Данута КОСТУРА
Ці слова вимовив боєць Олександр Животовський, який проходить зараз курс лікування в Ірпінському госпіталі. Коли почалася анексія Криму, пішов у військомат.
– Добре, що ви прийшли, ми вам подзвонимо, – сказали Олександрові.
Чекав 2 тижні. Не подзвонили. Взнавши, що миколаївську частину направляють у Крим, поїхав разом з 10-ма друзями у Миколаїв. Тиждень у частині – і різні блок-пости на кордоні з Кримом у Херсонській області.
У травні Олександра перекинули під Донецьк, потім в Ізюм, базовий табір АТО, а звідти на зачистку від терористів Красного Лиману. Потім бої за блок-пости під Словянськом. Згодом перекинули на кордон з Луганською областю і Росією. Там пробув півтора місяці – з червня до середини липня.
Це були важкі часи. З одного боку російські «гради», з іншого – терористи. Відрізані від допомоги, наші десантники пройшли випробовування не тільки вогнем, але й нестачею води, харчів. Воду приходилось набирати з водойм під прикриттям танку. Двічі з одного місця не брали– не були впевнені, що терористи потім її не отруять, чи не влаштують засідку.
Місцеве населення було вороже налаштоване до нашої армії. Ці люди були з тих «патріотів», які у березні клали своїх дітей під колеса наших бетеерів, не даючи проїхати до кордону нашій армії. Ось таких «героїв» виховала російська пропаганда. Тому за допомогою щодо харчів звертатися до них було небезпечно. Інколи, коли дозволяла ситуація,підсобляли їжею наші прикордонники
Олександр знає тепер яке на смак м’ясо гадюки. Їх багато в українських степах. А от м’ясо вужа смердюче, – ділиться він своїм кулінарним «надбанням». А ще, яка на смак пшениця, вилущена безпосередньо з колосків.
11 липня батальйон перекидали у Зеленопілля. Бетеер, на якому він їхав, зламався і їх відбуксирували на ремонтну базу. А інших хлопців в цей час накрило «градом». Це була одна з найбільших наших втрат. На ремонтну базу почали звозити поранених і загиблих. Він звантажував з машини понівечені тіла молодих людей, які ще кілька годин тому сміялися, розмовляли. І не витримав – стало зле.
Олександр каже, що було багато ціленаправлених наводок – представники «п’ятої колони» не дрімають. Було так, що вийшовши згідно команди у задану точку, вони тут же попадали під щільний вогонь з боку ворога. Часто наші бійці залишалися живими лише тому, що самовільно змінювали маршрут. А потім виявлялося, що уникли засідки
Олександр повинен був йти у відпуску ще у травні. Та не виходило. У ремонтному таборі, де лагодили його бетеер, були журналісти з ICTV, яких його відділення супроводжувало до Маріуполя. У військовій частині в Миколаєві здав автомат. Перебування у сирих весняних окопах далося взнаки – почали сильно боліти ноги, крутити коліна, додалися болі у шлунку. Направили на лікування. Попросився саме в Ірпінський госпіталь, поближче додому.
Олександру Животовському 26 років. Народився у Бучі, закінчив третю школу, Немішаєвський технікум. Проходив строкову службу в Збройних силах України. Згодом поступив у Харківську національну юридичну академію ім.. Ярослава Мудрого . Провчився 2,5 роки і перевівся на заочне відділення. На Майдані пробув січень і лютий. Ті 10 друзів, з якими записувався у військо, звідти, з Майдану. Всі воюють. З деякими втратив зв’язок.
Він воює у 79-й десантній аеромобільній бригаді. Там, в основному, контрактники. Пощастило з командиром батальйону. Як виявилося, цих хлопців готували до зачистки Майдану, сприймання якого у них досі негативне. Але вони гідно і мужньо захищають Україну від посягань на її цілісність. Ще пів року тому Росія була для них близькою. Зараз – це не брати. Вони вважають, що в нас може бути різне бачення, але ми самі розберемося у своїй країні.
Олександр змужнів не тільки фізично. Коли зайшов у редакцію високий, статний,красивий молодий чоловік, здалося, що колись наші шляхи десь перетиналися. Виявилося, що разом були у Мигалках (Бородянський район), селі, де поховані бійці УПА і де стоїть єдиний у центральній Україні пам’ятник воїнам УПА. Щороку туди на Трійцю і Покрову приходять поклонитися небайдужі люди. Тоді там була доволі численна група молодих людей. Вирізнила поміж них дуже радикального у своїх судженнях хлопця, який користувався авторитетом у своєму колі. Невдовзі зустріла його з друзями в електричці. Ніяких інших суджень його юнацький максималізм не сприймав. Часто згадувався в подібних обставинах. І от такі зміни.
Олександр говорить спокійно, твердо, розсудливо. Він пізнав ціну життя, ціну людей. Деякі з призовників відмовляються служити на передовій. Їх, як правило, відправляють у тил – такі хлопці ненадійні, на них вже не можна розраховувати у бою.
Говорить, що наша армія зробила надзвичайний прогрес за пару місяців.
Вернувшись додому, не побачив що щось змінилося – все ті ж корупція, дерибан, збагачення. Навіть відсотки за кредити, які бійці взяли перед війною,їм нараховують. Він дивується, як, скажімо, можуть хлопці випивати десятки пляшок пива щовечора, краще б за ці гроші купили пайок для солдата, який воює за них. «Не всі повинні бути на фронті, але всі повинні працювати на перемогу, бо ця війна постукає у двері до кожного, якщо не похоронкою, то мінометним вогнем», – сказав Олександр.
Він хотів би бачити якісні зміни у суспільстві. Наразі, їх не видно. Ці хлопці, які проливають кров саме за ці зміни, вже не допустять, щоб все залишалось так, як було. Формується особлива когорта людей, до якої суспільство буде зобов’язане прислухатися.
Данута КОСТУРА
Popularity: 6% [?]