Мирослава СВИСТОВИЧ: «Давали мені 2 000 000 $ »


Інтерв’ю з колишнім міським головою Ірпеня


Чим зараз займаєтесь?

Аспірант Національної академії державного управління при Президентові України.

А більш детально про себе?

В моєму особистому житті нічого не змінилося. Я заміжня, мама двох дітей. На жаль, як і раніше, проживаю в однокімнатній квартирі, машини не маю. Відверто кажучи, мені трохи ніяково про це говорити, тому, що далеко не всі розуміють, як людина, яка, нехай і не довго, була при владі, не взяла собі хоча б земельної ділянки. Дехто навіть в очі мені каже, що це не нормально, підозрюю, що багато з тих, хто читатиме ці рядки, подумають теж саме. Звісно не без того, щоб я не планувала покращити умови проживання своєї родини, адже я мама і, в першу чергу, думаю про своїх дітей.

Але коли я ішла на посаду міського голови обіцяла, що візьму собі земельну ділянку в порядку земельної черги, в якій я на той час була десь трьохсота.

Планувала затвердити Генеральний план міста, де будуть визначені зони житлової забудови, та почати надавати земельні ділянки згідно з чергою і, собі в тому числі. Але сталося все не так, як я планувала. Депутати тричі проголосували проти затвердження Генерального плану тому, що планомірна забудова та надання земельних ділянок черговикам не узгоджувалися з їхніми планами тотального дерибану.

В результаті я опинилася в стані війни не тільки з депутатами, які нарікали на те, що за півроку депутатства нічого «не заробили», але й в стані війни з прокуратурою, СБУ, судами, вищестоящим керівництвом, які всі хотіли землі. Губернатор Київської області Віра Улянченко дала вказівку обласному КРУ будь-якою ціною знайти на мене «ЩОСЬ» і посадити.

Я дізналася про це після того, коли мене уже зняли з посади, але зрозуміло, що в таких умовах (повертаючись до моїх житлових умов), якби я взяла собі безкоштовно хоча б сотку, мене б давно запроторили до в’язниці, як зробили з багатьма моїми знайомими мерами та головами районних адміністрацій.

Діти вже більш-менш дорослі, як вчаться, ким хочуть бути?

Мій син Ярослав у цьому році закінчує одинадцятий клас. Не можу похвалитися, що він дуже добре вчиться (лінується)… Але тим не менше минулого року був переможцем обласної олімпіади з інформатики, і в цьому році зайняв перші місця на міських олімпіадах з програмування та інформатики та третє місце на олімпіаді з економіки. Планує вступати до політехнічного інституту. Донька Лада – учениця восьмого класу. Вона часто міняє свої вподобання щодо можливих професій, остання з них – кухар. Я не ставлюсь до тих батьків, які мріють, щоб їхні діти втілили в життя їх нереалізовані амбіції. Тому спокійно і з повагою ставлюся до будь-якого вибору моїх дітей, адже головне, щоб вони були щасливими.

Чи згадуєте ірпінське політминуле? Щоб змінили, якби час повернувся назад?

Це, як ви кажете, «політминуле», довго не відпускало мене. Я прагнула відновлення справедливості. Два роки поспіль жила одними судами, які чотири рази приймали рішення про поновлення мене на посаді, а потім вищестоящі інстанції їх скасовували. Спочатку суди відбувалися досить часто, але потім перерви між призначенням справ до розгляду ставали все довшими. Останнього судового розгляду довелося чекати більше двох років з 2010 до 2013.

Загалом суди тривали шість років. Сам цей факт є великим порушенням з боку судової системи, що є підставою для звернення до Європейського суду. Та я не впевнена, що буду робити це. Тому що не можливо рухатися далі, постійно чіпляючись за минуле. Потрібно зробити висновки та іти далі.

Які висновки зробила я? На жаль, те що відбулося зі мною, є закономірним явищем у тій системі, в якій ми з вами живемо. Чи могло бути інакше? Так, звісно, могло, якби я погодилася на пропозицію депутатів брати участь у дерибані міста, до речі в дуже вигідних співвідношеннях: 30 відсотків мені (зазвичай голови отримують 25) та 70 відсотків – їм. З цих 30 відсотків я мала би задовольнити членів моєї команди, поділитися та заручитися підтримкою вищестоящого керівництва, прокурорів, судів і т. п. Але чи такої влади хочуть люди?… І точно, ніхто з кандидатів не обіцяє цього своїм виборцям…

Ні, нічого не можна було змінити… Коли ти потрапляєш у систему, треба грати за її правилами, або вона виплюне тебе. Так сталося зі мною…

Коли мені починають розповідати про мої помилки, а таких повірте є дуже багато, і розмова зазвичай починається так: ось якби тоді ти взяла мене заступником…, то я розумію, що ця людина, або повний неадекват, або такий же дерибанщик, як ті, що мене зняли. Вона наївно вважає, що я просто не змогла домовитися з депутатами про розподіл, а ось вона — змогла б…

Система не міняється на рівні міста, на жаль. Помаранчеві, які прийшли до влади, нічого не зробили для цього. Спочатку Юрій Луценко, який на той час займав посаду міністра МВС, намагався допомагати мені.

Як відомо, нагодована земельними обіцянками Верховна Рада прийняла рішення про позачергові вибори в Ірпені на другий день після мого зняття з посади. Юрій Луценко мав приїхати підтримати мене, але коли Губський (права рука Ю.Тимошенко) сказав йому: «Це не твоя територія — не лізь», Юра подзвонив, і сказав, що йому терміново треба за кордон. А місто вже було обвішане плакатами про зустріч з ним… В результаті Свистович стала «брехухою»…

Цей приклад я привела для того, щоб показати, що помаранчеві, прийшовши до влади, стали жити не за законом і правилами моралі, а «по понятіям» — точно так само, як і їхні попередники.

Не відбулося зміни системи влади на верху, тому всі мої намагання і мрії про чесну владу в Ірпені були приречені.

Та все ж, я ні про що не шкодую. Адже я подолала той міф, що не можливо виграти вибори без грошей, і що вибори виграють лише негідники та казнокради. Це дуже важливо, щоб люди знали, що чесна влада — може бути і, що чесні люди — можуть перемагати. Тим, хто до цього часу не вірить, що я нічого не вкрала, не привласнила (навіть не взяла земельної ділянки, що було б законно), запрошую до мене в гості. Наперед попереджаю, в квартиру не запрошу, тому, що в однокімнатній квартирі занадто мало життєвого простору, щоб приймати чужих людей, а в дворі на лавочці можемо поспілкуватися.

У вас складні стосунки з колишніми побратимами. Один з них вас інакше як «bitch» не називає. Причина такої ненависті?

За 10 днів до закінчення строку реєстрації суб’єктів виборчого процесу, я залишалася без партійного осередку. Як відомо балотуватися в депутати можна було лише за партійним списком. В терміновому порядку довелося шукати дві партії, щоб створити з них виборчий блок «За чесну владу». Ірпінську організацію однієї з них очолював С.Куцебаценко. Так він потрапив третім номером у виборчий список місцевого блоку «За чесну владу». Першою була я, другим номером, той, хто дозволяє собі висловлюватися, як ви сказали, на мою адресу — Віктор Бархоленко.

Як показало життя, ні один, ні другий не користуються авторитетом у виборців, їхні політичне життя закінчилося на тих виборах, нікого з них більше не обрали депутатами, хоча вони балотувалися. Тому Куцебаценко насправді ніколи не був моїм побратимом, йому просто пощастило в житті.

Чого, дійсно, не скажеш про Бархоленка. Ми довгий час працювали разом, намагаючись захистити від знищення ліси ірпінського регіону. Коли губернатором Київської області став Євген Жовтяк, я очолила Комісію ОДА щодо перевірки законності використання земель в Київській області, В.Бархоленко був моїм заступником. Було зроблено дуже багато. Підготовлено пакет документів та подано від Київської ОДА заяву до суду про скасування рішення Ірпінської та Бучанської рад про переведення лісових земель до категорії житлової та громадської забудови.

Я дивувалася, коли деякі виборці казали: «Ми б проголосували за «Блок за чесну владу», якби там другим у списку не був В. Бархоленко, і вже зовсім я не могла повірити, коли мені казали, що «правдолюбство» Бархоленка насправді лише помста Бучанському голові А. Федоруку, з яким вони спочатку дружили, але стали ворогами через те, що останній, щось там йому не дав.

Не знаю, що там з Федоруком, але зі мною сталося саме так. Бархоленко зажадав посади заступника. На жаль, депутати не погоджувалися затвердити його кандидатуру, виставляючи за аргумент те, що він не має вищої освіти. Я запропонувала йому для початку очолити управління, попрацювати деякий час, ознайомитися з господарством, а коли депутати звикнуть до нього, знову спробувати подати його на посаду заступника. Але Бархоленко повівся не як розумний чоловік, а як маленьке дитя, якому не дали бажану іграшку. Він став воювати зі мною. Більшість брудної та підлої роботи було зроблено саме ним…

І вас зняли…

Я вже сказала, що основна причина – земля. Пригадую на колегії обласної адміністрації піднімає мене губернатор Віра Іванівна Улянченко та каже: «Свистович, скажіть нам, чого це ви не даєте бізнесу в Ірпені розвиватися, чого не даєте будувати?» Я їй відповідаю, що ми курортна зона, у нас дуже складна процедура знесення дерев під будівництво. А вона мені: «У вас, що на корпусах піонерських таборів сосни ростуть? Ось Туреччина вся забудована, а в них теж курортна зона!» Я їй спокійно відповідаю: «Віро Іванівно, так у Туреччині курортним ресурсом є море, а у нас ліс». Звичайно, вона виставила себе не в найкращому світлі. Багато людей потискали мені руку після колегії, а хтось запитував, хто вона, ця Свистович, що сперечається з губернатором.

Цього ж дня мені привезли два мільйони доларів за те, щоб я дала можливість забудувати заплаву (сказали з губернатором усе погоджено). Я відмовилася їх взяти. Не виключаю, що це могла бути і підстава.

Були й інші причини. Так, у пана Сотнікова були бізнесові інтереси щодо мого зняття, як власника автотранспортного підприємства. Адже мною було створене підприємство (вже було виділено кімнату в ЖЕКУ для його розміщення, яке мало забезпечити пенсіонерів, так званими, соціальними картками, щоб вони та інші пільговики мали б розраховуватися в громадському транспорті за проїзд. Тоді б всі пенсіонери, а не два на автобус, могли б їздити безкоштовно, а автотранспортне підприємство отримувало б відшкодування з державного бюджету, в розмірі фактично наданих послуг, а не в розмірі захмарних, невідомо звідки взятих сум.

А щодо Анатолія Мороза, то думаю, окрім власного інтересу, такого як у всіх інших депутатів, він іще виконував волю Петра Мельника.

Після звільнення погрози та спроби підкупу припинилися?

Погрози продовжувалися, адже я оскаржувала в суді своє звільнення. Тривалий час мені доводилося жити в супроводі охорони. Зважаючи на те, що пізніше зробили з родиною мера Броварів Антоненка, я розумію, що охорона була не зайва. Як казав свого часу один з класиків марксизму, не має такого злочину, на який не піде капіталіст заради 300% прибутку. Як ви думаєте, скільки відсотків приносила Ірпінська земля, якщо її брали безкоштовно?

Як ви оцінюєте сучасне життя приірпінської опозиції? Є думка, що вона взагалі відсутня, і слугує лише ширмою для безпечної крадіжки народного добра? Як пластиковий пакет в руках кишенькового злодія.

Я б хотіла уточнити, хто у нас опозиція в Ірпені? До кого опозиція?

Якщо ви маєте на увазі окремих депутатів — то, мабуть, слід подивитися не тільки на їхнє голосування, але й на те, скільки земельних ділянок на себе, своїх родичів та на свої фірми, вони отримали — і все буде зрозуміло.

Щодо громадських активістів, то багато з них роблять багато хороших справ. У окремих сферах громадське життя в Ірпені ніколи не було так розвинене, як зараз. Але проблема в тому, що в багатьох випадках, такий розвиток став можливим завдяки фінансуванню з боку деяких місцевих політиків від будівельного бізнесу. Що все частіше виглядає, як банальне обслуговування окремими громадськими активістами політичних інтересів цих «спонсорів»…

Що думаєте про сучасну Ірпінську владу?

Що я можу думати про міського голову, якому чотири дні малювали перемогу за закритими дверима в ТВК, виставивши руками «Беркуту» за двері приміщення ТВК усіх кандидатів, журналістів, спостерігачів, довірених осіб?

У результаті В.Скаржинський — мер, а Карплюк, якого я знаю набагато раніше, ніж Петро Мельник, який протягував його на виборах, програв. В. Карплюк був моїм студентом. Він очолював створену мною молодіжну організацію УРП «Молодь за Марчука»… Через десять років він знову з’явився у моєму житті просити підтримки на виборах. Він сказав: «Мирославо Богданівно, я тоді зник, тому, що не бачив для себе перспективи у вашій організації, для того, щоб чогось добитися, треба пристати до когось, хто може тобі дати перспективи». Звісно, що Петро Мельник і провладні молодіжні організації відкривають більш широкі перспективи, ніж якісь (все життя опозиційні) УРП. Це життєва позиція, цього молодого чоловіка, яку він не приховує.

Не думали знову повернутися до активної суспільної діяльності?

Думала, але поки ще не наважуюсь, тому, що це велика відповідальність з одного боку, та тяжка і невдячна справа — з іншого.

А взагалі залишити Україну?

Звісно, буває у хвилини відчаю… Але загалом я оптиміст… Вважаю, що ми зможемо зробити кращим життя в Україні…

Спілкувався Сергій ІВАНОВ “Громадянське суспільство

Popularity: 4% [?]

1 коментар до "Мирослава СВИСТОВИЧ: «Давали мені 2 000 000 $ »"

  1. В цілому і Мирославу Богжданівну і Віктора Михайловича знаю давно і навіть важко сказати, кого давніше.
    Щодо цього інтерв’ю – в цілому зрозуміло правктично все. Але пані Мирослава чомусь забула сказати, що сама вона втратила довіру і підтримку ірпінців, й того ж Бархоленка не тому, що не дерибанила землю, а в першу чергу тому що сама не хотіла тої підтримкуи. Гляньмо й самі, чи згадаймо, ким вона обсадила владні кабінети в Ірпінській мерії. Скільки з них було дійсно впливових і знаних в нашому місті людей? Як вона сама повелась з тими, хто її підтримував і працював на обрання, як той же Бархоленко? Я не хочу сказати, що вони конче мади посісти керівні посади, але… Скажім чесно, чи справді те управління містом Мирослави Богданівни було проваджене руками й головами ірпінців?
    Розумію, що може вона сказати, що і я ображений на неї. Десь, трохи, є й таке, але я не претендував на керівну посаду! Я хотів виконувати технічну роботу, але із списку претендентів (так мені розповіли) моє прізвище пані Мирослава викреслила власноруч.
    А ще я знаю таке, що інтерв”ю брав журналіст, який працює на панів Лисенка та Бартківа, а вони отримують гроші від Карплюка і Федорука. Тож випади проти Бархоленка легко прочитуються за латинським cum profundis.
    Я тут розходився на цілу статтю, але таки не зовсім об’єктивні ви були в інтерв’ю, пані Мирославо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code