Писанка – це не просто гарно декороване яйце, а цілий світ, предмет культу,і поклоніння. Шкода, що сьогодні ми розучилися «читати» писанки, не розуміємо про що нам розповідають їх малюнки. Адже ці орнаменти — таємничі знаки, пов’язані з магічними обрядами. Завдяки їм писанки ставали вірними помічниками й захисниками наших предків.

Галина ОЛІЙНИК, Вікторія КОВАЛЕНКО та Олена СТЕПАНЧЕНКО, співробітники національного музею ім. Івана Гончара, яких запросив до Ірпеня настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ) отець Мирослав ЛАТИННИК, вже багато років пропагують народне мистецтво. Два дні поспіль дорослі та діти вчилися писати писанки на майстер-класах, які проводили майстрині в Ірпінській дитячій міській бібліотеці та історико-краєзнавчому музеї.Цікавою була розповідь Галини ОЛІЙНИК. Про традиції писанкарства на Україні варто знати всім: і дітям, і дорослим. Всі знають, що раніше кожна родина готувала до Великодня писанки, але мало хто знає, що наші предки розписували писанки тільки ввечері, у тиші та спокої, щоб не було сторонніх людей у домі. Дім чисто прибирали, а потім мати (бо це було лише жіночою справою) малювала писанки і навчала цьому дітей. Мама й дочка розписували писанки, приказуючи спеціальні молитви й замовляння. На яйцях малювали певні символи з глибоким філософським значенням. І з тієї миті, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем. Споглядаючи за порухом маминих рук, діти бачили, якою чарівною може бути писанка. Крок за кроком, чаклуючи над писанкою, на їхніх очах творилася дивовижна казка. Ось вже розбігаються мереживними узорами цяточками: це сльози Матері Божої. За легендою, коли вели на муки Ісуса Христа, Матір Божа писала вночі писанки. Вони виходили дуже гарні. Але з її очей падали сльози від жалю за гіркою долею свого сина. Де впала сльозинка, там і утворилася цяточка. А це писанка, хранителька дому, -“Берегиня”, на якій зображено жіночу постать зі зведеними догори руками. Кожна писанка- дивовижна і кожна має своє “зашифроване” послання, шкода, що ми розучилися їх читати.

Для чого потрібна писанка, і не тільки на Великдень

Важливо, що писанки – найдавніші сімейні обереги. Вважається, що свячена писанка приносить у дім благополуччя й щастя. А якщо, поклавши великоднє яйце у воду, вмитися, будеш гарним і здоровим.

«Розписувати писанку треба завжди з добром у серці і думках», – майстриня Галина Олійник особливо наголошувала на тому, щоб діти дотримувалися тиші (але діти є діти, як тут спокійно всидиш, коли нічого не виходить, а поруч хлопчик чи дівчинка розписує свою писанку і в них виходить рівненько). Вікторія Коваленко та Олена Степанченко, співробітники музею ім. Івана Гончара,які допомагали дітям малювати, стверджують, що «навчитись писанкарству можна за умови, коли є бажання та терпіння, бо писанки створюються повільно, крок за кроком”. Діти старанно працюють, і ось вже за допомогою писачка, воску, фарби (подекуди не без допомоги дорослих) звичайне яйце на перетворюється на писанку.

Як виявилося, писанкарство – мистецтво кропітке та досить складне. Дітям довелося докласти чимало зусиль, однак винагородою стала власноруч розписана писанка, яку вони разом з незабутніми враженнями понесуть, – кожен до свого дому.

Діти та батьки (для дорослих майстер – клас з писанкарства було проведено наступного дня, у суботу, в Ірпінському краєзнавчому – музеї, де, до – речі, ще й, окрім самого писанкарства, Галина ОЛІЙНИК навчила усіх плести з верби пасхальну “шутку”) щиро дякують меценатам, за кошти яких власне і пройшли ці заходи: Ігорю Найді та Богдану Мельничуку. Діти отримали солодощі, які надав Благодійний Фонд “Карітас – Україна”.

Для багатьох дітей ця перша писанка залишиться пам”ятною на все життя. Хотілося б, що надалі такі заходи стали загальноміською традицією (про це я вже писала раніше у статті “Як народжується писанка?”, чит. на Бучанському незалежному сайті). Варто завжди пам”ятати, що наші діти будуть такими, якими їх виховаємо ми.

Нині, на жаль, народні традиції призабуті. Писанки повсюдно продають в супермаркетах, на магазинних прилавках та базарах: з наліпками, бісеру, дерева… На будь-який смак! Але хочу підкреслити ще одну важливу деталь: варто було прийти того дня до дитячої міської бібліотеки, куди дітей запросили на майстер – клас по писанкарству. Дітей зібралося дуже багато, було понад 50 дітей з Ворзеля, Гостомеля, Бучі, Ірпеня, що свідчить про те, що до цього заняття є неабияка зацікавленість. Проте бібліотечний зал, вважаю, – що це не те місце, де треба проводити такі масові заходи. Для цього має бути Центр дитячої творчості, про який стільки років говорять, але який відсутній, як завжди, через брак коштів у міському бюджеті.

Тож, якби такі майстер – класи (і не лише з писанкарства) у нас проводилися постійно, то б питання: “Куди подітися нашим дітям на канікулах?”, вочевидь, не виникало.