Данута КОСТУРА

Газета «Громадянське суспільство» № 17(73) листопад 2009р

Недавно у ворзельському Культурному центрі, який потроху наповнюється експонатами, була відкрита музейна кімната,покликана кому нагадати , а кого познайомити із ворзельським підпіллям. Передувала цій події поява книги авторів Олександра СОКОЛЕНКА та Юрія МЕЛЬНИЧУКА. Одних вона схвилювала, інших, ні, а ще інші про неї не чули.

Починаючи з 60-х років, тема війни була в Радянському союзі провідною і настільки пафосною та залакованою, що для багатьох спрацьовував зворотний ефект. Тому для них і це дослідження ставало в один ряд з іншими. Але до тих пір, поки читач не занурювався у тему. А тема – діти у воєнний час, які підривали поїзди, діставали зброю, розклеювали листівки. А ще про дітей – зв’язкових, які сновигали від села до лісу, часом роблячи ходку до 60 км.

Вже у листопаді 1941 р. у Ворзелі почали діяти незалежно одна від одної патріотичні групи. Дорослу зорганізував спеціально направлений сюди Петро ТРЕГУБОВ. До неї увійшли, зокрема, відомі ворзелянам Марія БІЛОСТОЦЬКА і її донька Ніна.

Натхненником підліткового підпілля був 14 –літній Віктор НАЦЕВИЧ ( на фото). Він уже мав досвід боротьби в ополченні, де втратив родичів. Почав з того, що підірвав міст і залізничне полотно. Згодом до нього приєднався на рік молодший Володимир ГОРАК, який, зібравши приймач, почав приймати інформзведення. Ворзель почав наповнюватися листівками. Володимир ТЕРЕХОВ ( живе зараз у Кичеєві), розказував, що він сам розклеїв їх багато. Писав друкованими буквами, українською мовою. Група розросталася, туди ввійшли дорослі. Діставання зброї, пуск під укіс поїздів – основні напрямки дій підпільників. На листопад 1943 року група нараховувала 29 підпільників. Була утворена і бойова група з 12 хлопців.

Найбільш вагома її справа – розгром 200 власівців , направлених німцями для «прочистки»сіл. ( Із донесення командира 1-го Гвардійського кавалерійського дивізіону Івана ОСТАПЕНКА: ” При переходе фронта Нацевич А. И. со своей боевой группой натолкнулся на отряд отступающих казаков-власовцев, которых было примерно 200 человек. Боевая группа сделала зсаду в сосновом молодняке и неожиданно напала на власовцев с применением оружия и гранат.От неожиданности власовцы стали убегать по полю, где их заметели два советских истребителя и также открыли по них огонь. Власовцы были полностью разгромлены”.

Після власівців туди уже без проблем могло заходити німецьке військо.

Незадовго до визволення Ворзеля доросле підпілля понесло втрати. Жахливою смертю загинули мати і донька Білостоцькі на очах у людей, які були на полі . Все це бачила і зв’язкова В. КАМІНСЬКА. Власівці немислимо познущалися над жінками. Внучка Марії Білостоцької, виступила у музеї ( на фото третя зліва). Вона, тоді п’ятилітня, чітко пам’ятає, як забирали її тітку і бабусю люди, які говорили російською. Загинули В. Трегубов, І. СИТНИК, власники явочної квартири вчителі О.ГОРІЙЧУК і О.ГУРКО.

Окремо сторінку займають у книзі діти –зв’язкові. Одна з них 12-літня Валя ФІЛІПОВСЬКА входила до розвідзагону партизанського з’єднання Наумова, де ще було таких, як вона 12 малолітніх зв’язківців. Була верткою, всюди могла пролізти. Пролізла і до залізничного мосту у Бородянці, який ретельно охоронявся. Підірвала його. ЇЇ перед тим навчили як закладати і підпалювати вибухівку. Одного разу, зимою, Валю разом із ще однією дівчинкою схопили власівці у с. Забуяння. Допитували, а потім наказали роздягнутись догола і пройти через все село з табличкою «партизан».Закрили у сараї, звідки Валя втекла. Друга дівчинка була прошита кулями. Іншим разом, коли виходили з лісу,наткнулись на гітлерівців, які вирішили їх тут же розстріляти. Але залишились живими – партизани ще тримали їх у полі зору. Валя втратила свідомість, її подружка розум. Прийшла до тями уже у партизанському загоні. Побачила над собою маму Клавдію Філіповську, яка теж була зв’язковою. У них дома була явочна квартира.

Про Валентину Філіповську Світланою СОКОЛЕНКО знято щемливий документальний фільм. Валентина Федорівна жила надзвичайно скромно у будинку, який потребував негайного ремонту. Тримала кіз, які були для неї більше, ніж годувальниці. Не цінувала слави ветерана, могла відмовитись від ордена, побачивши, що за нагородою до КОВПАКА теж прийшла людина, яка , на її думку, не була гідна такої відзнаки. «Пішли ви всі до чортової матері» – сказала тоді і пішла. Не повернув її, навіть, сам Ковпак. Будучи глибоко релігійною, кинула на стіл комсомольський квиток, оскільки виявилось, що ходіння до церкви несумісне зі званням комсомолки. Вибрала церкву.

Валентини Філіповської не має серед нас біля двох років. Невдовзі після її відходу в інші світи переніс інсульт чоловік Сергій КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ. Олександр Соколенко намагався заполучити для музею щось з її особистих речей . Але на сторожі став батюшка, новозбудований котедж якого стоїть на колишньому обійсті його прихожанки. Очевидно, батюшка вважає, що успадкував право і на пам’ять про Валентину Філіповську також.

Ці люди відходять. Кожен зі своїми спогадами, болями. Дехто із своєю гіркою, затаєнною правдою. Комусь вдалось непогано прожити, використовуючи всі блага, які давала їм держава, у якій тоді жив. Ці блага ставали предметом їх гордості. Але скільки серед нас жило непочутих і необласканих .Таких , як Валентина Федорівна Філіповська.

Данута Костура

Фото взяті з публікації http://vitaliy-umanets.livejournal.com/1824.html

Popularity: 4% [?]