Костура Данута

На початку грудня Ворзель заполонила  велика кольорова газета з 10-тисячним тиражем «Мыслитель». А у ній стаття Олександра Соколенка «Ворзель – в тенетах окультистів?».

Перша думка після її прочитання  була: навіщо?  Навіщо Олександру Соколенку потрібно знову, тепер уже через газету, звинувачувати Юлію Бережко-Камінську у «єресях»? Та ще й після звільнення! Якось зразу згадалися 37- й рік, «японські шпигуни», які всуціль маскувалися під учителів.  Юля, мабуть там посіла б, щонайменше, нішу «резидента». Бо додалися до «шпигунів» і студенти музичної Академії з їхнім виконанням шедеврів світової музичної класики. А ще став в один з ними та Юлею ряд академік Вернадський зі своєю концепцією ноосфери.

Вперше почула про «єресі» місяців зо 3 тому. Було дивно чути з вуст інтелігентного, ерудованого краєзнавця про окультні смисли у фотографіях Непалу, загрозу у виставці картин Реріха (свого часу він її вітав), розповіді про  насаджування жіночим ансамблем з Ірпеня, при безпосередньому сприянні у цьому Юлії, сахаджи-йоги. Адже в «Уваровському домі» у першу чергу доносилося мистецтво, а не влаштовувалися молебні чи медитації. А сповідувати ті чи інші погляди – це уже право кожного артиста (щодо самої Юлії, то мені достеменно відомий факт про закінчення нею церковно-приходської школи у своїй рідній Чорнобаївці, що на Херсонщині. У православній церкві вона  і вінчана, і хрещена, як і її чоловік та діти).

Я порівняно часто бувала на вечорах, проведених Юлею. Її тонко зорганізована натура безпомилково виокремлювала глибоке і чисте у авторів поетичних чи музичних вечорів. І, як результат, – свято душі у всіх присутніх. Нерідко там можна було почути і власні Юлині вірші, як от:

Я живу між видихом і вдихом,

 Там, де груди терпнуть від краси,

Де настільки урочисто тихо,

Що шепочеш: «Господи, єси!..»

Де незриме набирає форми,

Де первинну повертає суть…

Радістю найтоншою огорне,

Що її так хочеться збагнуть.

Де усе настільки чисте-чисте,

Що лишаєш вимите взуття.

Йти куди – між тисячею істин

До благої Істини – Життя.

Де усе, що визріло у слові –

Наливає незбагненним вірш.

Де душі так добре від любові,

Що тамуєш подих і мовчиш…

Берегти і леліяти треба такі особистості! Бо приносять у наш, великою мірою зневірений, розгублений, песимістичний світ високу і чисту ноту торжества життя у його буденно-небуденних проявах. Особистості, які своєю незаангажованою вірою у прекрасне роблять наше життя чистішим, чеснішим, таким, де б було «душі так добре від любові…» 

                                                                            Данута Костура

Popularity: 2% [?]