Данута КОСТУРА
Сімя Ніколайчуків переселилася з Харцизька Донецької області в Гостомель у травні 2014 року, коли неподалік вже почали падати бомби. Залишали рідну домівку поспіхом, беручи тільки необхідне. Правда, якось розмістили у свій «бусик» пральну машину і холодильник – без них ніяк, якщо під твоєю опікою п’ятеро дітей.
Сімя Ніколайчуків не проста – 52-річні Валентина та Олександр взяли на виховання діток з притулків. В їх обов’язки входить їх виховання, піклування про здоров’я – словом все те, чим повинні займатися батьки щодо своїх дітей. Але для опікунів це ще й робота – вони отримують за неї платню. Діти живуть під своїми прізвищами. Вони можуть бути усиновленні іншими людьми.
Діти називають своїх опікунів мамою і татом. Те, що їм затишно з батьками видно відразу – дитина не шукатиме ласки у людей недобрих до неї. А для цих діток, очевидно, є привичним підійти і поставити голову на плече чи коліна тата. За час нашої розмови вони не один раз підходили з запитаннями і зразу ж примощувалися до батька, біля якого було місце.
Як усе починалось
Прошу розповісти, як усе починалося. Пані Валентина говорить, що поштовхом стала розповідь сестри про будинок сімейного типу, який діяв на той час на Львівщині. « Уявляєш, за дітей ще й зарплату платять », – дивувалася сестра. Валентина Ніколайчук тоді працювала дрібним підприємцем ( продавала речі на ринку). Почала вникати у суть, збирати документи, пройшла обов’язкові спеціальні курси підготовки. Сини, яким зараз 32 і 26 років не заперечували. Правда, старший син та чоловік застерегли її про труднощі, які можуть чекати у майбутньому.
Першим був Віталік, 2,5 рочки. Побачивши його « з комочком горя в очах» вже знала, що забере цього хлопчика. Там же невгамовно бігав кумедний 1,5 річний Саша. Виявилося, що вони братики. І Валентина Григорівна взяла їх обох. Невдовзі появилася в них вдома і Женя, якій зараз 15 років. Так у 2006 році почала опікуватися трьома дітьми.
А ще через деякий час додались Настя і Саша – сестричка і братик. Пані Валентина розказує, що спочатку з ними було непросто – дуже гіркими були для цих діток прожиті рочки.
Гостомель
Коли настали у фінансовому плані важкі часи, п. Олександр подався на заробітки у столицю. У Києві заробітчанські справи йшли поганенько. Згодом опинився в Гостомелі. Працедавцем виявився Юрій Прилипко, нинішній голова Гостомеля. З тих пір вже працював у нього.
Ще до війни з Росією, у 2013 році вирішили купити у Гостомелі хату – дерев’яну, зверху обкладену цеглою, площею 63 квадратних метри, з 15 сотками землі. В одній з кімнат була пожежа, так що враження від неї було не найкраще. До того ж там упродовж 4-х років ніхто не жив.
От сюди і перебралася велика сім’я. Невдовзі до них приїхала і сестра п. Валентини з своїми трьома прийомними дітьми – теж втекли від снарядів. Ліжка стояли у три поверхи. А борщу наварювали у каструлі місткістю в два відра.
В якийсь час держава перестала виплачувати гроші на дітей – роби, що хочеш. Валентина з вдячністю згадує допомогу волонтерів, гостомельців, які не полишили їх у біді. Привозили мішками картоплю, моркву, крупи, тощо. Допомагав чим міг старший син.
Потроху життя почало вирівнюватися. Вернулася додому у Харцизьк сестра, яка після поневірянь, яких зазнала, «цілувала стіни своєї квартири».
Це вже не хата, а це гарний будинок
Потроху почали наводити лад у хаті. Юрій Прилипко допоміг поміняти вікна, дав робітника в допомогу на час громіздких робіт. Господар з гордістю показує кімнату, яку він облаштував для дівчаток під дахом. Планує, навіть, там провести душ. Все своїми руками. А руки в нього золоті – від простої печі, яку він так майстерно обклав камінням, не відмовилися б навіть особливо вибагливі.
Але існували проблеми , які вирішити власними зусиллями родина не мала змоги. Однією із головних таких проблем є питання утеплення та енергозбереження , витрати на опалення будинку з огляду на підвищення тарифів значно збільшилися. Родина змушена була заощаджувати кошти шляхом істотного зниження температури у кімнатах з усіма негативними наслідками. Інша, не менш важлива та кричуща проблема – це газова труба, що всупереч всім нормам безпеки проходить всередині будівлі, а не ззовні.
Задля вирішення цих проблем підрозділом Ірпінського міськвиконкому у співпраці з БФ «Карітас-Київ» та підтримкою міського голови було подано заявку та виграно грант у сумі майже 200 тис грн., який надавався БО «Львівська освітня фундація» за підтримки Фонду «Джинджер». Решту коштів, що були необхідні для реалізації проекту, було виділено Ірпінською міською радою. У результаті проведених робіт витрати на опалення повинні зменшитись майже на 40%, а загроза для безпеки її маленьких мешканців зникне.
Хто ще їм допомагає
Подружжя старанно перераховує й інші організації, які допомагали їм за цей період: Ірпінська міська рада, БФ «Карітас – Київ», ГО «Лицарі Колумба», які минулого року дали 10 тис грн. щоб спорядити дітей до школи, у важкий час давали пайки, а цього – завезли на 16 тис гривень будматеріалів. Німецька організація «Самаритяни» щомісяця передає їм харчові пайки. Вони знову згадують добрим словом Ю. Прилипка і гостомельців.
Завдячуючи різним організаціям, всі діти цього і минулого літа відпочили у різних таборах. Усі п’ятеро ( як переселенці), побували у Польщі та Угорщині завдяки організації «Перспектива», завдячуючи БФ «Карітас -Київ» 8 днів відпочивали у християнському таборі в Княжичах, а завдяки БФ Ріната Ахметова – на Арабатській стрілці.
І втома, і радість
У квітні сім’я приросла ще трьома дітьми з Коцюбинського, сестрою і двома братиками – їхніх батьків позбавили батьківських прав. Діти їх прийняли. Вони з гордістю спостерігають, як майстерно робить вправи на перекладині їх нова 11 – річна сестричка Ліза, щиро і доброзичливо сміються разом з новим братиком 8-річним Ванею з балакучого шестирічного Максимка.
Діти показують свої кімнати. В одній їх спить троє, в іншій – двоє, а дівчатка на другому поверсі. Вони привчені до порядку. Кожен вподобав собі якісь обов’язки. Скажімо, Ліза любить кормити курей, яких у них три десятки. А хлопці допомагають батьку у догляді за двома поросятами. Майже викопали картоплю. «Занесли у підвал вже 25 відер»,- хвалиться своїми аграрними здобутками господиня.
Запитую чи важко їм з чоловіком. Каже, що коли проходила курси по підготовці до цієї ролі, їх попереджали про вигорання, яке може у них настати. Минулого року це відбулося. Але допоміг старший син – дав гроші на відпочинок. Вони відвезли дітей на море по путівках, а самі найняли собі будиночок. Приєдналася до них сестра. Цих 7 днів було достатньо, щоб відновити сили. Цього року теж спробували відпочити, але не все склалось так вдало, як минулого року. Та все ж трохи відновили сили.
Щоденна рутинна домашня робота, виклики, пов’язані з вихованням, здоровям кожної дитини, тримання в полі зору їх дитячих проблем і разом з тим підтримка спокійного, здорового клімату у їх великій сім’ї – мабуть нелегка ноша для подружжя Ніколайчуків. Запитую їх про це. Пані Валентина каже, що це її стихія – коли мала чотири рочки, то вже тоді приміряла на себе роль мами.
«Якби ще одне життя дали, я б прожила його так же», – підсумовує нашу розмову Валентина Ніколайчук.
Данута КОСТУРА
газета “Ірпінський вісник” №37 (2781) 9 вересня 2016 року
Popularity: 2% [?]