Сергій Сідько
Ірпінь – шелест листя дубів, пронизливе чисте повітря, впорядковані вулички, творчі вечори, доброзичливі люди, як за цим іноді сумуєш. Дивлячись на сьогоднішній Ірпінь, стає боляче на душі.
Мимоволі задаєш собі питання, чому вирубують дерева? Чому розбиті дороги? Чому відбувається хаотична забудова? Чому не будуються дитячі садки? Чому молодь не знає де можна культурно відпочити? Все більше знаходить сенс свого життя в алкоголі та наркотиках. Чому земельні ділянки замість черговиків отримують люди, які до міста не мають ніякого відношення? І таких «чому» можна перераховувати дуже довго. На багато цих питань можна знайти відповідь. Для цього потрібно лише сісти на автомобіль і проїхати вулицями Бучі.
Відповідь одна – в Ірпені не має такого господарника, як в Бучі.
Коли, шановні мешканці Ірпеня, у нас з’явиться свій Господар?
В цій статі мені хотілося зупинитися на двох проблемах міста, система соціального захисту населення та місцеве самоуправління.
На початку жовтня я мав розмову з спеціалістом центру соціального захисту населення м. Буча, на предмет соціального захисту населення таких категорій населення, як інваліди, самотні люди похилого віку, багатодітні сім’ї, діти –сироти, інваліди та ліквідатори аварії на Чорнобильскій АЕС.
На рівні Бучанського управління праці та соціального захисту, в місті реалізується декілька програм – всеукраїнські, обласні, місцеві. Фінансування цих програм відбувається в основному коштом місцевої ради, але значна частина – це меценатство, благодійні внески місцевого бізнесу.
Згідно цих програм різним малозабезпеченим категоріям громадян один раз на рік надається одноразова матеріальна допомога, інвалідам та учасникам війни, які проходили лікування в стаціонарі лікарні, виділялися пайки та кошти на ліки, центр соціальної допомоги, який є підрозділом управління праці та соціального захисту, надає допомогу «лежачим» та людям з обмеженою рухливістю.
Співробітники центру один, два рази на тиждень навідують таких людей, закуповують продукти, допомагають по господарству. На обліку в центрі 120 таких людей. Міський голова перед службою сформулював завдання, ні одна людина не повинна покинути стіни управління, не отримавши відповіді на всі свої питання. Міська влада не збирається зупинятися на досягнутому, в планах відкриття лікувального відділення для людей, які потребують постійного догляду (в яких немає близьких ), а також облаштування будинку інвалідів. Інваліди потребують спілкування та соціальної реабілітації, повинні отримати спеціальність, яка дозволить їм заробляти на життя.
Вивчається програма, яка реалізована в м. Київ, безкоштовна доставка ліків хворим людям, які потребують допомоги. Не стоїть в місті осторонь і «Червоний хрест», забезпечення продуктовими наборами інвалідів, хворих на туберкульоз, постійне постачання одягу малозабезпеченим та багатодітним сім’ям і тому подібне. Для реалізації цих програм Червоний хрест активно працює з благодійними фондами, приватними структурами, стукає у всі двері. Ці програми неможливо було реалізувати без зваженої політики місцевої влади у підборі кадрів для цієї сфери. На фоні активної діяльності Бучанського управління, Ірпінь виглядає дуже сіро. Наше місто має такі ж структурні підрозділи, як і Буча. Чому ж вони так пасивно працюють?
Думаю нововибрана влада повинна детально проаналізувати стан справ у сфері соціального захисту населення, взяти на озброєння позитивний досвід Бучі та інших міст, які досягли позитивних результатів . Думаю, однією із причин цього, є помилкова кадрова політика.
Друга проблема, на якій хотілося зупинитися – проблеми місцевого самоуправління. Ні для кого не таємниця, що місцева влада на протязі останніх років бездіяльна і займалася в основному вирішенням особистих проблем. І результат, як говориться «на лицо». «Убиті» дороги, злочинна роздача землі, точніше, продаж землі, протизаконна забудова, обшарпані будинки, зношені комунальні мережі, темні вулиці, звалища сміття, відсутність духовно-культурного відродження міста, перелік можна продовжувати.
Місто дійшло до межі. Який вихід? Це питання піднімалося на проводі Ірпінської міської організації Народного Руху України. Відповідь однозначна – відродженння органів самоорганізації населення. Це можуть бути будинкові, вуличні, окружні комітети мікрорайонів. Основні завдання цих комітетів: сприяння реалізації рішень міської ради, виконавчого комітету – організація виконання рішень зборів, громадських слухань, здійснення заходів із соціального захисту мешканців, які об’єдналися в комітети, організація робіт із благоустрою, озеленення, поліпшення санітарного стану території, ремонту доріг, охорони пам’ятників історії і культури.
Міська рада передає органу самоорганізації населення відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для реалізації зазначених повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Комітети самоорганізації населення наділяються повноваженнями відповідно до ст.14 Закону України «Про органи самоорганізації населення».
Органи самоорганізації населення повинні стати двигуном масштабних перетворень у місті, це той важіль, через який кожен член Ірпінської громади зможе контролювати та впливати на процеси в місті. Успіх цього процесу повністю залежить від активності членів громади, оскільки влада якщо і не буде чинити опір, то, у крайньому разі, не буде сприяти створенню комітетів. Кому потрібні органи, які будуть контролювати їх діяльність, заважати реалізації сумнівних проектів.
На закінчення, мені хочеться звернутися до Вас, шановні ірпінчани. Наближаються місцеві вибори, результати яких дадуть відповідь, в якому напрямку місто буде рухатися наступні 4 роки. Закликаю Вас, друзі, бути відповідальними, коли будете ставити галочку у виборчому бюлетені, напроти того чи іншого кандидата чи партії.
Хай Вам щастить.
Біографічна довідка.
Народився 7 червня 1962 році в м.Ірпінь.
Освіта вища, технічна.
Після закінчення в 1977 Ірпінської восьмирічної школи №10, навчався в Ірпінському індустріальному технікумі, на відділенні «Обробка металів різанням».
Після закінчення технікуму в 1981 році, проходив службу в лавах Радянської Армії .
З 1983 по 1988 роки працював технологом на Ірпінському заводі «Ірпіньмаш». Паралельно навчався на заочному відділенні Київського політехнічного інституту – факультет «технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструмент ».
З 1988 року по 1996 рік працював: програмістом в лабораторії верстатів з ЧПУ, завідуючим даної лабораторії Ірпінського індустріального коледжу.
З 1997 по 1999 роки завідуючий виробництвом на приватному підприємстві.
З 1999 року по теперішній час приватний підприємець. Основний вид діяльності – поліграфія.
Одружений, має сина.
Член політичної партії Народний Рух України з 2006р, заступник голови Ірпінської міської партійної організації.
Popularity: 3% [?]