Данута КОСТУРА

Ми зараз живемо у час, коли на наших очах твориться героїчна сторінка нашої держави. І творять цю сторінку  найкращі її сини. У цій героїчній дійсності виокремлюється особлива група чоловіків, яка вже стала легендою. Це – «Кіборги» : сплав мужності і відваги, честі і патріотизму, вправності і витримки. Саме за ці якості назвали «Кіборгами» захисників Донецького аеропорту наші вороги.

« Ми, українці, народ  дуже терплячий  і толерантний. Але до тих пір, поки кривдники не перейдуть межу», – говорить бучанець Максим Ридзанич, захисник Донецького аеропорту. Командир відзначив його поїздкою додому на кілька днів.

Він сам у вересні прийшов в Ірпінський воєнкомат.  У Житомирі формувався 90-й окремий десантно-штурмовий батальйон на базі 95-ї  аеромобільної десантної бригади і Максим Ридзанич записався туди. Там були вже його друзі. У батальйон Максима  взяли  – служив на строковій службі в дев’яностих роках у спецназі. А ще він чемпіон України по карате, займався боксом. Після Житомирського полігону, де він, як командир окремого взводу тренував бійців, які зголосилися воювати в аеропорту ,  була «практика» безпосередньо під вогнем і вже тільки після цього – аеропорт. От так і став «Кіборгом».

«Не хочу применшувати заслуги інших бригад, але коли сепаратисти дізнаються, що воюють з десантниками,  у них починається паніка», – говорить, усміхаючись  Максим.

Їх відвозять на бетеері в аеропорт. Всі дні, коли в еропорту, вони не роздягаються, не роззуваються. Живуть в одній із більш-менш уцілілих кімнат. Їжі достатньо, гірше з водою. Зараз є, навіть, буржуйка ( він привіз), де можна зробити чай.

Після аеропорту відмиваються, відпочивають на базі .

Аеропорт оточений ворогом з трьох сторін. І тільки одна дорога , яка постійно під прицілом сепаратистів, веде до нового терміналу. У старому, метрів за 50 -70 окупувались терористи.  З нового терміналу майже нічого не залишилось, стирчать  лише   бетонні перекриття і то не всюди.  А наші бійці тримаються. Тримаються і завдяки командирам, «які ніколи не ховаються за спини своїх солдатів, а стоять з ними пліч-о-пліч», і таким як його безпосередній командир з позивним «Баварєц», «дуже толковий офіцер, завдяки якому в аеропорту були дуже незначні втрати».

На День Збройних сил України він був в аеропорту. Сепаратисти тоді були надзвичайно активними – була установка взяти термінал будь-якою ціною. Але «Кіборги» вистояли.

Максиму 37 років. У цивільному житті – успішна людина, був директором фірми, яка займалася зовнішньо-економічною діяльністю. Закінчив два вузи (геофізик- ядерщик, юрист).

Максим говорить, що склад  їх роти різноплановий. Трактористи стоять пліч- о-пліч з  підприємцями, серед яких є, скажімо, боєць, який прожив у Канаді десять років, інший  жив у Швеції. Один з побратимів працював  в Казахстані, заробляючи по сім тисяч євро за місяць. «Серед нас  зовсім інші відносини. Всі з повагою відносяться один до одного, всі всім діляться. Всі, як одне ціле.  Це дуже важливо» – говорить боєць.

Запитую, чи не дратує його спокійне життя тут, в той час, коли на війні гинуть люди. «Росія візьме стільки, скільки ми їй віддамо. Мені треба воювати там, щоб тут було спокійно. Поки ми воюватимемо там, тут діти будуть ходити у школу», – говорить Максим Ридзанич.

А дітей у нього троє – двоє синочків дванадцяти  і девяти  років та десятирічна донечка. Протягом часу, який ми розмовляли, було кілька дзвінків – сини хвилювалися чи встигне тато у школу на новорічний ранок.  Дружина за фахом лікар. Поставилась спокійно до його рішення піти воювати. « Це мій вибір і вона його поважає. Дружина – патріотично налаштована. Батьки дуже переживають, постаріли за цей час, але ні разу не дорікнули мені », – каже Максим.

Разом з ним воюють гостомельчанин Максим Абдураззаков і бучанець Юра Єрмолаєв. Юра – розвідник. Максим Абдураззаков  попросив від його імені звернутися до гостомельської влади з проханням надати йому земельну ділянку. Влада ділянку тут же виділила.

Бійці просили подякувати  бучанському голові Анатолію Федоруку та секретарю ради Василю Олексюку за посилку, яку вони від них отримали через «Нову почту». Там були предмети першої необхідності, які вони тоді потребували. Максим Ридзанич вдячний також підприємцю Ігорю Донському, Сергію Данішу, друзям та всім знайомим  за допомогу.

На запитання  як швидко, на його думку, в Україні буде створена контрактна армія, Максим Ридзанич відповів , що армія, фактично, вже створена –  багато хлопців підписали контракт, регулярна армія одягнута, озброєна, а бійці у своїй більшості, вишколені. А щодо того чи задоволені  бійці ситуацією в державі, відповів: « В Україні йде війна, тому ситуацію треба оцінювати адекватно».

Максим Ридзанич, побувши серед рідних, знову поїхав на передову. Там, де його побратими. Поїхав захищати нас, наше мирне життя. Ми проситимемо Бога, щоб охороняв його разом з побратимами  від небезпек. Повертайтесь живими.

Данута КОСТУРА

Popularity: 32% [?]