Чому молодь стоїть на Євромайдані?

Юлія ЛУЧИК

http://www.day.kiev.ua/uk/blog/politika/chomu-molod-stoyit-na-ievromaydani

Мені – 21, і останній тиждень я, як і більшість моїх студентів-однолітків, щодня ревно відвідую «європобачення» на Майдані. Бо не прийти вже просто не можу. І нехай сьогодні я шморгаю носом, часто кашляю і ніяк не можу позбутися в’їдливої гарячки – це нічого в порівнянні з тим, який заряд енергії дарує натомість столичний євробунт. А ще, десятки, сотні знайомих облич старих і нових друзів, які вже стали кимось більшим, ніж просто однодумцями. Радше, це сім’я. Велика і дружня рідня. Хоча й різнокаліберна. Інакше, певно, й не скажеш.

Знаєте, чомусь раніше цього не помічалося, але всі ми – діти незалежної України. Ті, кого, у кращому випадку, прийнято патетично називати молодим цвітом майбутньої нації, в гіршому – втраченим поколінням самозакоханих циніків та аполітичних адептів соціальних мереж, які за першої ліпшої можливості рвонуть геть у Європу. До цих визначень у нас уже, звісно, давно сформовано імунітет. Утім, доводити щось комусь ми ніколи не прагнули. Головне, що у своєму середовищі нас завжди розуміли з півслова. «Я такий не один», – щоразу себе заспокоювали. І це давало стимул не зважати і далі.

Декілька останніх днів нас називають гарною і талановитою молоддю, що надихає. Це, звісно, приємно, але ще зовсім недавно представників мого покоління, болюче часто революціонери 1990-го та 2004 років (та й не тільки вони) називали «не тими» студентами, якими були вони в роки своєї буремної молодості. Колишні мітингарі-амбразурники любили називати нас дешевками та політичними проститутками, які готові продатися за умовних 30 гривень за годину і дошкульно нарікали, що наше покоління придатне лише для участі у проплачених політичних акціях. І не більше.

Було образливо. Неприємно. Але доводити, що ми не такі – не було сенсу. Аксакали багатьох мітингів ніколи не прислухаються до думки вчорашніх дітей – це аксіома, яку ми назавжди запам’ятали. «Совкові» родичі та шкільні вчителі у свій час для більшості з нас це наочно продемонстрували. Звісно, у глибині душі кожен із нас хотів довести, що це – неправда, і прагнув стати героєм нової «революції на граніті», але за тисячами лайків у мережі, зазвичай, лише декілька десятків «вічних активістів» виходили на мітинг. Як це не дивно, але перспектива стати частиною якого-небудь натовпу, як за часів сумнозвісного СРСР, не надто надихала на подвиги.

Сьогодні ж я невимовно горда тому, що мої ровесники заговорили. І цей голос почули в усьому світі. Зараз українських студентів називають тими, хто першими пішов захищати своє право стати європейцями. Не лише де-факто, але й де-юре. І це важливо. Бо, на відміну, від політиків різної масті й партійної приналежності, гасло «За Україну в Європі!» є для нас не надумано справжнім. Тому що насправді молоді українці вже давно відчувають себе європейцями. А слова: космополітизм, толерантність чи «дружба без кордонів» для нас так само асоціюються з Європою як для декого – надуманий психоз щодо масового безробіття, зростання цін та одностатевих шлюбів. Європа – не така, і ми це чудово розуміємо.

Також ми дуже добре відчуваємо фальш. Саме тому на студентських страйках молодь відмовляється давати слово навіть найрейтинговішим опозиційним політикам. За це всім нам хочеться поаплодувати стоячи. Бо на відміну від багатьох старших, молоді люди не відчувають пієтету до окремих «персонажів», а піаритися за рахунок своїх мрій нинішні юнаки й дівчата нікому не дозволять. Мабуть, тому ми й дуже часто не ходимо голосувати. Вибирати, котре лихо менше, чомусь досі не вистачає духу. Певно, не «доросли». Політики це відчувають. Багато хто вже назвав наш протест несправжнім, а всіх тут присутніх – малолітніми сопляками. Ну і нехай. Це свідчить, що ми йдемо правильним шляхом.

Кажуть, що молоді потрібна Європа для того, щоб чимдуж швидше втекти з України. Утім це не так. Ми, на відміну від наших батьків, знаємо про ЄС вже не з розповідей. Багато хто з нас об’їздили чи не півсвіту та мріють навчатися закордоном. Але потім ми знову хочемо повернутися в Україну для того, щоб збудувати свою власну Європу вже тут. Ми розуміємо, що формальне підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у найближчій перспективі може так і залишитися папірцем, який нічого не змінить. Однак сьогоднішня позиція студентів – сигнал тривоги, що далі так жити не можна, і молодь, та й вся Україна, таки варті змін на краще.

Можливо, нині ми – всього лише пішаки, і нас використовують як маріонеток у великих геополітичних іграх безпринципні політики. Ну що ж, проте ми – справжні, ми не залежимо від політичної кон’юнктури та бренду окремих політсил. Саме слово «політик» у молодих хлопців та дівчат нині асоціюється зі словами шахрай, боягуз, зрадник чи негідник. Тому, мабуть, ми і вважаємо себе аполітичними і не хочемо стати членами закритого клубу так званих народних обранців. Проте якщо нині нам буквально плюнуть у душу і не підпишуть омріяну Угоду з ЄС, більшість не стерпить.

Тут, на Майдані, у ці дні формують особливе середовище ідейних «спільників», яке, незважаючи на результати протестів, парою гривень, популістськими гаслами чи сухпайками купити не вдасться. У нас – інші пріоритети та інше бачення майбутнього України. І з цим треба рахуватися. А тому і сьогодні, і в 2015-му ми скажемо своє вирішальне слово. Для багатьох політиків Євромайдан-2013 стане початком їхнього кар’єрного кінця. Новий час потребує формування якісно нових лідерів. Благо, запит на них у молоді вже давно сформовано.

Не заперечую, що чи не всі студенти-протестувальники – насправді романтики, які хочуть жити в нормальній демократичній країні з однаковими правилами гри для всіх і кожного. А ще ми не хочемо крові, бійок чи сліз і виступаємо за ненасильницький спротив. Останній, щоб не говорили «революціонери» зі стажем, – найдієвіший.

Так само на Майдані не розпивають спиртні напої, поважають чужу думку та не провокують конфліктів. Молоді люди весело розмовляють із беркутівцями, які охороняють порядок на площі. Дівчата і хлопці дарують їм стрічки з символікою ЄС та України, питають, чи не замерзли і пропонують зігрітися чаєм, ввічливо діляться канапками, бо більшість із цих хлопців у формі – одного з нами віку і теж хочуть у Європу. Просто нині так сталося, що ми змушені стояти по різні боки барикад. Тож ми уже європейці за духом та способом життя, але було б класно, якби це розуміли не лише ми, а й увесь світ, адже український народ і нинішня влада – не тотожні поняття.

Відверто кажучи, мейністрім юнацтву не до вподоби, але те, що сьогодні бути українським європейцем стало модно, таки радує. Зараз спудеї закликають владу підписати Угоду про асоціацію, бо ніякої «європаузи» молодь не хоче. І нехай тепер ми дружно мерзнемо на Майдані, нам погрожують поганими балами на сесії, невиплатою стипендій чи виключенням із вишів – це не так лякає, як «перспектива» залишитися у темній радянщині ще на декілька десятків років.

Очевидно, що багато хто з нині присутніх на Євромайдані прийшов сюди винятково за ідею, другі – «за компанію», треті – бо це веселіше, ніж сидіти на парах, четверті кажуть, що такого приводу «потусуватися містами» у відкритому нічному клубі, де кожен – сам собі ді-джей, пропустити не можна. Але поки хтось думає, йти на протест чи ні, Євромайдан все-таки стоїть. І людей більшає. А, отже, надія є. І знаєте, можливо навіть добре, що тут присутні, насамперед, романтики, а вже потім – революціонери, бо тільки перші мають снагу врешті змінити обличчя нинішньої України. Тим більше, що постійно незадоволені прагматики навряд чи б 23 роки тому зуміли вибороти для нас державний суверенітет…

А ще насправді я переконана, що ми вже перемогли. Бо сьогодні й надалі всі знатимуть, якою насправді є сучасна українська євромайданна молодь – сильна, дружня, консолідована і по-справжньому європейська! Політикам до неї ще рости і рости… Учора один із найповажніших інтелектуалів написав у соцмережі: «Попереду – справжні випробування. Дай Бог сил нашій молоді їх гідно пройти!» І я з ним стовідсотково погоджуюся. Головне – довести справу до кінця. І встигнути врешті пожити у нашій і вашій європейській Україні.

Газета: “День” №218, (2013)

Popularity: 1% [?]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code