Данута Костура
Обравши 5 років тому Ворзель своїм домом, не думала, що прийдеться викласти стільки сил і здоров’я на боротьбу з димом, який заполонює селище кожної весни і осені. Здавалося, що коли є закон, який забороняє палити листя, то достатньо тільки донести його до мешканців і питання буде зняте. Отож через пару сезонних димів звернулась до новобраного голови селища. Він зрозумів і підтримав, вносячи свої зауваження і пропозиції. Владою були запропоновані «бездимні» варіанти позбування листя.
— Складування листя ( через рік-півтора воно перетвориться на родючу землю)
—Якщо не має місця для складування, можна вивозити разом з іншими побутовими відходами у пластикових мішках без додаткової оплати. При умові, що з відповідними службами укладений договір про щотижневий вивіз побутового сміття: 5 грн на місяць з працюючого і 3 грн – з пенсіонера.
— Якщо цей варіант не влаштовує – звертатись до свого вуличного депутата – він узгодить місце для самостійного вивозу листя.
Здавалось, справа піде. Та не тут то було. Три мої статті на цю тему та роль цербера, яку добровільно взяла на себе, не дуже зрушили з місця проблему. Влада практично самоусунулась від втілення закону у життя. Більше того, сама його й порушувала. Тому прийшлось написати заяву на неї літом минулого року. А цієї весни уже у санстанцію. В результаті, відповідальна владна особа була оштрафована за порушення санітарного законодавства.
Ось так завершився цей етап боротьби за чисте повітря у Ворзелі.
Правду кажучи, за 6 сезонів боротьби втомилась і розчарувалась перш за все у мешканцях. Бо якось дуже мляво підтримали заклик не палити. Розчарувалась, бо зрадила своєму життєвому правилу ставити себе на місце опонента. А, поставивши, зрозуміла, як нелегко розлучатися із силою привички. Особливо,коли для цього потрібно здійснювати додаткову роботу – зносити листя у купу, замість того, щоб чиркнути сірником і питання утилізації вирішене. Або палити тільки сухе дерево, а з сирим почекати.
Та все ж важко зрозуміти тих, хто досі твердо заявляє, що дим, який стоїть непорушною завісою у рекреаційній зоні і яким дихають після лікарняні дітлахи, астматики чи кардіологічні хворі – це не дикість.
Свій майстер-клас по розведенню диму показала цього року школа. Очевидно їй надавав снаги дим, що валив багато днів з місця неподалік, де проживає вуличний депутат.
Важко виправдати і керівників тих медичних і оздоровчих закладів, які не тільки не реагують на дими поза їх територією, а й самі руками своїх підопічних палять – хто злодійкувато вночі, хто явно і нахабно. І вже як анекдот сприймаєш плани побудови у Ворзелі Музею повітря, які озвучив ворзельський архітектор на щорічному звіті влади, який проходив у одному із санаторіїв. Бо всі, хто туди йшов,змогли подихати ядучим повітрям, яке розносилося з палаючої ями по всій окрузі – санаторій спалював якийсь хімічний непотріб недалеко від своєї реєстратури.
Неправда, коли говорять, що палили завжди і відкрито. Старожили розказують, як їх, медичних працівників, посилав сваритися з паліями тодішній головний лікар санаторію «Україна» В. Бондаренко. Бо стояв на сторожі здоров’я своїх пацієнтів. Хоча тоді не було Закону України про самовільне спалювання листя. Зараз він є. Процитуємо його . Вчетверте.
« Відповідно до статті 77-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення за самовільне випалювання рослинності або їх залишків та опалого листя передбачено накладання штрафу на громадян від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від 50 до 70 мінімумів». Закон прийнятий 6 грудня 2004 року.
Владі, як ми знаємо, недавно нагадали про цей закон предметно. Як бачимо, у селищної влади відкрились широкі можливості наповнити місцеву казну. Адже закон, як ми знаємо, один для всіх.
Popularity: 1% [?]