Інформаційна служба ІМО УНР
Відколи у 1709 році відомим італійським майстром Бартоломео Крістофорі був винайдений “клавішний інструмент, що грає ніжно і голосно”, або, як ми його нині знаємо – фортепіано, в історії музичного мистецтва відбувся справжній переворот. Змінився репертуар ансамблів і оркестрів, з’явилися нові музичні жанри і твори, стали неймовірно популярними композитори-піаністи, все більше і більше людей почало збиратися у великих і малих концертних залах, щоб почути того або іншого соліста. Звичайно, сучасна епоха позначена багатьма кардинальними змінами, проте і сьогодні творча спадщина великих творців продовжує жити не тільки на сторінках історії мистецтва, а й у нашому повсякденному житті.
Нещодавно, 19 квітня, у концертній залі Ірпінської музичної школи шанувальники класики мали змогу долучитися до кращих зразків фортепіанної музики, яку подарувала талановита піаністка, студентка Королівської музичної академії з далекого міста Манчестер (Великобританія) Дар’я Біцюк. Звучав Шопен, Гайдн, Равель, Шостакович, Прокоф’єв. Твори зі складними пасажами і виразними інтонаціями, наповнені не лише духом свого часу і глибиною поривів їхніх творців, а й майстерністю відтворення їх молодою виконавицею, що стало для багатьох присутніх у залі вихованців музичної школи високим орієнтиром.
Концерт відбувся за організаційної підтримки ГО «Українська народна рада», газети «Ворзельські вісті», Ворзельського інформаційному порталу, Ірпінського міського радіо та культурологічного товариства ім. Д.Х.Паламарчука. Провела вечір фортепіанної класики «Мовою звуків» поетеса Юлія Бережко-Камінська.
* * *
Ще не було ні спису, ні кресала,
Хоча б до слова швидше добрести.
Та музика… Та музика – звучала,
Собою наливаючи світи.
Її вітри розносили крилаті,
І кожна птаха, ріки і струмки.
У ній була первинно чиста радість
І присмак туги плинної гіркий.
Вона жила у листі і у травах,
В шаленстві злив і шелесті полів,
І кожен звук душа видобувала,
Як самоцвіти із глибин землі.
Розвіяна у просторі бездоннім,
Не відаючи іншого Творця,
Вона одвічну правила симфонію
Життя, де ні початку, ні кінця.
Вона вривалась в душі, мов сніжниця,
Просила струн, і подиху, і рук,
Ростила крила, піднімала нице,
Лічила рани і впрягалась в плуг.
Вона була над небом і землею,
Хтось тятиву тягнув – вона ж струну.
І серце відкликалося на неї –
Ласкаву, пломенисту і п’янку.
Усе минуще – золото і грати,
Меча могутність, велич королів,
Лиш музика звучала і звучатиме
І нині, й завжди і повік-віків!
Ю.Бережко-Камінська
Фоторепортаж концерту “Одвічне диво музики” 31.03.2011
Popularity: 3% [?]