Кирило Стеценко – український скрипаль, композитор, культуролог, музичний і телевізійний продюсер, педагог і громадський діяч, автор монографії «Стратегія культури України» оцінив здобутки та втрати доби незалежності, розповів про роль культури в процесах розбудови держави та нації.
Пане Кирило, як Ви оцінюєте здобуття Україною незалежності?
Наша незалежність – це великий дар Божий. Більшість людей на планеті напередодні означеної події повністю не могли передбачити усього того. Хоча тоді був парад суверенітетів, і першими відійшли Балтійські країни. Також була Чорнобильська катастрофа, яка фактично стала сигналом, що надав людям сміливості. З’явилася екстремальна загроза, на рівні життя і смерті, що пробудила націю і її духовних провідників, політичних лідерів, громадських діячів. Коли на карту було поставлено життя, то передовсім покоління, яке мало дітей, а також творча інтелігенція пішли ва-банк: стали сміливими, не боялися ризиків, втрати свободи.
Особисто мене тоді вразили дуже радикальні і сміливі виступи письменників і громадських діячів І.Драча, Д.Павличка, Б.Олійника. Подібні промови буквально збурили націю! Причому всі ж розуміли, що СРСР рано чи пізно розвалиться, але коли це станеться ніхто не знав. Тож це і була головна несподіванка для всіх.
Здобувши незалежність, Україна отримала дар Божий, підготований поколіннями попередників – дідів та прадідів. Його прагнули сотнями років і нарешті це сталося. Насправді, заборонена ідея незалежності вкоренилася у підсвідомості людей, а референдум про здобуття незалежності 1991 року показав наскільки глибоко це вкорінене. Таємне стало явним.
Проте 22 роки української незалежності – це не лише роки здобутків, а й втрат. Темпи нашого розвитку по відношенню до Європи не є випереджальними, а прогресуюче відставання лише збільшується. Це дуже загрозливий симптом, головна причина якого лежить не у сфері політики чи економіки, а у сфері культури.
Які враження Ви пережили під час тих буремних подій?
Добре пригадую ті події: наслідки референдуму 1 грудня були для мене найщасливішим днем життя. Я був просто вражений, що така велика кількість українців проголосувала за незалежність! Це був шок і величезна несподіванка, що понад 90% населення підтримали зазначену ідею!
Яке значення у цих процесах відіграла культура?
Культура – це те, у що ми віримо; це те, як ми звикли діяти у стереотипних ситуаціях; це все те, що робимо і можемо не пояснювати «чому?». Бо ми так зробили і всі так зроблять. Якраз отой грудневий референдум був дуже серйозним тестом на глибинні культурні цінності українців. Він підтвердив, що цінність свободи дуже глибоко вкорінена у нашій свідомості. Свобода – це абсолютна річ, яка стосується існування людини як людини, що не є рабом, є вільною і сама вирішує як їх жити.
Взагалі, моя особиста думка така, що сутність державної незалежності криється насамперед в культурі, а не в економіці. Держава покликана захищати народ не тільки на фізичному рівні – завдяки збройним силам. Її справжня мета – захист культурної самобутності, віри, мови, способу життя і думання.
Ви пригадайте що захищали і за що помирали українські козаки: за віру і звичаї. Навіть, не так за землю і людей. Тобто ми говоримо про цінності, які є квінтесенцією культури.
Чому ж сьогодні чимало українців перестають цінувати здобутки незалежності?
Рівень національного самоусвідомлення українців не є настільки високим, як би це мало бути у ХХІ ст. Причому це стосується не тільки широких народного загалу, а й управлінської, політичної, економічної еліти. В тому найбільша проблема: чи усвідомлює ця еліта рівень відповідальності, чи розуміє сутність і засади того, за ради чого існує державність. Все починається з подібного усвідомлення.
Чи є якісь інституції, що повинні розвивати рівень національного самоусвідомлення, національної культури?
У будь-якій нормальній державі це є функції інститутів освіти, виховання, культури, національної церкви, ЗМІ. Культура – це всезагальна система, що проникає у всі сфери життя. Культуру можна порівнювати з нервовою системою в організмі людини, яка в нормальних державах функціонує і розвивається абсолютно органічно. Звісно, це динамічний процес, при якому можуть виникати суперечності, але сформовані нації, як правило, це долають і стають ще сильнішими. Такі нації мають усвідомлення високих сенсів свого існування, своєї самобутності, яка криється в культурі. Натомість нації малорозвинені живуть виключно матеріальними потребами, оскільки у них головна цінність життя – виживання. Для тих, хто піднявся над цим рівнем вже постає питання сенсу буття. Нації, які усвідомлюють сенси свого існування, легше переносять кризи, виграють війни, швидше і успішніше розвиваються.
Українська культура наразі знаходиться в стадії перманентного становлення, під постійними загрозами. В цьому контексті слід говорити про національну ідентичність українців, яка протягом віків і нині зазнає загроз, особливо з боку Росії. Діє принцип: «Хороший українець – це зросійщений українець». Вмикаються пропагандистські механізми покликані знівелювати українську ідентичність, зруйнувати українців, як цілісну націю, поглинути і розчини їх у собі.
Ви працюєте викладачем у Київському національному університеті культури і мистецтв, багато спілкуєтеся з молодими людьми, чи переймається сучасна молодь згаданими вище проблемами, чим вона живе сьогодні?
Одна з базових потреб людини належати до якось спільноти. Це може бути якесь угруповання у дворі, в оточені, серед рідних, якась субкультурна спільнота «рокерів», «емо» чи «хіп-хоперів» тощо – всі вони дають молоді певний вибір, до якого та пристає, бо, очевидно, на те є якась біосоціальна потреба. Попри це, залишається потреба належності до спільноти-нації, інстинкт істини, розуміння того, хто ти є. Але багатьом молодим людям це все одно. Ті, кому все одно (як правило, це більшість) завжди приєднуються до переможця. Тому є постійна боротьба, постійний референдум нації за власне існування.
Сучасна молодь дуже часто свідомо не здійснює вибір культурної ідентичності. Таких більшість. Але є і меншість, яка цей вибір здійснює – це люди, які вирішують майбутнє. Втім, дуже багато таких, хто вибудовує своє майбутнє з точки зору переможця, ідентифікуючи себе з якоюсь сильною нацією, як наприклад, імперська Росія. Такі люди, воліючи переможного і масштабного, стоячи на березі океану, вибирають собі найбільший корабель, а не вітрильник чи моторний баркас, який невідомо чи випливе в океані. Проблема в тому, чи вистачає у всіх нас – українців – волі, любові, жертовності, щоб побудувати такий великий і переможний корабель, яким би ми могли пишатися і який давав би нам досяжні перспективи.
Доба незалежності відкриває перед нами найширші можливості, проте і ставить серйозні випробування, чи здатні ми їх витримати?
Наші головні недопрацювання лежать у сфері розуміння світу, усвідомлення свого значення, сенсу нашого державного і спільнотного існування – тобто у найширшій сфері культури. Я не закликаю до якоїсь патріотичної істерії, а до зрілості, коли нація усвідомлює свої відповідальність і призначення перед світом, історією, самою собою.
Слід зрозуміти, що сьогодні не все побудоване на економічному інтересі, купівлі людської праці. Бо людина є значно складнішою істотою, ніж організм існуючий за принципом стимул-реакції, за умовним рефлексом: заплатили гроші – виконав роботу, не заплатили – не зробив. Є щось більше, ніж сфера матеріального. Це невидима, неоціненна сфера, яку вкрай важко збагнути людям з психологією матеріалістів, комуністів, торговців. Але успішні нації добре усвідомлюють зверхність духовності, тому вони й досягають успіху. Тож наша незалежність – це чергова нагода подивитися на себе у дзеркало і отримати німий докір: чому ми такі, чому у нас не виходить.
Попри всі «але», чи вірите Ви у «зірку» України, яка здатна яскраво спалахнути на світовому небосхилі?
Безперечно! Ще у Біблії зазначалося: «Хто був останнім, той стане першим” (“І багато-хто з перших стануть останніми, а останні першими” – від Марка 10:31)». Переконаний, що Україна здатна стати рівною серед рівних! Вона має Богом дану землю, природу, унікальне місце розташування, тисячолітню інтелектуальну традицію та інший необхідний для розвитку і процвітання потенціал. Реалізувати його нам – українцям – під силу, ставши самими собою і усвідомивши власну місію. Сьогодні важливо правильно скористатися дарованими можливостями.
Розмову проводив: Андрій Сніжко
газета «Демократична Київщина» №4 (023) серпень 2013 р.
Popularity: 2% [?]