Неоніла  Афанасьєва

Наприкінці червня відбулася ХХ сесія VI скликання Ворзельської селищної ради.

Оскільки я давно не відвідувала депутатських зібрань у Ворзелі, то перше, що мені впало у вічі — це той факт, що нікого «зайвого» тут не чекають. Там, де стояли стільці для гостей, зараз шафи. А кілька вільних місць займає масовка — технічний персонал ради. То ж і простояли голова Ради ветеранів М. Х. Заруба і учасник бойових дій, інвалід ІІ групи М. С. Зажарський усю сесію. Ніхто навіть не ворухнувся, щоб запропонувати місце літнім і шанованим громадою людям.

Друге, що запам’яталося, це заборона О. Смолянчуку знімати сесію. Депутат І. Лисенко пояснив це тим, що депутати не одягнені належним чином. У ситуацію намагалися втрутитися депутати Ірпінської міської ради, але їх також шляхом голосування виставили за двері. Депутат О. Атаманчук (голова регламентної комісії) наполягав на тому, що зйомка є порушенням закону, але якого саме не повідомив.

Дивлячись на цю вакханалію, закрадаються думки: ймовірно їм є що приховувати від народу…

Із включених до порядку денного питань (викладених на папері і заявлених з голосу) найбільшої уваги заслуговують такі:

— Про ліквідацію комунального підприємства «Аптека № 77» Ворзельської селищної ради.

— Про ліквідацію комунального підприємства «Магазин № 52».

— Про розгляд клопотання прокурора м. Ірпеня.

— Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд.

Крім перелічених, несподівано з голосу депутата Ю. Виговської було внесено питання про черговий транш земельних виділень з пропозицією голосувати пакетом. От цікаво: хто в цьому пакеті? Таке відверте розбазарювання найбільшої цінності територіальної громади викликає і подив, і протест.

Спробуємо висвітлити деякі з цих питань, хоча це зовсім не просто зробити.

Інформація щодо аптеки подається юристом у такий спосіб, що чітко розумієш — комунальне господарство Ворзельської селищної ради ліквідується, а що буде натомість відомо, мабуть, тільки декільком особам у Ворзелі, які уже сьогодні поводять себе, як феодали, які володіють і землею, і людьми, і спорудами… А. Ковальчук, секретар селищної ради, весь час підкреслювала, що аптека лишається в комунальній власності, а пані Лагідна, депутат, взагалі стверджувала, що це самі працівники аптеки просять ліквідувати їхню установу. Мені все це нагадує оборудку, яка свого часу (на початку 2000-х років) відбулася з так званим свинарником, розташованим на території санаторію «Зірка». Зараз там височіють багатоповерхівки. Цією схемою добре володіє депутат Юрченко.

Всі наближені до О. Венгрика депутати підтримали ідею ліквідації аптеки. Їм все зрозуміло. Спробував, правда, депутат Сербін внести корективи у проект рішення. Та марно. Ми ж уже не раз чули, як приймаються нинішні рішення. Спочатку вони узгоджуються поза сесійною залою і змінам уже не підлягають. Венгрик і Ко встановили саме такий стиль керівництва.

До речі, проти ліквідації аптеки виступили члени депутатської групи «Відродження Ворзеля». Мені здалася слушною пропозиція депутата Волинька, який висловився: «Нормальний господар не відмовиться від такої власності. Слід вкладати гроші в це підприємство, змінити базові засади організації його роботи. А це означає: провести глибоку реструктуризацію діяльності установи та вийти на її прибутковість». Але ж ніхто не дослухався до цих пропозицій!

Не менш цікавим був розгляд клопотання прокурора м. Ірпеня. Це взагалі якийсь нонсенс — прокуратура звертається до Ворзельської селищної ради з приводу отримання житла. Дійсно, в Законі про прокуратуру сказано, що прокурори та слідчі прокуратури забезпечуються житлом місцевою владою протягом шести місяців з часу їх призначення. Але ж, панове, в регіоні є Ірпінь, Буча, Гостомель, Коцюбинське, де житлова забудова відбувається в масштабах, які неможливо порівняти з Ворзелем. Але чомусь саме Венгрик вирішив випередити усіх місцевих голів і віддати єдину квартиру, виділену територіальній громаді, саме прокуратурі.

За останні двадцять років це перша квартира, яку отримала громада Ворзеля.

Хто міг подумати, що Венгрик зі своїми однодумцями так відверто знехтує інтересами громади і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме: ст. 30, п. 6, де вказується, що комунальне житло надається найменш соціально захищеним верствам населення. На моє відверте запитання: «Наш прокурор є найбіднішим серед ворзелян?», — запала мовчанка, після чого всі дружно проголосували за задоволення клопотання прокурора.

Цікаво те, що прізвище прокурора не прозвучало, мабуть, з’явиться уже в рішенні, яке, як і багато попередніх, буде носити конфіденційний характер.

Після сесії я не стрималася і у присутності свідка поставила ряд запитань депутату своєї виборчої дільниці (№ 19) К. Шкельовій:

— Вам не соромно за це голосування?

— Соромно, — відповіла депутат, — але на нас дуже тисли.

— Як би на вас не тисли, але ж Закон на вашому боці! Ви що тепер до кінця каденції будете виконувати забаганки Венгрика тому, що одержали по земельній ділянці?

Клавдіє Мусіївно! Ваша бабуся десятки років працювала на розвиток Ворзеля. Гідно несла свою службу матір. Та й ви працювали все життя, самі виростили сина, та й він уже одружився. І прожили ви все життя на шести сотках. То хіба ж це кримінал, що ви або хтось з вашої родини отримає земельну ділянку? Невже цей шмат землі є ціною вашого сумління та чеснот?

Отець Василій (Чічак) також отримав дві ділянки на ім’я:

— Чічака Юрія Васильовича — по вул. Молодіжній, 1/5 — 0,0800 га;

— Чічак Марії Василівни — по вул. Білостоцьких, 36 — 0,1043 га.

Або О. І. Ременнік, начальник облздраввідділу, ініціатор перепрофілювання Київської обласної психоневрологічної лікарні на протитуберкульозну, одержав на свого родича (Ременніка Ісака Абрамовича) ділянку по вул. Ватутіна, 59 — 0,1400 га. А чоловік голови Ірпінського міського суду Саранюк і її син від першого шлюбу одержали також по ділянці:

— Саранюк Микола Іванович — по вул. Котляревського, 59 — 0,1260 га;

— Марущак Ярослав Євгенійович — по вул. Котляревського, 57.

І це тільки 1% того, що з широкого плеча роздаровано депутатами-манекенами на чолі з Венгриком.

Що стосується затвердження пакетом проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, то все проходило з чітким дотриманням відпрацьованої процедури. Депутат Виговська тихенько запропонувала голосувати пакетом. Так і зробили. Я намагалася нагадати, що і за пакетного голосування мають бути озвучені прізвища й ініціали власника земельної ділянки, адреса ділянки та її площа. Але ж зрозуміло — манекени нічого не чують, вони навчені тільки підіймати руку. А депутат Виговська, яка є юристом за фахом, ігнорує не тільки статут Ворзеля, а й закони України. Імена щасливців, яким дісталася власність ворзельської територіальної громади, не розголошуються, бо вони, на погляд місцевої влади, є інформацією конфіденційною. І начхати хотіли вони на Закон України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 6, п. 5), де чорним по білому записано, що не може бути конфіденційною інформація про бюджет і комунальне господарство (а роздається ж земля, яка перебуває в комунальній власності).

Запам’яталася ця сесія ще й тим, що депутатська група «Відродження Ворзеля» не підтримала більшість стосовно клопотання прокурора та залишила сесію. Як на мене, це — чудовий спосіб втекти від відповідальності: пішли, значить не голосували, а значить нікому невідома позиція: чи за, чи проти.

Насамкінець додам. Сесія тривала 1 год. 20 хв. Не вірите? Приходьте самі. Хоча на Вас там ніхто не чекає…

Неоніла Афанасьєва

газета ” Особистий погляд”  №6          9 серпня 2012 року

Popularity: 3% [?]