептицька померла 17 квітня 1904 року у Прилбичах. Похована у родинній усипальниці поряд з чоловіком ( В радянські часи усипальниця була поруйнована, використовувалася, як склад для отрутохімікатів. Зараз приведена у належний стан).

Оскільки палац у Вишні єдина будівля, яка збереглася і пов’язана безпосередньо з родом Андрея Шептицького, то набуває особливого для українців значення. Як і для поляків.

У 2009 році громадськість підняла питання про створення меморіальної кімнати Александра Фредро та його внука Андрея Шептицького. Ідея була підтримана владою, низкою громадських організацій, Польським інститутом у Києві.

19 червня 2010 року, в річницю з дня народження Александра Фредра, в палаці відбулась презентація меморіальної кімнати Александра Фредра та його внука, митрополита Андрея Шептицького. На презентації один із ініціаторів реорганізування палацу , головний редактор журналу «Ї»Тарас ВОЗНЯК наголосив, що меморіальна кімната може стати місцем і символом українсько-польського поєднання в українській частині Галичини.

23 червня 2013 року на стіні палацу урочисто відкрили меморіальну таблицю на честь Александра та Софії Фредрів .

У непростій історії українсько-польських стосунків завжди можна знайти світлі приклади. Таким є життя Софії Фредро-Шептицької, яка виховала і благословила свого сина Романа (Андрея ) Шептицького на служіння Богові і українському народу.

Данута Костура

no images were found

Popularity: 4% [?]