Данута КОСТУРА
Недавно у Бучі проходив фестиваль духовної музики «Введенські піснеспіви». Одним із майданчиків фестивалю був храм «Успіння Пресвятої Богородиці», настоятелем якого є протоієрей Микола Кригін.
Храм постав у 2005 році у недобудованому шкільному планетарії. У цей час школа була інтернатом.
В Україні за часів президента Ющенка задались питанням як організувати духовно-патріотичне виховання. Церква відокремлена від держави. Єдиний вихід – співпраця. Був заключений договір між Міністерством освіти та Церквою, у якому сторони зобов’язалися не впливати на процеси – церква на навчання, Міністерство на релігійний рух. « Де ми дотичні – це у виховній роботі. Проводились консультації з Інститутом проблем виховання України», – каже отець.
Запитую сорокадворічного отця Миколу чому став саме священиком, може у сім’ї були священнослужителі? «Ні. У родині не було священиків – батько працював на залізниці, мати – вчителем математики. Сам я з Західної України, з-під Коломиї. Сім’я була віруючою. Ми не могли показувати відкрито свою християнську віру. Бачили, як бабуся молилася ранком і ввечері, стаючи на коліна. Ніколи злого слова не казала. Одна виховала трьох дітей. Великим духовним прикладом була саме бабуся.
А в школі, чомусь мене з молодших класів називали монахом, також, жартуючи, говорили: отче, повінчай нас. Дуже подобалося як священик йшов селом, як до нього всі шанобливо ставилися .Було мені тоді років 10. Ми бігали до священика і віталися: «Слава Ісусу Христу». А він відповідав : «Навіки Слава». Ходили колядувати. Офіційно не дозволяли. Вчителі повинні були слідкувати за нами. Але вони опинялися, як правило, на іншому боці вулиці, щоб не перетинатися з учнями -колядниками. Але були і затяті вчителі.
Дідусь по батьковій лінії з козацького роду. Справжнє прізвище – Крига. Коли козаки були переселені на Кубань, то багатьох з них заставляли писати російські прізвища. Коли прийшли червоні, прадіда відвезли на Урал. Його дітей взяли у школи –інтернати і там виховували. Мій дідусь вивчився на військового льотчика. Після захоплення Західної України Радянським Союзом його направили туди – організовували військову частину. Одружився. У часи війни загинув. Залишився тато», – згадує отець.
Ідея працювати з дітьми прийшла до отця Миколи ще з років навчання в Івано-Франківській семінарії. Після закінчення Київської духовної академії, поступив в аспірантуру. У своїй дисертації досліджував як проходило духовне викладання в школах у 4 – 5 століттях, в золоту добу християнства. Служачи у Володимирському кафедральному соборі, організовував по Києву недільні школи: у Соломянському, Голосієвському районах, у Володимирському соборі, для дітей-інвалідів.
Була мрія збудувати у Києві дитячий храм. Мрія співпала з таким же бажанням благодійного фонду «Українська родина». Вирішили збудувати храм у безпосередній близькості до дітей. Вибір упав на бучанську школу-інтернат. Там давно стояла недобудована, ще й зруйнована пожежею будівля шкільного планетарію. І робота закипіла. Добудована споруда стала храмом.
А невдовзі у приміщенні школи-інтернату запрацював духовний центр «Агнець» під керівництвом отця Миколи ( до того в інтернаті існував соціальний центр для адаптації дітей, де навчали користуватися побутовими приладами, готувати їжу тощо). «У духовно-патріотичному центрі «Агнець» діти перш за все могли наповнювати свої серця любов’ю та розвивати таланти, закладені Богом», – каже священик.
Запрацювала недільна школа для дітей, гуртки з вокального мистецтва, декоративно-прикладного, театрального, в яких були задіяні близько 300 дітей. Театральний гурток вела актриса Молодого театру Ірма Вітовська. Частим гостем була Даша Малахова. Раїса Недашківська і зараз приїжджає на великі свята. Почали видавати журнал «Агнець», їздили на екскурсії. Духовне життя буяло, залишаючи світлий слід у душах дітей.
Отець Микола викладав у школі – інтернаті курс християнської етики. Згодом почав навчати учнів комп’ютерної грамоти, перед тим пройшовши відповідний курс в академії Cisсo. Зацікавився інформаційними технологіями ще під час написання дисертації. Вважає, що вони дають широкі можливості по – новому доносити слово Боже.
Два роки тому школа-інтернат була реорганізована у СЗОШ № 5 з поглибленим вивченням іноземних мов. Навчання забирає у школярів багато часу. Діти завантажені. Проте робота з школярами все ж ведеться. Після занять працюють гуртки – музичний , декоративно-прикладний, комп’ютерна академія, до якої долучився німецький благодійний фонд, який працює також з людьми похилого віку. Після недільного Богослужіння парафіяни збираються о дванадцятій годині і вивчають Закон Божий. Паралельно йде викладання у недільній школі для дітей.
Колишні випускники не забувають отця Миколу. Приходять уже в ранзі студентів, батьків. «Як би не було, діти прив’язались до нашого храму. Приходять, чай поп’ємо, розкажуть про себе, хто через інтернет напише, а хто ось тут допомагає, як от Віктор Криворучко, який зараз навчається в енергетичному ліцеї»,- говорить отець.
Двоє з інтернатівських вихованців Роман Головатенко та Іван Полюхович воюють в АТО. Недавно приїжджали. Поїхали з «гостинцями», серед яких була і «буржуйка».
Останній рік отець Микола поринув у волонтерські справи. У його кабінеті безліч пакунків для бійців, які приносять парафіяни,учні. Долучаються підприємці.
Отець Микола каже, що не підраховував скільки тонн було передано на фронт, скільки грошей. Вважає, що суми йдуть на сотні тисяч гривень. «Микола Григорусь, Ігор Бартків, Алі Гейдаров відвозять допомогу, часто в район Дебальцеве. Григорусь сам сідає за руль і своїм транспортом, своїм паливом відвозить допомогу», – говорить отець Микола.
Данута КОСТУРА
Popularity: 5% [?]