Данута КОСТУРА

Виставка, присвячена творчості художниці-дисидентці Аллі Горській, проходить в Українському Домі. Тут зібрано понад 100 її творів живопису, графіки, ескізів, які знаходяться  у музеях, архівах, приватних колекціях.

Перше, що бачать відвідувачі – довгі, напівпрозорі , легкі  полотнища, які звисають з купола музею і на яких надрукований птах Боривітер, взятий з маріупольської мозаїки. Нині залишилися лише залишки мозаїки – росія розстріляла «Боривітер» у 2022 році.

Цілу стіну займає хронологічна фото-стрічка життя Алли Горської разом з подіями, які відбувалися в Україні і світі з 1929-го по 1970-й роки.

Окрема зала присвячена мозаїкам. Алла Горська разом з чоловіком Віктором Зарецьким та іншими художниками створила низку мозаїчних панно. На жаль, всі ці роботи втрачені –попали під окупацію. Збереглися лише дві мозаїки –«Птах» ( ресторан «Супій» у Гельмязові, на Черкащині) та  «Вітер» ( на стіні колишнього ресторану «Вітряк» у Києві.

Зараз ресторан “Вітряк”носить дивну назву “Варенична Катюша”. Правда, там проходить ремонт, тому є надія, що назва зміниться

У залі представлені фото мозаїк, ескізи робіт. Є багато фото, зроблених під час роботи над панно, і текстів до них. Борис Плаксій описував, як працювалося, зокрема, над «Вітром»:

Інша зала  присвячена театру: ескізи декорацій до вистав, костюмів. Алла Горська розробила оформлення до п’яти вистав. Але всі вистави були заборонені тодішньою владою. 

На другому поверсі –  надруковані на тканині сторінки з щоденника.

автопортрети, портрети батьків,  шістдесятників, графічні і живописні роботи.

Також представлені роботи українських художників, які мали вплив на її творчість. Це, зокрема,  Анатоль Петрицький, Олександр Саєнко, Ганна Собачко-Шостак, Марія Примаченко.

Особливе місце на виставці займає шевченкіана Алли Горської, зокрема, ескізи вітража «Шевченко. Мати».  У 1964 році Київський університет ім. Тараса Шевченка замовив до 150-річчя Тараса вітраж. Алла Горська разом з іншими художниками  створили макет .

Майбутній вітраж виходив за ідеологічні рамки. Був розтрощений як «ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму» ще до висновків комісії. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників. . Через рік відновили.

Супроводжує відвідувачів потужна аудіовізуальна інсталяція за мотивами вітража «Шевченко. Мати».

У залі, присвяченій Биківні – виведені на стіну спогади Леся Танюка, вірш Василя Симоненка , написаний після відвідування Биківні разом з Аллою Горською і Лесем Танюком, фото і відео з цього місця. Окремо під склом – гудзики страчених. Їх надав меморіальний комплекс «Биківнянські могили».

Про історію вбивства Алли Горької розповідають розвішені полотна. На них – копії документів з архіву КДБ. Є фотографії з похорону. Перегляд експонатів проходить під тріск друкарської машинки.

На виставкових моніторах демонструються відеозаписи спогадів друзів-соратників Алли Горської: Євгена Сверстюка, Маргарити Довгань, Людмили Семикіної, Володимира Прядка. Багато цитат зі  спогадів Леся Танюка, Опанаса Заливахи.

Виставка стала явищем у культурному житті українців – цікаво оформлена, з чіткими, лаконічними текстами, фото-, відеоматеріалами. Вони допомагають краще зрозуміти творчість художниці, світ шістдесятників, внутрішній світ самої Алли Горської.

КОРОТКО ПРО АЛЛУ ГОРСЬКУ

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року у Ялті.  Батько Олександр Горський був директором Ялтинської кіностудії, згодом інших кіностудій. Мати працювала вихователькою у санаторіях-школах, згодом художницею костюмів.

У 1933 році родина Горських переїжджає у Ленінград. У  1943 – у Київ. У 1948 році Алла вступила до Київського державного художнього інституту.

У 1952 році одружилася зі студентом цього ж інституту Віктором Зарецьким.

Клуб творчої молоді

На початку 60-х в Україні завирувало національне відродження. Був створений Клуб творчої молоді «Сучасник» – осередок відродження українського культурного життя у Києві. Очолив його театральний режисер Лесь Танюк. Алла Горська разом зі своїм чоловіком  Віктором Зарецьким , Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним стояли біля витоків Клубу.

 Їх з Віктором Зарецьким квартира на вул. Терещенківській  ( колишня Рєпіна) стала місцем зустрічі багатьох членів  «Сучасника».

У цей час Алла Горська, вихована в російськомовній сім’ї ,  переходить на українську.  Дехто вважає, що певну роль зіграло і походження батьків – мати родом з села на Полтавщині, батько – з Херсонщини. Правда, батько впродовж усього свого життя старанно уникав оприлюднювати своє походження.

Члени Клубу дискутували, влаштовували мистецькі вечори і виставки, займалися самвидавом.

Душею Клубу була Алла Горська.

Лесь Танюк згадував: «Відчиняються двері, й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники! Їх привела Алла Горська. Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою. Дуже голосна, життєствердна, – вмить все переінакшила. І за кілька хвилин ми вже говорили про необхідність розвивати мистецтво української театральної афіші, про повернення до джерел і традицій, про необхідність рівнятись на самих себе, на Бойчука і Курбаса, бути гідними наших поетів. Які тоді вже звучали».

Алла Горська бере активну участь у проведенні літературно-мистецьких вечорів, у просуванні нових течій  в українському мистецтві. Разом з іншими бере участь у підготовці Шевченківських свят, покладає 22 травня 1963 року квіти до пам’ятника Шевченку.

У Клубі творчої молоді працювала комісія, яка мала «розслідувати злочини сталінського періоду порушення законності». Горська разом з Лесем Танюком і Василем Симоненком відкрила місця поховання розстріляних енкаведистами в 1930-х роках у Биківні. Про це поховання написали заяву у Київську міську раду. В результаті, Симоненка жорстоко побили у відділку міліції, на Танюка був напад в Одесі, за Горською встановили стеження.

Коли у 1965 році почались арешти членів Клубу, Алла Горська написала заяву прокуророві УРСР. Її викликали на допити, попереджували, погрожували.

Вона їздила на судові процеси, збирала кошти на допомогу сім’ям засуджених, брала участь у акціях протесту проти переслідувань українських правозахисників.

У квітні 1968 року підписала лист-протест, який також підписали  139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР через незаконні арешти дисидентів і закриті суди над ними. Проти тих, хто підписав лист, почалися адміністративні репресії. За Горською стежили, невідомі особи погрожували.

Вона відмовилася давати свідчення проти Валентина Мороза, склала за декілька днів до вбивства протест до Верховного суду УРСР про незаконність вироку.

Вбивство

28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі своєї київської квартири і поїхала до Василькова за швейною машинкою. Там проживав її свекор Іван Зарецький. Машинка була важка, тому домовилися про машину.

 Через три дні Горську знайшли мертвою у льоху  будинку свекра. Її вбили ззаду ударом сокири по голові.

 Наступного дня на коліях біля залізничної станції Фастів-2 знайшли тіло свекра з відрізаною поїздом головою.

Слідство кваліфікувало вбивство як побутове через особисту неприязнь свекра до невістки. Тому зрозумівши, що накоїв, він кинувся під поїзд. Питання, як міг завдати удару 69 -річний чоловік , який ледве ходив з паличкою після інфаркту міокарда, залишилося без відповіді. Коли через кілька тижнів Віктор Зарецький , забираючи у міліції речі загиблих, запитав чи страждала його дружина перед смертю, то почув: «Убито одним ударом. Професійно».

Аллу Горську поховали 7 грудня на Берковецькому кладовищі.

З прощальним словом на похороні виступили, зокрема,  Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко. Згодом їх заарештували.

Євген Сверстюк розповідав, що друзі Алли хотіли увічнити пам’ять про неї, написавши у мармурі : «Вона пройшла між нами світлим добрим духом, із вірністю неофіта…»

 Данута КОСТУРА

Popularity: unranked [?]