Юлія Бережко-Камінська
Відколи людина заговорила, відчула прагнення донести до інших інформацію у вигляді тексту – з’явилася потреба у діяльності, без якої і сьогодні не уявляємо повноцінного діалогу між автором і читачем. Швидко змінюються часи, народжуються і вмирають імперії, народи, мови, культури, професії, ця ж сфера людської діяльності з роками лише набуває свого значення і важливості. Редактор — як у традиційному розумінні, так і в численних новітніх варіаціях протягом сотень і сотень років залишається в усьому світі однією із найпривабливіших і найпрестижніших професій. Бути редактором – означає не лише обертатися в інтелектуальних та мистецьких колах, мати насичене та змістовне життя, можливість бути причетним до створення багатьох видів друкованої продукції, а й брати безпосередню участь у такому сакральному акті як народження Твору.

Професія редактора здавна овіяна романтичним ореолом, як і особливим шанобливим ставленням до її представників. У давньому суспільстві редакторський досвід зосереджувався в мудрості наших предків. Зберігачами народних традицій виступали жреці, вчителі, провидці та інші люди, наділені повагою і довірою колективу. Вони були хранителями слова і здійснювали те, що сьогодні можна назвати редагуванням – відсіювали незначне і зберігали цінні історичні і жанрові факти. При цьому вважалося, що доповнювати усні тексти можна, але змінювати підтверджене досвідом і ціною багатьох жертв, не допускалося. Також у процесі редагування брали участь незчисленні покоління митців, релігійних і політичних діячів, які безліч разів відтворюючи усні тексти, поступово відшліфовували їх, доводячи до доступних на той час форм досконалості.

Потім, із початком книговидання, редагування перейшло до рук так званих  «справщиків», які виконували одразу обов’язки коректорів і цензорів (державних і церковних). Проте ця діяльність була далеко не кожному під силу: найчастіше «справщики» мали недостатню підготовку, допускали чимало помилок і різноманітних викривлень. Збереглася царська Грамота, за якою виправлення церковних книжок у московському Печатному дворі доручалося іноку Троїце-Сергієвого Монастиря Арсенію Глухому і священнику Івану Клементєву Насєдкє тому, що попередні справщики «едва азбуке умеют… не знают, кои в азбуке письмена гласныя и согласныя и двоегласныя… Священная же философия и в руках не бывала. Божественныя же писания точию по чернилу проходят, разума же сих не понудятся ведети».

Потреба у професіоналах з видавничої справи існувала завжди, не зважаючи на те, що зміст понять “видавець”, “редактор” змінювався відповідно до вимог, які виникали на тому чи іншому етапі розвитку, як і варіювався перелік і характер професійних  вимог. Однією із головних, як і сотні років тому, так і сьогодні, залишається бездоганна грамотність редактора, розуміння суті твору, над яким він працює, знання усіх законів фахового редагування. «Коли б не наші редактори, то багато авторів просто не могли би на світ показатися зі своїми творами: їх висміяли би…», знаходимо у записах О. Маковея «З життя і письменства».

Сучасний редактор – це фахівець видавничої справи, від якого вже вимагається уміння проектувати і конструювати видавничий продукт, бути безпосереднім організатором і керівником його створення і розповсюдження. Професійної підтримки редакторів (літературних, технічних, художніх тощо) сьогодні потребують редакції газет і журналів, теле- та радіокомпаній; рекламні компанії та відділи; організації, агентства, фірми, підприємства, окремі особи, які мають право здійснювати видавничу діяльність; державні органи законодавчої та виконавчої влади; науково-дослідні або бібліотечні установи; маркетингові відділи крупних промислових підприємств; органи масової та спеціальної комунікації. Звичайно ж, фахівець також може заснувати і власне видавництво.

Інформаційна ера, як науковці іменують наш сьогоднішній час, знаменується значною кількістю задіяних у виробленні, структуруванні, зберіганні та розповсюдженні інформації фахівців. За широким розповсюдженням інформаційних технологій відбувся помітний сплеск й у видавничій діяльності. Не дивина, що нині не те що невеликі населені пункти, а й навіть звичайні навчальні заклади мають свою газету чи журнал, час від часу випускають альманахи, колективні збірники тощо. З кожним роком відкриваються все нові приватні друкарні і видавництва, які на високому технологічному рівні виконують  різноманітні замовлення – від календариків до дорогих подарункових видань. Усе це піднімає планку і у вимогах до підготовки редактора. Сучасний фахівець – це не просто помічник автора у виданні книжки чи керівник видання, а одночасно і менеджер, і організатор, і психолог, і стратег, і критик…

«Однак сьогодні професія редактора не тільки переживає період суттєвої трансформації, а й перед нею постають нові вимоги і завдання, – розповідає директор видавництв «Академвидав» і «Академія», кандидат філософських наук, доцент кафедри видавничої справи та редагування Київського національного університету імені Тараса Шевченка – Василь Іванович Теремко. – Останнім часом у суспільстві починає культивуватися думка, що книгу може видати будь-хто і будь-як. І саме в цьому я бачу джерело проблем. Відповідь треба шукати у зниженні кількості людей, які читають книгу. Основна причина в тому, що останнім часом видавець пропонує низькоякісну продукцію, яка не тримає у своєму інформаційному, інтелектуальному, енергетичному і духовному полі читача. У видавничій сфері авторам і редакторам доведеться боротися за увагу людини, у простір вільного часу якої інтенсивно вторгається телебачення, Інтернет. Однак книга ніколи не може втратити свого місця у просторі буття людини, оскільки ми є продуктами писемної культури і основним символом писемної культури є книга, і тільки за рахунок і завдяки вдумливій роботі з книгою людина набирається сили і компетенції і виборює простір у конкурентному середовищі для себе».

Для того, щоб бути гарним редактором, треба обов’язково мати відповідну освіту, – переконані студенти кафедри видавничої справи і редагування (КНУ ім. Т.Г.Шевченка), Марія Кондратьєва і Юрко Нечипоренко. «Саме через те, що люди вважають, що необов’язково мати якісь спеціальні знання і беруться за виготовлення книжок, у нас є так багато прикладів, на яких вчимося, як не треба робити».

А за прикладами і справді далеко ходити не треба. Вікторія Осташ, – поетеса, член Національної спілки письменників України, педагог, керівник київської літературної студії «Перехрестя», автор і редактор в одній особі, знає ціну якості книги. І те, яка роль у цьому її редактора. «Зовсім нещодавно я заходила в районну бібліотеку, хотіла взяти книжку якогось сучасного прозаїка. Знайшла, відкрила… (це була книжка відомого автора і відомого видавця) і з жахом помітила, що там уже рукою якогось читача були внесені правки! Кому захочеться читати таку книжку? Технічних казусів теж багато. Не рідкість книжки, де зшиті зошити потрапляють в одне видання з різних примірників, а тексту, який би мав бути посередині, немає. Або перегортають деякі зошити догори ногами. Якось один із братів Капранових розповідав, що автору порадили у процесі роботи змінити прізвища героїв. І доручили початківцю-коректору це зробити. Він у половині книжки змінив, в іншій – ні. Тому півкнижки головні герої – Джесіки, Майкли, а потім враз – Марійки, Івани. І сміх, і гріх. Усе це ще раз доводить про необхідність отримувати фахову освіту і постійно над собою працювати, а не без відповідних знань і умінь рватися туди, де більше платять».

Інша тенденція сьогодення – поява принципово нових авторів, стиль письма яких, образність та ідейне налаштування помітно відрізняються від попередників. Знайти серед них справжні таланти, зуміти допомогти їхньому становленню і розкриттю, підготувати аудиторію до сприйняття їхніх творів, не втратити свого читача, і – головне – творити справді якісний продукт – під силу лише редактору-професіоналу. Адже чим вищий освітній і культурний рівень редактора, видавця і відповідно, видавництва, очолюваного ними, креативність і професійний запал, тим впевненіше ця організація протистоїть усім економічним негараздам сьогодення, тим активніше навколо такого осередку гуртуються цікаві автори і небайдужі читачі. Чи під силу молодому спеціалісту без відповідної фахової підготовки вийти на такий рівень?

Професія, як стверджують психологи, – основний засіб матеріального і духовного існування, джерело насолоди і творчого натхнення. Обрана відповідно до своїх природних нахилів і устремлінь, вона наповнює життя людини особливим смислом і радістю. Професія редактора існуватиме до тих пір, допоки житиме слово. Не зважаючи на будь-які зміни зовнішнього образу носія інформації – глиняних дощечок, пергаментів, паперових книжок, цифрової техніки, – суть справи залишатиметься тою ж, тому люди з професійним умінням роботи зі словом застосування своїм знанням знаходитимуть завжди.

Обираючи майбутню професію, важливо усвідомлювати, що свої труднощі, як і приємні сторони, є на будь-якому шляху і в будь-якій професійній галузі. Проте кожен із вас, визрівши і сформувавшись як особистість і фахівець, може на своєму рівні вплинути на ситуацію і вже самому закладати ті зерна, які у свій час обов’язково дадуть щедрий урожай, у даному випадку, на «видавничій ниві».

Popularity: 16% [?]