Іван Дзюба
Виступ 5 квітня 2012 на відкритті Національного круглого столу «Місія інтелігенції та вільних людей України»
Ідею Національного круглого столу запропонували предстоятелі трьох традиційних християнських церков – Української православної церкви Київського патріархату, Української православної церкви Московського патріархату, Української греко-католицької церкви. Це був історичний акт, оскільки вперше предстоятелі трьох церков виступили разом, тим самим визнаючи свою рівновідповідальність за моральний стан суспільства. Саме цей моральний стан, а точніше моральна деградація суспільства, і покликали їх до усвідомлення необхідності подати спільний голос. З приємністю відзначаємо, що цей голос почули й підтримали в інших конфесіях, наявних в Україні.
Згадані предстоятелі церков звернулися до представників громадськості, до української інтелігенції з пропозицією провести широке публічне обговорення очевидної духовної кризи в суспільстві. За їхнім вибором було створено Ініціативну групу “Першого грудня” з 11 осіб – ви їх знаєте. У засобах масової інформації їх поспішили охрестити то «старійшинами», то «аксакалами» то «моральними авторитетами». Можу запевнити вас, що ніхто з них так себе не ідентифікує, задовольняючись цілком адекватною особистою самооцінкою.
Ініціативна група “Першого грудня” – це люди, які просто виконують місію, для якої їх обрано. У свою чергу Ініціативна група визначила Організаційний комітет у складі 15 осіб. Разом вони мали підготувати і провести цей перший Національний круглий стіл. Ініціативна група і Оргкомітет працювали строго в режимі консенсусу, вирішуючи всі питання узгоджено. Склад учасників круглого столу формувала Ініціатива група шляхом т. зв. позитивного голосування по кожній із запропонованих кандидатур. При цьому виходили з того, що учасників за реальних умов може бути не більше 70; що мають бути представлені по можливості всі регіони України і по можливості всі основні соціально-професійні верстви; що ті, хто не потрапив до участі в цьому першому круглому столі, зможуть подати свої письмові тексти чи пропозиції, які будуть опубліковані на сайті Національного круглого столу або у друкованих випусках, і, крім того, будуть кандидатами до участі в наступних круглих столах. Адже – і це дуже важливо в нашій ідеї – такий круглий стіл має бути перманентним, проводитися, ймовірно, двічі-тричі на рік, а в перервах між ними працюватимуть експертні групи, які оброблятимуть одержані матеріали та готуватимуть нові документи і пропозиції.
Тобто, йдеться про створення постійно відкритої публічної арени для обміну думками і дискусій між компетентними людьми та вироблення певних рекомендацій суспільству.
Національний круглий стіл має принципово позапартійний характер. На нього за одностайною згодою Ініціативної групи та Оргкомітету не запрошені ні представники влади, ні керівники політичних партій, ні народні депутати або відомі політичні діячі. Йдеться не про якусь неповагу до них, а про пошук інших можливостей виявлення громадської думки, інших точок зору для, сказати б, багатшого, стереоскопічнішого бачення проблем. Важило й те, що хочемо уникнути міжпартійних чвар та сліпих особистих порахунків і запропонувати цивілізовані форми громадянського діалогу. Але це не означає, що йтимемо в обхід гострих соціальних і політичних проблем. Навіть якби таке бажання було, його неможливо здійснити як через ситуативні обставини, так і з принципових міркувань.
У ході наших попередніх дискусій ми прийшли до висновку, що нинішня моральна деградація суспільства викликана не лише причинами світоглядного порядку, а деградацією соціальною, кричущою соціальною нерівністю і несправедливістю, соціальним безстидством більшої частини нашої самопроголошеної «еліти», реальною безправністю рядової людини. А це вже проблеми соціальні й політичні. І про них не просто доведеться говорити – треба їх аналізувати і приходити до конкретних висновків та рекомендацій.
Тут нагадаю, що ініціатива, в якій беремо участь, має назву «Першого грудня» – вона започаткована на відзначення Дня загальноукраїнського референдуму, що підтвердив вибір українського народу: державна незалежність. Тобто ми стоїмо на позиції державності, і це є тверда політична позиція – тут дискусії не може бути. Але ким і в якій державі хочемо жити? Тут девіз і цього круглого столу, і можливих наступних: «Вільна людина у вільній країні». А програма цього першого круглого столу конкретизована у формулі: «Місія інтелігенції та вільних людей України». Тобто йдеться про широкий діапазон духовно-гуманістичних і соціально-політичних проблем.
Серед них – проблема утвердження національної ідентичності за реальних умов сучасності. Проблема досі ще не створеного загальнонаціонального інформаційного і культурного простору, без чого нам загрожує «мирна» і вже остаточна втрата державної незалежності. Проблеми модернізації економіки. Проблеми демографічні та міграційні. Проблема демократичних свобод, міри реальності їхнього функціонування. Тут постає, зокрема, і питання про створення та розвиток структур громадянського суспільства на всіх рівнях суспільного життя, особливо ж на рівні місцевих громад, оскільки саме там найглибше «закорінена» реальна безправність конкретної людини, а отже, й усевладність державної вертикалі. Потрібен оздоровчий рух знизу, і рух потужний.
Певна річ, реальний обсяг цих та інших проблем величезний, і ми зможемо лише в загальному їх торкнутися. Наше завдання – не вичерпати їх, що неможливо, а запропонувати раціональні підходи до їх подальшого обговорення на експертному рівні й на наступних круглих столах.
Наш нинішній, перший круглий стіл відбувається в атмосфері гострої політичної конфронтації в суспільстві, викликаної не в останню чергу тим, що влада, за надзвичайно складних зовнішньо- і внутрішньополітичних та соціально-економічних обставин, коли критично потрібен загальнонаціональний діалог задля досягнення широкої суспільної згоди, – влада замість шукати шляхів консолідації навколо продуктивних державотворчих проектів, розпочала тиху громадянську війну проти своїх громадян, запровадивши практику судових і позасудових репресій з міркувань власного увічнення, обмежуючи право на маніфестації, мітинги, пікетування та інші форми законного громадянського протесту. Тож у суспільстві немає впевненості в тому, що майбутні вибори будуть справді демократичними, прозорими і чесними, і немає віри в те, що їх проводитимуть для того, щоб почути голос виборців, а не для того, щоб за будь-яку ціну зберегти свою владу.
Передвиборні колізії теж стануть предметом обговорення – як під кутом зору можливих маніпуляцій з боку тих, хто верховенство права послідовно плутає з адміністративним верховенством, – так і під кутом зору готовності чи неготовності виборців до свідомого, раціонального волевиявлення з орієнтацією на історичну перспективу, а не на кон’юнктурні передвиборні обіцянки. Це останнє також нині проблематичне в атмосфері суцільної зневіри, що переходить в апатію, а то й цинізм. Такий суспільний настрій вочевидь контрпродуктивний і хіба що сприятиме увічненню наявного стану речей. Тут постає і питання про здатність чи нездатність політичних партій та їхніх лідерів запропонувати переконливі ідеї довгострокової дії, що виражали б життєві інтереси певних соціальних верств і тим самим були б здатні викликати довіру до них.
Ідея проведення Національного круглого столу як широкого громадянського форуму набула розголосу в суспільстві, викликала багато відгуків у засобах масової інформації. Звісна річ, як завжди у таких випадках, не обійшлося без домислів і довільних припущень на вічну тему: хто за цим стоїть, кому це вигідно, чи не є це спроба «випустити пару», розколоти опозицію видимістю створення якоїсь неясної третьої сили тощо. Усі ці версії та інсинуації можемо уневажливити лише ми самі, показавши незалежність суджень і запропонувавши суспільству раціональні підходи до вирішення бодай деяких із наболілих проблем або принаймні правила чесного поводження в нинішній політичній реальності. Те, що в проектах наших документів названо: «Новий порядок денний».
І останнє. Коли бачиш депутатські кулачні бої, слухаєш запеклі сварки на телешоу, читаєш брутальну самодіяльність в інтернеті, – може створитися враження, що ми живемо в країні дикої взаємної ненависті й безпробудного хамства. Але насправді наша країна не така, і ми маємо бути серед тих, хто подає її образ в іншому вимірі – вимірі розважливої думки й відповідального слова.
Тих, про кого я говорю, багато, вони є на всіх теренах нашої великої країни, і особлива наша надія на молодь, що небайдужа до долі України.
Popularity: -0% [?]